Будинок муз — музей в Александра — мав величезну бібліотеку, слава про яку ширилась по всьому світу. Тут зберігалось близько 500 000 книжок грецькою, латинською і іншими мовами з найрізноманітніших галузей науки і літератури: історичні, медичні, математичні, філософські праці. З усього світу збирали єгипетські царі книжки для своєї бібліотеки. Птолемей II виписав з Афін дорогоцінні рукописи трагедій Есхіла, Софокла і Евріпіда для того щоб зняти з них копії. 15 талантів зажадали у нього афіняни як гарантію, що рукописи будуть повернені. Цар вважав за краще втратити заставу і залишити оригінали в себе, відіславши в Афіни копії.
Стародавня книжка зовсім не схожа була на нашу. її писали на листах папірусу.
Папірус у давні часи заміняв папір. його виготовляли із стебел високого очерету, який ріс у гирлі Нілу. Його рослини розрізали вздовж і на вузькі довгі стрічки, які склеювали і пресували. Висохлі листи були схожі на світло-жовтий папір. На папірусі писали очеретяною паличкою, вмочаючи її в туш. Початок окремої думки чи розділу писар звичайно прикрашав буквою або ієрогліфом червоного кольору.
Коли аркуш закінчувався, до нього приклеювали другий. Були книжки що перевищували 100 метрів. Кінець такої книжки прикріплювали до стержня (палиці з яерева, металу, кістки) і згортали її в сувій. Читати таку книжку було не дуже зручно. Треба було поступово її розмотувати. Стародавні люди ніколи не писали і не читали за столом або за партою. Низенькі столики були тільки для їди, а писали і читали, тримаючи сувій на колінах або стоячи за високим пюпітром, схожим на той, за яким у наші дні в оркестрі стоїть диригент.
Готову книжку перев’язували шнурком і, якщо вона була цінна, укладали в трубку-футляр з дерева. У давні часи не було картону, його заміняли пергаментом, на ‘якому почали писати з 2 ст. до нашої ери.
Що ж таке пергамент? Це — тонка добре вичинена шкіра молодої худоби. Шкури козенят, верблюденят, ягнят, ослят, поросят обчищали від шерсті і підшкірного жиру, полірували, лощили, білили, розтягували і різали на однакові куски правильної форми. Папірус ріс тільки в Єгипті, а пергамент можна було виготовляти скрізь. Розповідають, ^ вперше почали його виготовляти в Пергамській державі (Мала Азія), коли єгипетський цар заборонив вивозити з країни папірус. Звідси й походить його назва. Добрий пергамент подібний до тонкого цупкого картону такої товщини, як поштова листівка або обгортка учнівського зошита. Досить поглянути на піонерський барабан, щоб мати уявлення про пергамент.
Єгиптяни виготовляли з пергаменту футляри для книжок, але потім зрозуміли, що він міцніший від папірусу і писати на ньому можна з обох боків. Пізніше почали деякі старі тексти стирати (для цього застосовували пористий і дуже легкий камінь — пемзу, що заміняла в давні часи гумку) і писати нові. Учені можуть особливими способами прочитати зовсім невидимий для ока зчищений текст між рядками нового письма. Завдяки цьому дізналися про життя стародавніх людей, про їх літературу і науку.
Книжка з пергаменту теж згорталась у сувій. Пізніше почали складати вдвоє або вчетверо пергамент і, дістаючи таким чином зошит, зшивали його нитками. Виходила книжка, уже подібна до нашої.
Мандрівник з трепетом входив до чудової Александрійської бібліотеки. Статуї дев’яти муз — богинь науки і мистецтв зустрічали відвідувача в просторому круглому залі. Мармурові лави розставлені в читальному залі, перед читачем статуя бога Аполлона — покровителя науки і володаря муз.
Старий бібліотекар проводив подорожнього в сховище. Уздовж коридорів на сотні метрів тяглися полиці із сувоями, торцевим боком назовні. Як знаходили потрібну книжку? Досвідчений бібліотекар читав ярлички, прикріплені до торцевого боку сувою, на них зазначалися автор, назва, частина (траплялись книжки в кількох сувоях), умовний номер (шифр) книги.
У читальному залі було тихо, шелестів папірус. Тисячі учених працювали в тій бібліотеці. Тут зберігались книжки на папірусі, пергаменті, пальмових листках, пластинках з дерева і кістки. Були рукописи з далекої Індії, написані невідомими і забутими вже тоді мовами згаслих народів.
Звідусіль з’їжджались до Александрійського палацу видатні письменники і вчені. Вони діставали безплатне житло в музеї, звільнялись від усіх податків і повинностей. їх обов’язком було тільки прославляти царя. Найвідоміших з них призначали хранителями бібліотеки і наставниками царських дітей та їх товаришів — синів і дочок знаті, які виховувались при дворі і потім займали високі посади в державі. Поет Тімон з насмішкою писав про діячів музею: «У багатоплемінному Єгипті численні партачі книжок відгодовуються в клітці муз».
