Тема 3. Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава

Довідник Без коментарів

Факти:
Правління Ярославичів. Боротьба за київський стіл між Ярославичами. Князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава в Києві. Об'єднання Галицького та Волинського князівств. Князювання Данила Романовича... Монгольська навала на південно-західні землі Русі, Галицько-Волинська держава за нащадків Данила Романовича.
Дати:
1097 р. -Любецький з'їзд князів;
1187 р. — перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах;.
1199 р. — утворення Галицько-Волинської держави;
1238—1264 pp. — правління Данила Романовича;
1240 р. — захоп.ленняКиєва монголами.
Персонали: Володимир Мономах, Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславович, Данило Романович, Юрій і Львович, Юрій Іі Болеслав.
Поняття та терміни: «роздробленість».

Ви. повинні вміти:
•  розпізнаеатй на картосхемі Київське, Чернігівське, Переяславське князівства за доби роздробленості; Галицько-Волинську державу за часів правління Данила Романовича; на-прямки походів монголів на південно- західні руські землі;.
характеризувати розвиток Київського, Чернігівського, Переяславського князівств, Галицько-Волинської, держави, внутрішню .та зовнішню політику Володимира Мономаха, його сина Мстислава, Данила Романовича, Юрія І --Львовича, залежність українських князівств від Золотої Орди, наслідки золотоординського панування;
пояснювати значення та наслідки Любецького з'їзду князів, причини та сутність політичної роздробленості Київської Русі, особливості процесу формування та значення утворення Галицько-Волинської держави.

ПРАВЛІННЯ ЯРОСЛАВИЧІВ. БОРОТЬБА ЗА КИЇВСЬКИЙ СТІЛ.

Володіючи найважливішими територіями, старші Ярославичі спершу правили державою досить злагоджено. Найбільшим їхним клопотом були половці, які вперше підійшли до руських кордонів у 1055 р. Справжня битва відбулася року 1068 на річці Альті. Об’єднане військо трьох Ярославичів зазнало нищівної поразки. У результаті повстання киян князя Ізяслава було вигнано. Проте незабаром Ізяслав знову посідає великокнязівський стіл. Року 1073 між синами Ярослава Мудрого стався розкол. Заручившись підтримкою Всеволода, Святослав пішов на Київ, вигнав Ізяслава і став великим князем київським. Після трирічного князювання Святослава (1073—1076), поки Ізяслав лаштувався до походу на Київ, київським князем . став Всеволод. Року 1078 старший Ярославич утретє посів київський стіл, проте цього ж року повновладним київським володарем знову став'Всеволод. Наступником Всеволода на великокнязівському столі з 1093 р. був Святополк Ізяславич. Коли 1113 р, він помер, кияни, розчаровані його fie дуже-вдалим володарюванням, повстали, вимагаючи собі за князя Володимира Мономаха.

ЛЮБЕЦЬКИЙ З'ЇЗД.

Ініційований Володимиром Всеволодовичем Мономахом з’їзд князів у Любечі 1097 p., окрім згоди у спільній відсічі нападам половців, схвалив принцип князівської вотчини. Вотчинні землі закріплювалися за певними гілками князівського роду й.могли передаватися у спадок дітям та онукам. Київ було визнано вотчиною на-щадків Ізяслава в особі київського князя Святопол- ка Ізяславича, Чернігів належав Святославичам, а Переяслав — .Володимирові Всеволодовичу (Моно- маху). Та хоч якою одностайністю були, за свідченням літописця, позначені рішення Любецького з’їзду, вони не поклали край суперечкам князів.
Водночас уперше в Русі офіційно утверджувався принцип спадкового володіння (від батька до сина) підвладними територіями (уділами), який закріплював їх за певними родинами роду Рюриковичів.

ПРАВЛІННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА (11131125 pp.).

Посівши київський стіл, Володимир Мо- помах поставив собі за мету зміцнення великокнязівської влади та посилення державної єдності Русі. З-поміж заходів князя, спрямованих на поліпшення внутрішньополітичної ситуації, винятково важли-ве місце мало його законодавство: було схвалено «Устав», що став доповненням до «Руської правди».
Правління Володимира Мопомаха стало часом розбудови Києва. У столиці, зокрема, було споруджено міст через Дніпро. Як і Ярослав Мудрий, Володимир укладав династичні шлюби з європейськими володарями. Міждинастичні зв’язки поєднували Київ з ВізантієїЬ, Англією, Швецією, Норвегією,. Данією, Німецькою імперією, Угорщиною. Володимир Мономах здійснив близько 80 успішних походів проти половців. '

КНЯЗЮВАННЯ МСТИСЛАВА ВОЛОДИМИРОВИЧА (1125—1132 pp.).

