Після такої поразки римляни втратили Луканію, а на бік їх ворогів перейшли брутти, лукани, самніти і майже всі південні грецькі міста. Від Гераклеї консул Левін з рештками своєї армії, поповненої силами відкликаних з півдня гарнізонів, був змушений відступити в Апулію. Шлях для дальшого наступу Пірра в глиб країни був відкритий.
Не зустрічаючи серйозного опору, він рушив через Самніум і Кампанію на Лаціум і Рим. Переправившись через Ліріс, він, за переказами, дійшов до міста Пренесте, тобто був уже зовсім близько від Рима. Проте римляни не розгубились. Вони виявили виняткову енергію. У Кампанію зі своїми військами підійшов Левін і заслонив від Пірра Капую і Неаполь. Другий консул цього року, що закінчив війну в Етрурії, встиг укласти мир з містами північної Італії, що повстали проти Риму, і рушив назустріч Пірру з півночі.
У Римі було оголошено надзвичайний стан і призначено диктатора, який діяльно почав готуватися до оборони міста. За таких обставин латинські союзники не зважилися відокремитися від Риму. Врахувавши все це, Пірр вирішив на якийсь час відійти. Він очистив всю зайняту ним в середній Італії територію і відвів свої війська на зиму в Тарент. До весни наступного року воєнні дії затихли.
Весною 279 р. Пірр вирушив у новий наступ на Апулію, де римляни за цей час встигли зосередити армію чисельністю до 70 тис. чоловік. Тут, в Апулії, біля міста Аускула, сталася друга за цю війну велика битва.
Як говорить легенда, обидві сторони на цей час встигли зообити деякі зміни у військовому устрої. Пірр запровадив у своїй армії поділ на окремі загони — на зразок римських маніпулів, а римляни винайшли особливі колісниці з жаровнями, довгими списами та іншими пристроями, розрахованими на боротьбу зі слонами.
Протягом двох днів точилася запекла битва під Аускулом. Перший день приніс успіх римлянам, але на другий день Пірр примусив їх перенести воєнні дії з крутих і болотистих берегів ріки на рівнину. Це дало йому можливість розвернути фалангу і використати слонів та кінноту. В результаті римляни знову зазнали поразки, хоч на цей раз ворогові не вдалося оволодіти їх табором.
Перемога під Аускулом дісталася Піррові дорогою ціною. Кажуть що коли після битви його почали поздоровляти з успіхом, Пірр вигукнув: «Ще одна така перемога — і ми загинули!». З того часу вислів «Пір-рова перемога» вживається тоді, коли йдеться про таку перемогу, яка насправді є поразкою.
Так було і тепер. На полі бою полягло до 3—5 тисяч воїнів з армії Пірра. Це були його найкращі, добірні воїни, що прийшли разом з ним з Епіру. Серед убитих було багато його полководців і близьких друзів. В Італії Пірр не міг поповнити цих втрат, його італійські союзники билися мляво і неохоче. В Таренті проти Пірра росло невдоволення. Тим часом воєнні ресурси римлян були ще далекі від вичерпання. Війна загрожувала затягтися, а у Пірра були всі підстави поспішати з її закінченням. З Балканського півострова надходили тривожні вісті. У Македонії за час відсутності Пірра сталися зміни. Була потрібна його особиста присутність. В той же час із Сіцілії, як свого часу з Італії, до Пірра прибуло посольство. Сіракузи, на які напали карфагенці, звернулися до нього по допомогу. Перспектива заволодіти багатим і родючим островом здалася Піррові далеко привабливішою в порівнянні з тривалою і упертою війною, яку йому ще треба було витримати в Італії, перш ніж добитися рішучої перемоги над Римом.
