Веймарська республіка в Німеччині (1919-1933 рр.)

Історія Веймарської рес­публіки (1919—1933) є одним з найважливіших і найбільш суперечливих моментів у німецькій та європейській історії XX ст. За 14 років існування першої німецької демократії чітко виявилися саме ті проблеми, що згодом вплинули на весь хід сучас­ної європейської історії: де­мократія і фашизм, демокра­тія і масове суспільство, ус­таленість демократичних інститутів, модернізація і не­рівномірність розвитку су­спільних або економічних структур тощо. Взагалі, Вей- марська Німеччина являла собою складний конгломерат політичних, економічних та культурних відносин. Саме тому вивчення її походжен­ня, розвитку, краху і досі являє великий науковий та практичний інтерес.

Трагічна доля першої німецької демократії й про­рив до легальної влади лідерів НСДАП постійно були в центрі уваги різнома­нітних наукових та політич­них дискусій у XX ст. Сьо­годні, на початку XXI ст., історіографія щодо Вей­марської республіки в Німеччині налічує тисячі найменувань монографій та статей різними європейськи­ми мовами.

Вже можна говорити про формування певних націо­нальних шкіл, або традицій, що склалися в ході вивчення цього феномена німецької історії XX ст. в історіографії Європи та США. Безумовно, всі вони відрізняються націо­нальними та науковими особ­ливостями, але вже нині в загальному потоці історичної літератури, яка присвячена подіям 1919 — 1933 pp. у Німеччині, можна виділити провідні історіографічні на­прями: ліберальний, консер­вативний, соціал-реформіст- ський і марксистський. Саме останній до початку 90-х pp. домінував у вітчизняній істо­ріографії. У розвиток цієї те­матики в межах марксист­ської історіографії суттєвий внесок зробили вчені СРСР та НДР, причому радянська історична наука відігравала провідну роль у розробленні методологічних підходів. На межі 80—90-х pp. XX ст. на­стала доба кризи теоретико- методологічних принципів радянської історичної науки.

Новітня історіографія країн СНД зробила новий крок уперед завдяки запрова­дження нових підходів та ме­тодів (інколи запозичених у політології, соціології тощо), що дало їй змогу істотно роз­ширити коло і джерел, і про­блематики, що вивчається.

Актуальність дослідження Веймарської республіки в Німеччині в історіографії СНД зумовлена також тим, що у 90-х pp. XX ст. у засо­бах масової інформації, у по­літологічній та історичній літературі неодноразово здійснювалися спроби по­рівняння ситуації в окремих сучасних країнах постра­дянського простору й остан­нього періоду існування вей­марської демократії (1929— 1933) — тобто за часів «вели­кої депресії». Досить вжива­ними стали терміни типу «Веймарська Росія» або «Вей- марська Україна». Саме тому наукові розвідки з історії Вей­марської республіки до пев­ної міри вже не є суто істо­ріографічними дослідження­ми, а в контексті політичних та соціально-економічних реалій у СНД перетворились на елемент суспільної свідо­мості.

Кардинальні суспільно- політичні зміни, що відбули­ся в результаті краху СРСР і розбудови національної дер­жавності в межах СНД, істот­но вплинули на подальший розвиток вітчизняної герма­ністики, яка в 90-ті pp. XX ст. зробила значний крок у по­доланні минулих стереотипів.

У цей період певного про­гресу досягли у вивченні Німеччини часів існування Веймарської республіки російські учені. На чолі цьо­го процесу були авторитетні дослідники ще радянської доби, такі як І.Я.Біск, Я.С.Драбкін, Л.І.Гінцберг, М.Е.Єрін, Ю.В.Галакгіонов та ін. З іншого боку, саме в цей час в історичну науку Росії прийшло нове покоління істо- риків-германістів: О.В.Плуж­ников, С.М.Горшков, С.М.Іванов, П.В.Макаренко, АО.Цели- щев, О.Ю.Пленков, ОАКривоношв, І.Н.ПІибакова, С.М.Тка- чов, М.В.Філітюва та інші.

І.Я.Біск першим поставив питання про відповідність радянської історіографії, присвяченої Веймарській республіці, принципу істо­ризму [1, с. 179—181]. На дум­ку. І.Я.Біска, політичний та соціально-економічний роз­виток Веймарської республ­іки описувався в радянській історіографії вельми фальси­фіковано, а сама республіка розглядалася лише як колис­ка німецького варіанта фа­шизму. Найбільш цікаві та істотні результати в сучасній російській історіографії Веймарської республіки були досягнуті у сфері вив­чення політичних партій. Так, у працях Л.Г.Гінцбер- га, Я.С.Драбкіна, В.А.Арте- мова, С.М.Іванова, Л.Г.Бабі- ченко, А.Ю.Ватліна була ра­дикально переосмислена роль КПН та Комінтерну в історії Веймарської Німеч­чини.

Нині поширена точка зору на КПН як на ліворадикаль­ну партію, що власним полі­тичним екстремізмом підри­вала нетривкі підвалини вей­марської демократії.

