загрузка...

Мета: сформувати поняття про кримінальне право, ознайомити учнів з джерелами кримінального права, показати на практичних вправах реалізацію кримінальних правових відносин; виховувати повагу до закону.

Тип уроку: урок вивчення нових знань.

Форма проведення: лекція з елементами бесіди.

Обладнання: Кримінальний Кодекс України.

Епіграф: Право верховної влади карати за злочини базується на необхідності захищати довірене їй суспільне благо від узурпації його приватними особами. (Чезаре Беккаріа)

ХІД УРОКУ

1. Організаційна частина уроку

2. Мотивація навчальної’ діяльності учнів

Повідомлення теми та завдань уроку.

Робота з епіграфом уроку.

Бесіда з учнями

1) Поясніть своє розуміння висловлювання Чезаре Беккаріа.

2) Пригадайте, що таке правопорушення.

3) Назвіть основні види правопорушень.

4) Які причини можуть бути для скоєння злочину?

5) Доведіть прикладами, що в нашій країні діє класичне правило: «Nullum crimen nulla poena sine lege» («Без указівок закону немає ані злочину, ані покарання»).

3. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно домагатися припинення зростання злочинності, а потім і її суттєвого скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи. Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати. Однак для цього слід ґрунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати й застосовувати в практичній діяльності його норми. Розпочинаючи його вивчення, треба мати на увазі, що поняття «кримінальне право» вживається у двох значеннях, а саме:

1) кримінальне право — це галузь права (одна із галузей — кримінальне законодавство). Звідси кримінальним правом іменують закони, тобто нормативні акти, в яких містяться положення цієї галузі права;

2) проте під кримінальним правом розуміють також науку кримінального права, тобто теорію кримінального права, наукову дисципліну, доктрину.

Розглянемо спочатку кримінальне право як галузь права. Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку як загальних для всіх галузей права ознак, так і специфічних, характерних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права — це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообов’язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов’язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме — злочинні дії або злочинну бездіяльність під загрозою вживання за їх вчинення особливих примусових заходів — кримінального покарання;

2) його норми (правила поведінки) встановлюються лише вищими органами законодавчої влади й закріплюються у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність — воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що висуваються до поведінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визначеність кримінального права — це не тільки гарантія законності та однаковості застосування його норм, а й одне з невід’ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видаються лише Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права — навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить своє вираження тільки в законах. Відтак, основним джерелом кримінального права є кримінальний закон;

3) має свій предмет і метод правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що скоїли ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України). Злочин і покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв’язку зі скоєнням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, що склалися в Україні, і правопорядку, держава застосовує за їх скоєння й найбільш гострі примусові заходи — кримінальні покарання. Застосування покарання — це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку зі скоєнням злочину.

У покаранні, що призначається судом від імені держави за скоєний злочин як санкція за порушення кримінально-правової заборони, передбачена в законі, проявляється і така властивість кримінального права, як його державна забезпеченість.

Отже, необхідно зазначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов’язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, притаманні праву взагалі, стосовно кримінального права виступають дуже чітко і своєрідно, відображуючи особливості цієї галузі права. Таким чином, кримінальне право як галузь права — це система, сукупність юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх скоїли.

У цьому визначенні містяться основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права. Звичайно, кримінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідальності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, погашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовані, підкоряються загальним, вихідним інститутам кримінального права — злочину й покаранню, визначаються ними. Значення цих понять, їх ключова роль настільки великі, що навіть найменування цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі українській, пов’язується з ними. Кримінальне право походить від латинського терміна crimen — злочин. В українській мові іноді цю галузь права називають «карне право («кара» — це покарання). Також і відповідний кодекс називають Кримінальним кодексом (Кодексом про злочини) чи Карним кодексом (Кодексом про покарання).

Доповнення учнів

Учні виступають з електронними презентаціями.

Робота з нормативно-правовими документами

1. Виписати з ККУ означення злочину, його ознаки. Проаналізувати ст. 1-4 на предмет дії ККУ в просторі та часі, зробити відповідні записи у конспект.

2. Скласти перелік джерел кримінального права.

Бесіда

1. Якими правовими актами України можуть бути визначені дії, що є злочинними?

2. У чому основна відмінність злочину від адміністративного проступку?

3. Що складає предмет кримінального права?

4. Дайте характеристику структурі ККУ?

5. Як довести, що ККУ діє в просторі та часі?

4. Підсумки уроку

5. Домашнє завдання

1. Опрацювати конспект лекції.

2. Підготувати додатковий матеріал. Знайти в пресі повідомлення про резонансні кримінальні злочини та їх покарання.