Про семирічне володарювання Мстислава в Києві свідчить імення Великий, яким його стали пошановувати. Мстислав уміло керував державою, зміцнював великокнязівську владу, тримаючи в покорі норовистих родичів...Кілька успіш-них походів проти половців, які спробували «підвести голову» після смерті Мономаха, забезпечили спокій на південних рубежах держави. За Мстислава . пожвавився західний напрямок зовнішньої політики. З літопису довідуємося, що київський князь ходив, походами на Литву. За Мстислава в Києві було закладено кам’яні церкви святого Федора та Богородиці Пирогощої, освячено церкву святого Андрія Первозванного Янчиного монастиря. По смерті Мстислава Київська Русь остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.

ПРИЧИНИ ТА СУТНІСТЬ РОЗДРОБЛЕНОСТІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.

Історики по-різному пояснюють причини роздробленості Київської Русі. Називають з-поміж них такі: велику територію держави й етнічну неоднорідність населення; князівські усобиці; відсутність сталого порядку столонаслідування; напади степових кочовиків; занепад торговельного шляху . «з варяг у греки».
Основною ж причиною більшість дослідників уважає розвиток великого землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми. Удільні князі не були зацікавлені в сильній владі великого, князя київського. Володарі удільних .князівств провадили власну внутрішню політику, на свій розсуд розв’язували питання війни-та. миру, укладали угоди з сусідами. Таких удільних князівств у середині 12 ст. було біля 15, з яких 5 сформувалися на українських теренах: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське й Галицьке.
Порівняння меж удільних земель з територіями племінних об’єднань східнослов’янських племен, що складалися впродовж доби розселення (5-7 ст.), наштовхнуло вчених на думку, що багато важив у роздробленості Київської Русі різний етнічний склад її територій. Пригальмовані на якийсь час сильною централізованою владою процеси визрівання українців, білорусів і росіян пожвавилися, тілько-но. та влада ослабла і коли склалися сприятливі умови в господарському житті. На слушність цієї думки вказує той факт, що одними з перших перестали коритися Києву Полоцьке князівство (Білорусь), Новгород і Владимиро-Суздальське князівство (сучасні російські терени).
І все ж, попри незворотність розпаду і зростання самостійності земель-князівств, Київська Русь до середини 13 ст. булй єдиною державою з єдиною територією, спільними законами і єдиною церквою.
• Київ залишався, хоча дедалі більшою мірою формально, стольним містом, і за право покняжити в
. ньому змагалися руські князі з різних князівств. . ' • Як і за часів Мономаха, князі (коли частіше, коли . рідше) збиралися на з’їзди, . де й намагалися розв’язати суперечливі проблеми, здебільшого пов’язані з організацією спільних походів проти половців. . .
• Кожен удільний князь, тілько-но здобував київський стіл, намагався скористатися своїм становищем для посилення великокнязівської влади й відновлення централізації держави.
. Сучасні історики роздробленість витлумачують не як розпад держави, а як зміну її устрою та форми правління. Київську Русь часів роздробленості дослідники називають федеративною монархією. Форму правління, властиву Київській Русі часів роздробленості, визначають як колективний сюзеренітет: замість одного великого князя владу здійснює об’єднання найвпливовіших князів однієї ди-настії Рюриковичів.

КИЇВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО. БОРОТЬБА ЗА КИЇВСЬКИЙ СТІЛ.

Найгостріші міжкнязівські суперечки впродовж 12 — у першій половині 13 ст. спалахували за київський стіл. Нічого дивного в цьому не було, адже Київ лишався на ті часи одним з найбільших
і найбагатших європейських міст. Тут розташовувалися численні двори бояр і купців, великі ремісничі майстерні. У Києві мешкало близько 50 тис, душ.Тутцеребувала резиденція митрополитів. Київське князівство було найбільш заселеним князівством Київської Русі. Літописи називають 80. міст і містечок, розташованих тут.
Великі території, вигідне розташування, розвинене господарство Київського князівства приваблюва- — ли ласих до багатства князів. Та ще більше вабила можливість, ставши київським князем, здобути авторитет старшого над усіма князями. За часів роздробленості за право княжити в Києві змагалися зі зброєю в руках князі чернігівські, волинські, переяславські, ростово-суздальські, смоленські... Правителі в. Києві заступали один одного через 6-8 років, а то й частіше: І жоден не мав спокійного князювання, змушений відбиватися від збройних- домагань претендентів. Найдовше за доби роздробленості тривало князювання в Києві співправителів Святослава (1177—1194 pp.) та Рюрика (.1180—1202 pp.). Ці князі належали до двох найвпливовіших родів — чернігівських Ольговичів і смоленських Ростиславичів.

