загрузка...

Але християнство дедалі міцніло. Все більше чоловіків і жінок ішло в дикі пустинні місцевості, щоб далеко від світових спокус присвятити себе благочестю. Так виникли перші монастирі. Тут було чимало придавлених життям людей, які шукали розради в надії на загробне блаженство. Вони накладали на себе найсу-воріший піст, ходили в грубій одежі, не милися, не стригли волосся і відмовлялись зустрічатися з мирянами. Монахи обробляли навколишню дику землю або виробляли нескладні предмети на продаж. Вважаючи за гріх мати свою волю, вони в усьому корилися ігуменам. Скоро завдяки пожертвуванням віруючих і праці простих монахів їх керівники стали на чолі великих земельних і грошових багатств. Народ дивувався суворому благочестю монахів, розповідав про них багато незвичайного і фантастичного. Наприклад, розповідали про Симеона Стовпника, який ЗО років простояв на вузькій платформі стовпа висотою 60 футів.
За цей «подвиг» його так поважали, що імператори радилися з ним у найважливіших питаннях. Інший монах нібито три роки поливав встромлену в землю палицю і в нагороду за послух і покірливість був удостоєний чуда: палиця зацвіла. Розповідали, що монахи зціляли хворих, виганяли демонів і навіть воскрешали мертвих. Правда, дехто осуджував монахів за небажання працювати на користь суспільства, за грубість, неуцтво і забобони. Коли руйнували язичеські храми, монахи з’явилися у містах, лякаючи жителів своїм здичавілим виглядом і жорстоким фанатизмом. Вони брали активну участь в боротьбі з «єретиками» — відступниками від догматів, прийнятих офіціальною церквою на різних соборах — з’їздах епіскопів за участю і покровительством імператора.

Загрузка...