3. Підготувати електронну презентацію проекту «Життя та діяльність О. Ф. Кістяковського».

Додатки

Наука кримінального права

Наука кримінального права є частиною юридичної науки, однією із галузей суспільних наук. Її змістом є злагоджена система кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень про злочин і покарання. Науку кримінального права як систему кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від кримінального права як системи (сукупності) юридичних норм, галузі права.

Кримінальне право як галузь права виступає для науки як предмет її вивчення. Саме наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законодавство, з’ясовуючи його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефективність, виявляє практичне значення кожної норми, прогалини в правовому регулюванні, досліджує проблеми вдосконалення кримінально-правових норм. Предметом науки кримінального права є такі соціальні явища, як злочин і покарання. Вона розкриває їх соціальний зміст, юридичні ознаки, з’ясовує підстави кримінальної відповідальності, вивчає проблеми складу злочину, розробляє теоретичні основи відповідальності за попередню злочинну діяльність, співучасть у злочині, дає поняття і класифікацію видів множинності злочинів, зокрема поняття рецидиву злочинів, обставин, що виключають злочинність діяння. Наука кримінального права досліджує поняття покарання, визначає його мету, аналізує окремі види покарань, підстави й порядок їх призначення.

Серйозна увага в науці кримінального права приділяється вивченню проблеми звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Предметом вивчення науки кримінального права є не тільки кримінальне законодавство, а й практика його застосування. Критерієм правильності наукових положень у сфері кримінального права є не тільки правотворча, а й правозастосовна діяльність. Наука кримінального права не може плідно розвиватися без глибокого вивчення практики. Разом з тим вона впливає на практику шляхом наукової розробки питань, правильного застосування норм кримінального закону. Зв’язок науки кримінального права з практикою проявляється в багатьох напрямках. Це, насамперед, участь у комісіях з підготовки проектів законодавчих актів (велику роль відіграли наука та її представники у розробці нового КК України; провідні вчені нашої країни були постійними членами робочої групи комісії з підготовки КК, що була створена Кабінетом Міністрів України), вивчення й узагальнення практики з різних питань кримінального законодавства, участь у різних нарадах, конференціях і радах (наприклад, Консультативна рада при Верховному Суді України), де разом з практичними працівниками вирішується багато питань, що виникають у правозастосовній діяльності. Результати наукових узагальнень практики знаходять своє втілення в науково-практичних коментарях до КК України, у написанні яких беруть участь як науковці, так і практичні працівники.

Кримінальне законодавство і практика його застосування вивчаються наукою в їх історичному розвитку і зміні. Тому предметом науки кримінального права є історія розвитку кримінального права України, тенденції вдосконалення кримінального закону і практики його застосування.

Наука кримінального права включає в коло досліджуваних нею проблем кримінальне законодавство, практику його застосування, а також теорію кримінального права інших держав як близького, так і далекого зарубіжжя.

Методи науки — це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об’єктивної дійсності, що складають предмет конкретної науки. Існують різноманітні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них можна виділити основні й допоміжні.

Однак усі вони перебувають між собою в тісному взаємозв’язку, доповнюють один одного.

До основних методів науки кримінального права (як, очевидно, і всієї юриспруденції) належать: філософський, або діалектичний, метод пізнання; юридичний, або догматичний, метод; соціологічний метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавства, або компаративистський метод; історичний, або генетичний, метод дослідження.

Як допоміжні методи наука кримінального права використовує методи математичного моделювання, екстраполяції, психологічного аналізу, експертних оцінок та ін.

Зупинимося коротко на основних методах пізнання, які використовуються в науці кримінального права.

Філософський, або діалектичний, метод як загальний метод пізнання застосовується в науці кримінального права для пояснення багатьох явищ. Діалектичний закон про загальний, універсальний зв’язок явищ дає можливість розглядати кримінальне право не як самостійне, не пов’язане ні з чим явище, а простежити численні його зв’язки з соціальними процесами, сутністю держави, співвідношення з іншими галузями права тощо.

Далі, наприклад, діалектичний закон заперечення дає можливість побачити в існуючому явищі елементи як нового, так і старого, що залишилися в ньому і тепер виступають у новій якості (наприклад, новий КК містить не тільки нові положення, а й норми права, що діяли раніше, звичайно, в якійсь іншій якості).

Такі категорії діалектики, як причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, сутність і явище, зміст і форма, використовуються в науці кримінального права при розгляді питань щодо причинного зв’язку, тлумачення вини та її форм, стадій скоєння злочину та ін.