ЧЕРНІГІВСЬКЕ ТА ПЕРЕЯСЛАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВА.

За доби розробленості Чернігівське князівство розпалося на менші уділи... Найвпливовішим з-поміж них було Новгород-Сіверське князівство. Стольне місто Чернігів поступалося розмірами лише Києву. На початку 12 ст. територія Чернігівського князівства охоплювала лівобережні землі в басейнах Десни і Сейму, Сожу і верхньої Оки. Від Київської землі Чернігівщину відділяв Дніпро. У Чернігівському кня-зівстві було чимало міст. Найбільші з-поміж них; — Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Брянськ, Курськ, Стародуб — згадуються в джерелах у зв’язку з багатьма подіями руської історії. Чернігів був доб- ре-укріпленим і мав гарне сполучення з іншими містами. Чернігівські князі ревно дбали про розбудову міста. Протягом 12 ст. в місті збудовано славетний Борисоглібський собор — один з найкращих на Русі, Михайлівську, Благовіщенську, П’ятницьку, Успенську церкви,, кожна з яких гідна була зватися перлиною давньоруської архітектури.
Чернігівські землі, за заповітом Ярослава Мудрого, належали Святославові. Його сини Олег і Давид стали засновниками династій чернігівських князів — Олеговичів (літопис їх називає Ольговичами) та Давидовичів. Саме представники цих династій вершили долю чернігівських земель. Та ще від- Святослава Ярославйча чернігівські князі не полишали мрій здобути Київ. Про силу Чернігівського " князівства свідчить той факт, що декому з його князів і справді поталанило правити в Києві. Таким був, зокрема, Всеволод Ольгович, що правив у Києві в 1139—1146 pp.
Географічне розташування Переяславського князівства: визначало життя переяславців, адже їхня земля служила щитом для Києва й решти руських територій. — Переяславське князівство загалом не мало політичної незалежності й майже цілковито залежало від Києва. Піднесення Переяславського князівства'за часів роздробленості пов’язують, зокрема,
з князем Володимиром Глібовичем. У розповіді про смерть цього князя під 1187 р. літописець-ужив назву «Україна», Це — найдавніша згадка топоніма «Україна» в писемних джерелах.

ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО.

Територія Галичини від початку її входження до Київської Русі відзначалася більшою незалежністю від Києва. Засновниками галицької династії князів були Роетиславичі — нащадки онука Ярослава Мудрого. Князюючи, вони змушені були зважати на надзвичайно впливове галицьке боярство. У Галичинібоярство формувалося здебільшого з'місцевої родоплемінної верхівки, здобуваючи свої маєтки не від князя, а привласненням громадських земель, і тому було незалежним від князів.
Перший правитель Галицької землі Ростислав мав трьох синів — Рюрика, Володаря й Василька, які отримали у володіння відповідно Перемишль, Звенигород і Теребовль. Об’єднати землі Галичини під єдиною владою виявилося до снаги синові Володаря ВолОдимиркові. Року 1141, він переніс свою резиденцію до Галича, підтвердивши намір одноосібно правйти в об’єднаному Галицькому князівстві. Ще успішнішим, але далеко непростим було князювання сина Володимирка Володаревича — Ярослава, прозваного Осмомислом. З-поміж основних здобутків Ярослава Осмомисла вчені називають:
— розширення кордонів Галицького князівства аж до гирла Дністра; .
— розважливу далекоглядну зовнішню політику: добросусідські відносини з Угорщиною, Польщею та Візантією, з одного боку, й найвпливові- шими руськими князями — з іншого, що забезпечило мир Галицькій землі.та сприяло розвиткові господарства.

