Прибуття Кінеаса в Рим щодо часу збіглося з іншою, не менш важливою подією. У римську гавань Остію, що була в -гирлі Тібру, увійшов карфагенський флот, очолюваний Ма-гоиом. На північному березі Африки, у Карфагені, стежили за успіхами Пірра. Там були всі підстави для тривоги. Якби Пірр здобув перемогу над Римом і завоював Італію, Карфаген став би перед лицем серйозної небезпеки. Пірр в будь-який момент міг появитися зі своїми військами на острові Сіцілія. А карфагенці і самі були не від того, щоб заволодіти цим багатим і родючим островом. Під впливом цих міркувань карфагенський уряд запропонував Римові союз і військову допомогу.
Спираючись на цей союз, римський уряд міг зважитися продовжувати війну.
Таким чином, незважаючи на здобуті в двох великих битвах перемоги, становище Пірра не тільки не покращало, а навіть погіршало. Затяжна війна в Італії, тепер ще ускладнена втручанням Карфагену, не обіцяла нічого доброго. Крім всього іншого, вона була не в характері Пірра. його бистрий і неспокійний розум уже захопився новими надіями і широкими планами. В перспективі у нього було два варіанти: або перенести воєнні дії в Сіцілію і допомогти Сіракузам з тим, щоб в разі успіху переправитися з південно-західного кінця цього острова в Африку і тут покінчити з Карфагеном, або повернутися на Балкан-ський півострів і спробувати оволодіти македонським престолом. Обидві ці перспективи були для Пірра однаково привабливі, і він вагався,
котру з них вибрати. Кінець кінцем він спинився на Сіцілії. Відразу ж туди для попередніх переговорів був посланий Кінеас, а сам Пірр почав готуватися до нового походу.
В Таренті він вирішив залишити гарнізон. Тим часом самовладність Пірра давно вже дратувала тарент-ців, тепер вони міркували так: або Пірр повинен виконати те, заради чого приїхав, тобто вести разом з ними війну проти римлян, або покинути їх володіння і передати їм місто таким, яким прийняв від них. Пірр відповів їм різко, звелівши лишатися спокійними і чекати, коли він звільниться.
Ледве Пірр висадився з військами в Сіцілії, ‘як надії його почали швидко здійснюватися. Грецькі міста цілком підтримали його. З їх допомогою він довів чисельність своїх військ до ЗО тис. піхоти і 2,5 тис. кінноти. Крім того, в його розпорядженні ще був флот з 200 бойових кораблів. З цими силами Пірр став швидко просуватися по острову, всюди відтісняючи війська карфагенців і здобуваючи над ними перемоги. Незабаром він досяг південно-західного кінця Сіцілії. Карфагенці ще трималися на самому березі. Здавалося, Пірр скоро скине їх у море 1 цілком очистить від них Сіцілію. Його мрія переправитися в Африку для остаточного розгрому Карфагену була близькою до здійснення. Але тут почалися серйозні ускладнення у взаємовідносинах Пірра з грецькими містами.
На початку ці взаємовідносини були якнайкращими. Сіцілійські міста греків були зацікавлені у військовій допомозі Пірра проти свого одвічного ворога. А Пірр для здійснення своїх замірів потребував підтримки грецьких міст. Становище змінилося, коли Пірр почав здобувати в Сіцілії успіхи. Політика його щодо міст круто змінюється. Він починає поводитися з ними як самодержець. Незважаючи на місцеві демократичні традиції, Пірр втручається у внутрішнє політичне життя міст, самовільно призначає всілякі побори і т. ін.
Взаємовідносини Пірра з грецькими містами особливо загострилися, коли він почав готуватися до походу в Африку. Сіцілійські греки не були в ньому зацікавлені. Проте Пірр, діючи примусом і погрозами, почав проводити в усіх містах набір гребців, потрібних йому для переправи на африканське узбережжи. Справа дійшла до того, що деякі з міст підняли проти Пірра зброю, а інші — аби тільки позбутися його деспотичної влади — перейшли на бік свого одвічного ворога — карфа-генців. Карфагенці, звичайно, скористалися цими ускладненнями в тилу ворога. Незабаром у Сіцілії знову появляється сильна карфагенська армія, що зустрічає цілковиту підтримку греків. За таких умов нічого було й думати про наступальну війну проти Карфагену.
Тим часом з Італії почали надходити вісті, одна тривожніша за другу. Римляни скористалися відсутністю Пірра. Залишені ним в Та-ренті сили були недостатні, щоб вдержати територію, зайняту під час попередньої війни на півдні Італії. Спочатку римляни діяли дуже обережно, але, не зустрічаючи колишнього опору, перейшли до рішучого наступу. За допомогою співчутливо до них настроєної заможної вер-
хівки громадян Кротон і Локр їм вдалося оволодіти цими двома містами. Вони розвивають свої успіхи й далі. Це примусило греків пі італіків, які ще зберегли вірніш. Піррові, звернутися до нього з настійним проханням про допо могу.
Пірр опинився перед лицем майжо цілковитого краху всіх своїх план in Він рушив у Сіцілію, не закріпивши як слід вже досягнутих в Італії усні хів, побоявшись затяжної війни :і римлянами. Тепер і в Сіцілії для нього все було втрачене. Пірр вирі шив з усіма військами, що в нього залишились, повернутися в Італію, щоб там поліпшити свої справи. По дорозі із Сіцілії в Італію йому не пощастило. Карфагенці вчинили вдалий морський напад на кораблі Пірра, які перевозили війська. Вага то суден було пущено на дно.
Але все-таки, висадившись у південній Італії, Пірр починає із властивою йому енергією готуватися до наступальних дій проти римлян.
Вирішальна битва сталася біля міста Беневент в центрі Самніуму. Римською армією командував консул Маній Курій Дентат. Битва була запеклою. Одно крило римських військ розбило війська Пірра, що протистояли йому, а друге було відкинуте фалангою і слонами до самого римського табору. Момент бук критичний, і результат бою знову вирішили слони, але цього разу не на користь Пірра. Засипані цілим градом вогняних стріл, пущених і;і римських табірних укріплень, вони шалено ринули назад, топчучи свої ж війська, які під їх натиском почали швидко тікати. Пірр зазнав страшної поразки і, оточений кількома вершниками, сховався в Та-ренті.
В цей час у Македонії до влади прийшов суперник Пірра — Антігон Гонат, який відмовив Пірру у військовій допомозі. Це змусило Пірра покинути Італію. Сподіваючись швидко розправитися з Антігоном Гонатом і потім повернутися назад, Пірр залишив частину своїх військ на Апеннінському півострові. Однак, незважаючи на те, що у війні з Антігоном Піррові за порівняно короткий час вдалося оволодіти більшою частиною Македонії, воєнні дії на Балканському півострові затягувалися. У 274 р. до н. е. Пірр був змушений відкликати з Італії залишені там війська. А в 272 р. до н. е. при спробі підкорити собі Грецію під час однієї вуличної сутички в Аргосі Пірр був убитий (за переказом, черепицею, кинутою в нього з даху). Так безславно загинув цей заповзятливий авантюрист і талановитий полководець, так рухнув його сміливий план створення великої західної держави.
Після загибелі Пірра римлянам підкорилась більшість його союзників у південній Італії, в тому числі й місто Тарент. У 266 р. до н. е. Рим зломив опір решти племен, що зберегли ще свою незалежність. Таким чином, тепер вся Італія була в руках римлян. Рим перетворився у велику державу стародавнього світу, почався новий етап загарбницьких воєн за панування над Середземномор’ям, що в ту епоху було рівнозначне боротьбі за світове панування.