Юридичний, або догматичний, метод заснований на використанні правил формальної логіки для пізнання права. Він полягає у формулюванні й розкритті юридичних понять, побудові юридичних конструкцій, з’ясуванні дійсного змісту законів шляхом їх тлумачення. Критичний аналіз норм кримінального права за допомогою вироблених наукою прийомів тлумачення складає суть цього методу. З його допомогою коментуються кримінальні закони, що надзвичайно важливо для їх однакового застосування. Завдяки цьому методу розроблені вихідні поняття кримінального права, наприклад, поняття складу злочину та ін. Теорія кваліфікації злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину, базується в основному на названому методі.

У радянський період цей метод вважався антинауковим і піддавався критиці, хоча практично всі дослідники продовжували широко користуватися ним. Матерія права не може бути пізнана без використання догматичного методу, тому що формалізовані поняття права не можуть бути дійсно розкриті без їх логіко-юридичного аналізу. Юридичний аналіз норм права, як відзначав ще Йєринг, — це «абетка права», без якої жоден юрист не може ні мислити, ні діяти. Тому догматичний метод являє собою найважливіший інструментарій правових досліджень, вихідну основу для робіт найвищого наукового рівня.

Соціологічний метод полягає в дослідженні злочину й покарання як явищ соціальних. Наприклад, питання про соціальні чинники, що впливають на криміналізацію чи, навпаки, декриміналізацію певного діяння, має вирішальне значення для законодавця. Вивчаючи ці соціальні чинники (економічні, політичні, моральні та ін.), наука робить висновки щодо необхідності кримінально-правової заборони, або її передчасності, або навіть непотрібності взагалі. Так, розвиток ринкових відносин, визнання рівності всіх форм власності та інші чинники вимагають криміналізації певних діянь, що посягають на нормальний розвиток ринкової економіки (наприклад, заняття забороненими видами підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, фінансові зловживання тощо). Соціологічний метод використовує конкретно-соціологічні дослідження (анкетування, аналіз статистичних даних, інтерв’ювання та ін.) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики суб’єктів різних злочинів, дозволяє судити про ефективність норм кримінального закону, надає істотну допомогу в процесі правотворчості.

Метод системного аналізу передбачає вивчення кримінального права та його інститутів як цілісної системи, що складається з кількох підсистем, структурні елементи яких перебувають між собою в тісній єдності та інтеграції. Так, норми кримінального права вивчаються за певною системою: спочатку норми Загальної частини, де сформульовані всі основні положення, що стосуються злочину і покарання, потім норми частини Особливої, в якій визначається відповідальність за окремі види злочинів. Метод системного аналізу вимагає, щоб норми Загальної частини розглядалися на основі норм частини Особливої. Разом з тим норми Особливої частини не можуть бути засвоєні без положень частини Загальної. Наприклад, зрозуміти норму про умисне вбивство, викладену в ст. 115, неможливо без ст. 24, що описує види умислу, а якщо таке вбивство скоєне кількома особами, — без урахування статей 27 і 28, де описуються види співучасників і форми співучасті. Метод системного аналізу застосовується при розкритті такого ключового поняття кримінального права, як склад злочину, що інтегративно включає в себе відповідні елементи й ознаки. Цей метод дозволяє виявити суперечності й прогалини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його зміни чи доповнення.

Метод порівняльного правознавства, або компаративістський метод (метод компаративізму), полягає у вивченні норм кримінального права країн як близького, так і далекого зарубіжжя з метою їх зіставлення, порівняння з нормами кримінального права України. Цей метод дає можливість оцінити ті чи інші норми кримінального права іноземних країн на предмет їх використання в нашому законодавстві. Звичайно, тут не йдеться про повне перенесення іноземного права на наше підґрунтя, що недопустимо, але окремі його положення можуть бути сприйняті. З цією метою при підготовці нового КК України вивчалося кримінальне законодавство багатьох країн. Наприклад, на позитивне вирішення питання про скасування смертної кари вплинула та обставина, що в усіх країнах Західної Європи і деяких колишніх республіках Союзу РСР (наприклад, Грузії, Молдові) смертна кара скасована. За зразком багатьох країн у наше законодавство був уведений інститут обмеженої осудності та ін.

Історичний, або генетичний, метод передбачає вивчення норм кримінального права в історичному розвитку. Так, усвідомити ге-незу поняття злочину можна лише в процесі як вивчення законодавства України, що визначає це поняття (наприклад, відповідні статті КК 1922, 1927 і 1960 рр.), так і тлумачення його в науці кримінального права. Генетичний метод покликаний з’ясувати проблеми наступності в кримінальному праві. Адже кримінальне право — це система, яка розвивається в історії, що одночасно містить у собі не тільки елементи сьогодення, а й зберігає ознаки минулого, намічає контури майбутнього. Наприклад, КК 1960 р. містив багато норм, що збереглися з давніх часів (поняття умислу, відповідальність за окремі види вбивств та ін.), і багато в чому визначив контури КК України 2001 р. (наприклад, необхідність більшої регламентації інститутів Загальної частини, нової системи Особливої частини та ін.).