Галицьке князівство, на думку дослідників, відзначалося своєрідним:політичним устроєм. Його вважають взірцем олігархічного правління. '

ОБ'ЄДНАННЯ ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА З ГАЛИЦЬКИМ

 Наприкінці 12 ст. Волинь було переділено між нащадками Ізяслава Мстиславича — засновника династії волинських князів, на кілька уділів. Най- почеснішими вважалися Володимирська та Луцька землі. Край усобицям поклав син Мстислава Ізясла- вича Роман. Як старший з братів він посів володи- мирський стіл і крок за кроком почав здійснювати об’єднавчу політику.
Роком 1199починають історію Галицько-Волинської держави, коли волинський князь Роман Мстиславич об’єднав Волинське й Галицьке князівства. Столицею об’єднаного князівства Роман обрав Галич. Роман Мстиславич брав активну участь у міжусобній боротьбі польських князів, а 1205 р. був утягнутий, як припускають історики, у протистояння німецьких династій Гогешлтауфенів і Вельфів.
• Маючи зобов’язання щодо Гогенштауфенів, галицько-волинський володар пішов походом через Польщу до Саксонії. Проте його просуванню перешкодили колишні союзники — польські князі Лешко Білий та Конрад. У бою під Завихвостом на Віслі 19 червня 1205 р. Роман загинув.

КНЯЗЮВАННЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА.

Смерть Романа Мстиславича ускладнила внутрішнє становище Галицько-Волинського князівства. Лише у 20-х роках 13 ст. сини Романа Данило та Василько зібрали під своєю владою.всю Волинь, відвоювавши загарбані польським королем землі, мали союзницькі угоди з Литвою, польськими князями, а 1238р. утвердилися і в Галичині. Василько як молодший залишився на Волині. Старший Романович столицю
Галицько-Волинського князівства переніс до тількино закладеного м. Холма. Данило утвердився і в Києві. Однак столицю свою в Київ не переніс, залишив там намісником хороброго воїна, боярина Дмитра. Того-таки 1238 р. відбулася битва під Дорогичином, унаслідок перемоги в якій Данило поклав край зазіханням німецьких лицарів-хрестоносців на західноукраїнські землі.
Протягом володарювання Данилу Романовичу доводилося одночасно долати опір кількох суперників: зі сходу загрожували монголи, із заходу на українські землі зазіхали Литва, Польща та Угорщина. Одночасно доводилося воювати з непокірними боярами, які схилялися до Ростислава Михайловича з чернігівської династії та його
союзників. У1245 р. військо Данила Галицького здобуло перемогу в битві проти приведеного Ростиславом війська угорського короля та його союзників біля м. Ярослава на Сяні. Внаслідок
Ярославської битви Данило зламав опір бояр, остаточно утвердився в Галичі й
надовго поклав край зазіханням Угорського королівства.
Важливим напрямком зовнішньої політики Данила Романовича були відносини з монгольськими володарями. Здійснив-
ши подорож в Орду, Данило починає шукати союзників у боротьбі з ординцями. З цією метою налагоджує союзницькі відносини з Польщею, Угорщиною, Владимиро-Суздальським князівством. Відгукнувся князь на пропозицію Вати-
кану розпочати переговори про участь русичів у хрестовому поході європейських держав проти монголів. Щоб заохотити князя до походу, папа запропонував йому прийняти королівську корону. У 1253 p... в Дорогичині папський
легат Опізо урочисто коронував Данила Романовича. Однак оголошений папою 1253 р. хрестовий похід не знайшов підтримки серед європейських монархів. Галицько-Волинське князівство. Монгольська навала на українські землі

МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА НА ПІВДЕВННО-ЗАХІДНІ ЗЕМЛІ:РУСІ.

Наприкінці 12 ст. у степах Центральної Азії' утворилася 'могутня Монгольська держава. Року-1206 ханом усієї Монголії було проголошено Темучина (Чингісхана).Він розпочав здійснювати завойовницьку політику.

Перший похід монголів на руські землі-відбувся в 1223 р. Битва з монголами сталася 31 травня 1223 р. на берегах річки Калки. Союзне русько-половецьке військо зазнало там поразки: Другий похід монголів відбувся наприкінці 30-хроків. Навесні. 1239р. монголи підійшли до кордонів українських князівств. Першим на. шляху просування орди онука Чингісхана — Батия стояв Переяслав/ Монголи захопили Переяслав, зруйнували і спалили його. Того самого, року сумна доля спіткала й Чернігів. Наприкінці 1239 р. монгольська кіннота вдерлася в Крим, переслідуючи переможених половців. Завойовники захопили майже весь пі-вострів. На початку 1240. р. інша частина монгольського війська наблизилася до Києва. Внаслідок захоплення Києва всі житлові й господарські споруди, палаци й собори Києва перетворилися на згарища.