Радикально змінилась оцінка ролі соціал-демократії Німеччини в 1919—1933 pp. У працях С.В.Кретініна, ІД.Чиг- ріна, Є.В.Кардашової, О.В.Плуж- никова, А.О.Целіщева чітко про­стежується новий погляд на СДПН, згідно з яким соціал- демократи зробили визнач­ний внесок у зародження оргструктур веймарської де­мократії, були, мабуть, її єдиними послідовними захисниками.

Історія Веймарської республіки (1919—1933) є одним з найваж­ливіших і найбільш суперечливих моментів у німецькій та європейській історії XX ст.

За 14 років існування першої німецької демократії чітко виявилися саме ті проблеми, що згодом вплинули на весь хід сучасної європейської історії

Продовжили власні істо­ріографічні дослідження на­ціонал-соціалізму Л.Н.Корнєва, Ю.В.Галактіонов, О.І.Бо- розняк. М.Є.Єрін та С.М.Ткачов здійснили комплексні до­слідження історії буржуазних партій доби Веймарської Німеччини. Саме М.Є.Єрін одним із перших у постра­дянській історіографії звер­нув увагу на суперечність у самих підвалинах веймарської демократії, у низці праць дос­лідив кризові явища в пар- тійно-політичному механізмі Веймарської республіки [5]. Продовжив дослідження фе­номена німецького лібераліз­му С.М.Ткачов. На його дум­ку, політика запровадження основ ліберальної демократії в Німеччині після Першої світової війни врешті-решт провалилась. Передумови цьо­го він бачить у нежиттєздат­ності ідеї ліберальної демо­кратії в суспільній свідомості німців, в суперечностях усе­редині німецького варіанта лібералізму, у відсутності се­ред лібералів Веймарської республіки харизматичного лідера.

Сучасна російська істо­ріографія партійно-політич- ного життя часів веймарської Німеччини є провідним на­прямком у дослідженні німецької історії 20—початку 30-х pp. XX ст. Саме в 90-ті pp. XX ст., з крахом ідеологічних табу з’явилася можливість дослідження «білих плям» та лакун, заборонених тем, яких було предостатньо в по­літичній культурі Веймарсь­кої республіки. Можливо, саме тому основні інтереси сучасних істориків-гер- маністів зосереджені на до­слідженні проблем партійно- політичного життя веймарсь­кої доби.

Значно скромніші здобут­ки української історіографії Веймарської республіки по­рівняно з надбаннями ро­сійської історіографії за пе­ріод, що розглядається. Різно­манітні напрямки діяльності націонал-соціалістів у добу існування Веймарської рес­публіки досліджують автор цієї статті та Г.І.Чернявський (Харків). Окремі аспекти кра­ху веймарської демократії розглядали С.С.Троян (Рівне) та В.В.Косенко (Харків). Взаємовплив соціал-демо­кратів і членів «вільних» профспілок у роки Веймарсь­кої республіки вивчав Ф.Й.Зендельбек (Харків). Зов­нішньоекономічні контакти Веймарської Німеччини з країнами Центральної та Південно-Східної Європи роз­відував В.П.Газін (Кам’я- нець-Подільський). Утворен­ня і підвалини Веймарської конституції, діяльність Фрид- ріха Берта тощо досліджує О.В.Харченко (Бердянськ). Своєрідним центром дослід­жень доби Веймарської рес­публіки є фаховий збірник Дніпропетровського націо­нального університету «Пи­тання німецької історії», де практично в кожному випус­ку присутні матеріали з історії Німеччини цієї доби. ***

Наприкінці 80-х pp. XX ст. внаслідок кризи методології історичного матеріалізму відбувся певний відхід фахівців-істориків від ко­лишніх стереотипів щодо Вей­марської республіки і з’яви­лися нові напрями в її дослі­дженні.

Характерними рисами по­страдянської історіографії СНД відносно Веймарської Німеччини стали: відмова від ідеологічної та політичної обмеженості марксистської історичної науки; більш об’єктивне оцінювання істо­ричних подій 1919—1933 pp. у Німеччині; розширення дже­рел і проблематики дослі­джень.

У 90-ті pp. XX ст. істо­ричні наукові розвідки кон­центруються навколо вивчен­ня буржуазних політичних партій, історії веймарського парламентаризму та держав­ності, діяльності провідних політичних діячів доби Вей­марської Німеччини, історії повсякденності веймарської епохи.

Найбільш вагомі результа­ти на теренах пострадянської історіографії щодо Веймарсь­кої республіки були досягнуті в дослідженні проблеми «фа­шизм — великий капітал», історії окремих політичних партій, зовнішньополітичних пріоритетів тощо. Сьогодні вже можна констатувати ут­ворення певних регіональних центрів з дослідження вищез­гаданої проблематики — про­фесора І.Я.Біска в Іваново; професора А.Б.Цфасмана в Челябінську; професора В.ААртемова — у Воронежі; професора А.С.Зав’ялова в Дніпропетровську тощо.

Водночас, деякі аспекти історії Веймарської республі­ки і досі продовжують зали­шатися поза увагою дослід­ників: соціальна політика, політична та соціальна струк­тура німецького суспільства, ставлення широких про­шарків суспільства до вей­марської демократії взагалі, історія проникнення на­цистів до парламентських ус­танов веймарської держави, історія німецької культури 20—початку 30-х pp. XX ст., окремі аспекти політичної історії тощо.

загрузка...