Наука кримінального права має давню історію. Різні напрямки наукової думки (так звані школи кримінального права) зробили значний внесок у розвиток цієї науки. Так, класична школа кримінального права розвивала юридичний (догматичний) метод дослідження і досягла в цьому істотних успіхів. Соціологічна школа кримінального права внесла в науку соціологічні методи. Вчені достатньо використовували і методи порівняльного правознавства, і історичний метод. У радянський період наука кримінального права була надзвичайно заідеологізованою, скутою постулатами марк

систсько-ленінських ідей. Однак, незважаючи на ці ідеологічні догмати, що ставили науку під жорсткий контроль комуністичної партії, в межах юридичного вчення про злочин і покарання були здійснені серйозні дослідження, положення і висновки яких можуть бути використані й у пострадянський період.

Безпосередньо в Україні працювали видні вчені, які зробили суттєвий внесок у розвиток науки кримінального права. Наприкінці XIX — на початку XX ст. це були А. Ф. Кістяківський, Л. С. Бє-логриць-Котляревський (Київ), Л. Є. Владимиров, М. П. Чубин-ський, О. Д. Кисельов (Харків), Е. Я. Немировський (Одеса). За радянських часів українську науку гідно представляли Я. М. Брай-нін, С. І. Тихєнко (Київ), Г. І. Волков, В. С. Трахтєров, М. М. Грод-зинський (Харків).

Зараз наукові дослідження з кримінального права здійснюються на кафедрах провідних юридичних вищих навчальних закладів, у підрозділах Національної Академії наук України та Академії правових наук України.

Наука кримінального права — це фундаментальна наука. Вона є науковим підґрунтям для інших наук кримінального циклу: кримінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики та ін. Разом з тим вона використовує дані цих прикладних наук. Так, кримінологія — це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціальні заходи щодо попередження злочинів. Поняття, вироблені в науці кримінального права (злочин, форми вини, вік відповідальності за окремі види злочинів та ін.), широко використовуються в кримінології. У той же час кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності тощо запозичуються кримінальним правом.

Наука кримінального права широко використовує дані такої науки, як судова статистика. При вивченні проблем осудності застосовуються дані судової психіатрії, при дослідженні вини та її форм — дані психології, а при вивченні вікових особливостей неповнолітніх, що скоїли злочин, — дані педагогіки. Під час вирішення питань, пов’язаних із встановленням причинного зв’язку між вчиненим діянням і наслідком, що настав, використовуються, зокрема, дані судової медицини, а при розв’язанні проблеми неосудності — дані судової психіатрії. Останніми роками намічається проникнення в науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук, як кібернетика, інформатика, наука управління і т. ін.

Основні завдання науки кримінального права:

а) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального права;

б) вироблення рекомендацій щодо вдосконалення КК і практики його застосування;

в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою встановлення їх ефективності;

г) зміцнення тісних зв’язків з правотворчими і практичними органами;

д) подальше вдосконалення всієї науково-педагогічної діяльності з метою підготовки висококваліфікованих фахівців-право-знавців;

е) вивчення кримінального законодавства і практики його застосування в країнах близького і далекого зарубіжжя.

Сьогодні важливим завданням науки кримінального права є підготовка разом з практичними працівниками коментарів до КК.

Наука кримінального права і відповідна юридична дисципліна (курс кримінального права) мають свою систему. Система курсу Загальної частини визначається системою Загальної частини КК.

Але система курсу (науки) Загальної частини кримінального права містить більш широке коло питань. До неї входить вступний розділ курсу, в якому розглядаються поняття кримінального права, предмет його регулювання, з’ясовуються його завдання, місце в системі права. У курсі також висвітлюються питання історії кримінального права України та його окремих інститутів. Крім того, до курсу включені основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав, а також теоретичні концепції теорій (шкіл) кримінального права.

Система курсу будується відповідно до Програми з кримінального права для юридичних вищих навчальних закладів, складеної кафедрою кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Цей підручник написаний згідно з цією Програмою. Весь курс Загальної частини кримінального права може бути представлений такими розділами (комплексами):

1) Вступ до вивчення кримінального права.

2) Вчення про закон про кримінальну відповідальність.

3) Вчення про злочин, про покарання.

4) Застосування примусових та інших заходів медичного характеру.

5) Особливості відповідальності неповнолітніх.

6) Загальна характеристика законодавства і кримінально-правових теорій іноземних держав.

Загрузка...