І справді, «у клітці муз» доводилось або вихваляти царя, або звертатись до дрібних, далеких від життя тем. Ось, наприклад, знаменитий поет Феокріт. Він народився в Сіракузах, але вчився на острові Кос, де познайомився з майбутнім царем Птолемеем II. Повернувшись до рідних Сіракуз, він намагався запобігти ласки в тамтешнього царя Гієрона II. Поет звернувся до нього з віршами, в яких скаржився, що ніхто не хоче підтримати бідного поета. Усі женуться за грішми і не цікавляться віршами, кажуть, що з них досить і Гомера. Але ж той, хто поділиться своїм багатством із служителем муз, досягне вічної слави і залишиться жити в його піснях. Та Гієрон залишився байдужим до віршів поета, і Феокріт поїхав до Александра.
Він оспівував великодушність Птолемея II, його мужність, благородство, його «божественних» батьків, величезні володіння і сильне військо, змалював у віршах чудові свята «найкращого повелителя віль-нонароджених людей».
Хранитель Александрійської бібліотеки Каллімах склав докладний опис усіх її рукописів, віддавши цій справі багато років свого життя. Але він встигав писати також поеми і гімни на честь богів і короткі вірші— епіграми. Коли цар Птолемей III Евергет вирушив на війну до Сірії, його дружина, цариця Береніка, обіцяла богині Афродіті присвятити своє волосся, якщо цар повернеться цілим і здоровим. Цар повернувся, і коса цариці була покладена на вівтар. Але скоро вона звідти зникла. Тоді придворні підлесники назвали одно із сузір’їв «Волоссям Береніки», так і в наші дні називається це сузір’я. Каллімах прославив волосся цариці у віршах. Він оспівував також померлу царицю Арсіною, яка, за його словами, стала четвертою Харі-тою; три Харіти — це були богині краси, пісень і веселощів. Каллімах намагався зробити свої вірші незвичайними, часто повторюючи, що він не хоче йти протоптаною стежкою, мити із загального колодязя».
Наука в Александра робила значні успіхи. Філософ Епікур слідом за абдерським мудрецем Демокрітом закликав людей вивчати природу і всесвіт, щоб вони позбулися гнітючого страху перед смертю й богами, щоб зрозуміли, що смерть не страшна через те, що за гробом їх не чекають ніякі муки, людина просто перестає будь-що почувати. У вічному і безконечному всесвіті виникають і гинуть світи, які складаються з частинок матерії — атомів, що вічно рухаються, і що боги тут зовсім ні до чого. Якщо вони й існують, то не цікавляться ні світом, ні людьми, а люди вигадали їх, бо не розуміють грізних сил і явищ природи, а вигадавши, почали їх боятись. Той, хто все це зрозуміє і взнає, стане спокійним, вільним і щасливим.
Багато вчених вивчали в Александрійській бібліотеці твори старовинних авторів: Гомера, афінських поетів, авторів комедій. Порівнювали копії, встановлювали, які з них найкращі, писали докладні примітки, пояснення і тлумачення.
Інші займалися історією і географією. Особливо прославився Ератосфен, який багато років стояв на чолі бібліотеки. Він написав твір з історії від падіння Трої до Олександра Македонського, в якому намагався встановити точні дати всіх подій, користуючись списками спартанських царів тз записами олімпійських ігор. Ератосфен був прекрасним математиком і взявся виконати важке завдання — виміряти коло Землі. Його обчислення булл дуже точні.
Значно просунулось вивчення природничих наук. Лікарі вперше з’ясували значення пульсу. Розтинають тварин, вони прийшли до висновку про зв’язок нервів з мозком. Хірурги виконували складні операції, досліджували дію різних ліків. Учень Арістотеля Теофраст, якого Птолемей II запросив до Александра, написав велику працю про рослини, докладно описавши їх корені, стебла, листя, квіти, насіння, їх поширення залежно від грунту і клімату.
Понад дві тисячі учнів було в нього, і він закликав їх невтомно й сумлінно працювати. «Або відмовтесь від науки,— говорив він їм,— бо ця праця дуже велика, або займайтесь нею із запалом, тоді й слава буде велика».
Але особливо великих успіхів було досягнуто в математиці і механіці. Великий математик Евклід відкрив в Александра школу, його праця з геометрії «Елементи» на багато століть стала настільною книгою вчених і учнів. І досі школярі вивчають доведені ним теореми. Ев-кліду належать також праці з астрономії, музики. Один з його учнів запитав, що він матиме, коли засвоїть ці знання. Евклід покликав раба і наказав дати учневі дрібну монету: хай візьме її, коли він вчиться лише для того, щоб нажити гроші. А коли Птолемей І захотів якомога швидше засвоїти його науку, Евклід сміливо відповів, що до геометрії царська дорога не прокладена.
Були і в інших тодішніх вчених окремі правильні догадки, наприклад, що магнетизм зв’язаний з електрикою, яку тоді знали лише із спостережень над рибою електричним скатом. Були також спроби будувати різні, головним чином військові, машини. Але не було ще потрібних приладів та інструментів, щоб перевірити і довести наукові припущення, не було бажання працювати над удосконаленням машин. Адже під рукою були раби, працю яких ніхто не цінував і не намагався полегшити. А якби рабові й дали яку-небудь машину, він не силкувався б зрозуміти, як нею орудувати, бо йому зовсім не хотілося краще працювати і більше виробляти. Адже все, що він робив, ішло лише ненависним панам.