З Києва основні сили Батия рушили на Володимир і Галич. З вогнем і мечем монголи пройшли по Київській, Волинській і Галицькій землях. Року 1241 монголи вййиїли на західні рубежі Русі.

ЗОЛОТООРДИНСЬКЕ ЯРМО.

Найбільшого спустошення внаслідок монгольської навали зазнали Київське, Переяславське та Чернігове- Сіверськє князівства. Після походу Батия вони потрапили в залежність від Золотої Орди, т.зв. золоординське ярмо. Влада князів у цих землях зберігалася, проте право на князювання підтверджував монгольський хан своїм ярликом — грамотою-дозволом на володіння землями — в обмін на визнання своєї зверхності, та зобов’язання надавати йому військо й. сплачувати данину. За обчисленням і збиранням данини наглядали'монгольські урядовці. Найвищого урядовця на підкорених землях називали баскаком. У його розпорядженні були військові загони, що постійно перебували в укріпленому поселенні — баскацькому містечку.
Порівняно з іншими руськими землями меншого спустошення від монгольської навали зазнало Галицько-Волинське князівство. Воно не було переділене монголами на адміністративні округи, як інші князівства, не було в ньому і баскаків. У Галичині й на Волині правили власні'князі, спроможні продовжити справу об’єднання українських князівств, Не останню роль відіграв тут і Данило Романович. Його ' заходи викликали невдоволення. Батия; який поставив перед'князем- вимогу відвідати Орду. У жовтні 1245 р. Данило виїхав до Орди. Унаслідок переговорів монголи затвердили йото галицько-волинсь- . ким князем. Виплату данини не було передбачено, а залежність Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди полягала в участі княжого війська в походах монгольської армії.

НАСТУПНИКИ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА. По смерті князя Данила (1264 р.) його королівство розпалося. Найактивнішим з-поміж Данилових синів був князь Лев. До своїх володінь Лев приєднав Люблінську землю, частину Закарпаття з м. Мукачевом. У 1272р. переніс свою столицю до.Львова. У зовнішній політиці Лев' Данилович прагнув щонайтісніших відносин з Польщею. Широкі дипломатичні зв’язки підтримував також із Чехією й Тевтонським орденом. У відносинах з Ордою Лев не чинив- монголам спро- тиву, а зважав на-їхню волю.¦
Землі королівства Данила Романовича таки було об’єднано — онуком Данила Юрієм І Львовичем (1301—1308 pp.). Столицею королівства став Володимир-Волинський. За правління Юрія І Львовича Польща захопила Люблінську землю, а Угорщина — частину Закарпаття. Проте внутрішнє становище князівства в цей період було стабільним. Свідченням, могутності Юрія І було те, що він, як і Данило Романович, прийняв титул «короля Русі». Цей титул засвідчений його печаткою... Та чи відбулася коронація справді, з джерел не відомо.;
Спадщина Юрія І дісталася, його іинам — Андрію та Леву II, які правили удвох. Вони називали себе «князями всієї Русі». Провідним напрямом зовнішньополітичної діяльності Андрія і Лева була орієнтація на союз із Тевтонським орденом і Польщею. У такий спосіб князі намагалися ослабити свою залежність від Орди, у битві проти якої вони, можливо, й загинули... Оскільки жоден з братів не мав дітей, то з їхньою смертю 1323 р. династія Романовичів по чоловічій лінії урвалася.

ПРАВЛІННЯ ЮРІЯ И БОЛЕСЛАВА.

Року 1325 галицько-волинські бояри главою держави обрали князя Болеслава, сийа. Марії, сестри останніх правителів Андрія, та Лева II, який прийняв православ’я та ім’я Юрія. Про'наміри відродити часи могутності Галицько-Волинського королівства свідчить і той факт, що в документах Юрій Н називав себе «Божою .милістю кнОзем і дідичем королівства Русі» та використовував королівську печатку . Юрій її Болеслав правив від 1325 р. до 1340 р. У зовнішній політиці, він тримався союзу з Тевтонським орденом, знайшовши, в такий спосіб противагу Польщі. У 1340 р. його було отруєно. За свідченням джерел, така доля спіткала Юрія II Болеслава через ускладнення релігійної,ситуації...З дитинства католик, він- «став розмножити число латииииків і їхню віру».

Залишити коментар

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Войти с помощью: