загрузка...

Факти:

Становище промисловості та сільського господарства. Радикалізація українського політичного руху. Вплив Української греко-католи: цької церкви на піднесення національної свідомості населення-за-хідноукраїнських земель. Боротьба політичних партій за реформу виборчої’системи.

Персонали: І. Боберський, А. Волошин, К. Трильовський, А. Шептицький.

Ви повинні вміти:

© характеризувати економіку західноукраїнських земель у складі Авсгро-Угорської імперії, розвиток кооперативного руху, діяльність західноукраїнського політичного руху на початку 20 ст., національних і спортивно-фізкультурних організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт»;

® визначати причини активізації західноукраїнського політичного руху на початку 20 ст., його результати, роль А. Шептицького в піднесенні національного життя на західноукраїнських землях.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ НА ПОЧАТКУ 20 ст.

Соціально-економічне становище українських земель, ідо перебували під владою імперії Габсбургів/суттєво не змінилося порівняно з 80-90-ми роками 19 ст. Проте подальша розробка родовищ нафти та інших багатств краю сприяла його індустріалізації. Тяжкі умови існування робітників та селян змушували їх ставати до боротьби за свої права, використовуючи страйки та бойкоти, вступати ‘до лав політичних партій.

Дуже важливою та ефективною формою протидії іноземному капіталу та місцевих лихварів став український кооперативний рух. Батьками кооперативної справи в Західній Україні стали Василь Нагірний й Аполлон Ничай, які створили у Львові перший кооператив у 1883 р. Через 15 років стали виникати цілі кооперативні союзи. У 1894 р. Тео-філь Кормош заснував перший український кооперативний банк «Віра», що сприяв утворенню нових кредитних спілок і кооперативів. Це дало змогу поступово подолати свавілля і здирство лихварів та орендарів, уже тоді на практиці реалізовувалося гасло «Свій до свого по своє». Український кооперативний рух сприяв не тільки економічному під-несеншо нації, а й її політичному гуртуванню.

РУХ ЗА РЕФОРМУ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ.

Одним з ключових питань для західних.українців наприкінці 19 — на початку 20 ст. була виборча реформа, адже система курій жорстко обмежувала, участь українців у виборах., Українці домагалися справедливої системи представництва в місцевих сеймах та віденському парламенті, що мало б сприяти поліпшенню їхнього становища. Вони виступали за розширення конституційних свобод, впровадження загального, рівного, прямого й таємного виборчого права. .

Кампанія за виборчу реформу розпочалася в 90-ті роки 19 ст. Особливої інтенсивності цей рух набув у 1905-1906 pp. У Львові, Перемишлі, Чернівцях, Бродах, Коломиї, Стрию, Бориславі, Самборі та інших містах відбулися багатотисячні зібрання (віча), на яких ухвалювалися рішення про необхідність запровадження справедливішої системи виборів.

У листопаді 1905 р. українці створили так званий Народний комітет у справі виборчої реформи, який очолили ІО. Романчук і К. Левицький. У січні 1906 р. цісар Франц Йосиф змушений був прийняти українську делегацію, від імені якої говорив митрополит Андрей Шентицький. На підтримку делегації . 2 лютого у Львові було скликано народне віче за участі 50 тис. осіб.

Бороіьба за справедливу систему виборів увінчалася успіхом. У січні 1907 р. австрійський уряд проголосив нове положення про вибори до імперського парламенту. Того самого року в Австро-Угорщині . вперше було проведено вибори на основі загального й рівного виборчого права. Це сприяло активнішій участі українців у політичному житті! Хоча уряд Галичини й продовжував фальсифікувати результати виборів, кількість українських депутатів у щденсь-кому парламенті істотно зросла: якщо в 1879 р. українці мали трьох представників, то у 1907 р. до ньо- ‘ го потрапили 27 депутатів-українців від Галичини та 5’ — від Буковини.

Проте куріальна система виборів до місцевих сеймів збереглася. Тому українці, особливо галиць- . кі, продовжували боротися за реформу сеймової виборчої системи. Таку вимогу постійно висували на багатотисячних народних вічах у Львові, Дрогобичі, Стрию,. Станіславі та інших містах але’ до 1914 р.

ПІДНЕСЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ.

Українські діячі, поставили практичне завдання — створити на базі «Просвіти» мережу економічно-просвітницьких організацій і отримати для них допомогу з державного бюджету. «Просвіта» стала центром українського життя. ,

Українська молодь наполегливо домагалася відкриття у Львові окремого українського університету’. У грудні 1901 р. близько 600 українських студентів залишили Львівський університет. їх підтримав новий митрополит А. ІІІептицький, який запропонував студептам-богословам виїхати за кордон і протягом року утримував їх власним коштом.

Неабияке значення для піднесення національпо-jl’o руху в-західноукраїнських землях мали успіхи у сфері науки та культури. Центром наукового життя було Літературне товариство імені Т. Шевченка, згодом перейменоване в Наукове. До 1914 р. під керівництвом М. Грушевського воно видало 300 томів наукових праць українською мовою з різних галузей знаць.

Всеукраїнським літературним органом став «Літературно-науковий вісник», на сторінках якого рідною мовою друкувалися найкращі письменники з у.сієї України. Активно розвивалася преса: на 1913 р. функціонувало понад 80 періодичних видань, з них 66-у Галичині, решта на Буковині та в Закарпатті.

Піднесення національного руху серед галицької молоді спричинило створення -у 1894 р. мережі фізкультурно-спортивного товариства «Сокіл».

Найкраща доба цього товариства настала з початком співпраці зі знаним педагогом Іваном Боберським.

У 1900 р. Кирило Трильовський створив ще одну фізкультурно-спортивну організацію -«Січ» (офіційно організація називалася «Пожежно-гімнастичне товариство «Січ»).

МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ. Кращі умови життя, прихильність уряду, можливість здобувати високу освіту сприяли швидкому, піднесенню гре-ко-католицької церкви, яка стала об’єднувальною силою для українців в імперії Табсбургів, сприяючи- піднесенню національної свідомості. Ця церква поширювала освіту в народі, вела активну боротьбу за українську мову й культуру, традиційний (спільний з православними) обряд, ревно дбала про викорінення соціальних вад. На межі століть церкву очолив найвидатніший за всю її історію митрополит Андрей (ІІІептицький) (1865-1944). Новий митрополит енергійно розбудовував’ церкву, піклувався про народну освіту, охорону здоров’я й здоровий спосіб життя, був покровителем української науки й культури, зокрема став фундатором Українського національного музею у Львові, був ініціатором багатьох благодійних справ. Водночас він боровся за права українців у Австро-Угорській імперії, зокрема за відкриття українського університету у Львові, українських гімназій тощо. При цьому використовував свій депутатський мандат (член галицького сойму і вищої палати австрійського парламенту, заступник маршалка галицького сойму у 1903— 1913 pp.), навіть очолив делегацію до Імператора Франца- Йосифа, яка домагалася поліпшення становища українців в імперії.

Загрузка...