загрузка...

   ХаммурапіВійсько було опорою царської влади, Хаммурапі прекрасно розумів, що,настане час коли у нього незалишиться буде сильних і дисциплінованих воїнів, його могутності скоро настане кінець. Тому він захищав своїх воїнів від сваволі начальників, давав їм землю й подарунки. За це вони повинні були вірою і правдою служити своєму цареві і беззаперечно виступати в похід на першу вимогу. Горе було тому воїнові, який насмілювався не послухатись царського наказу або наймав замість себе яку-небудь бідну людину. Такого воїна карали їм смерть, а його поле, сад і будинок віддавали тому, хто йшов замість нього на війну. Це був закон, записаний у судебнику царя Хаммурапі: «Якщо реду або баїру, діставши наказ виступати в похід, не піде, чи, найнявши найманця, виставить його своїм заступником, то цього реду або баїру належить скарати на смерть, а його заступник дістає його будинок».
Судебник Хаммурапі зберігся майже цілком. Усі статті зводу законів написані на великому базаль-товому стовпі, два метри заввишки. Угорі зображений цар Хаммурапі перед богом сонця Шамашем. А далі йде напис, який вкриває увесь стовп з двох боків.
Цар Хаммурапі говорить у своєму написі, що боги закликали його управляти Вавілоном «для встанов-лення в країні справедливості і винищення беззаконних і злих, щоб сильний не гнобив слабого, так щоб я подібно до Шамаша сходив над чорноголовими і освітлював країну для блага народу».
За цим вступом ідуть статті закону. Всього їх було написано 282, але частина статей внизу каменя стерлась і не дійшла до нас.
Усе життя вавілонського суспільства відображене в цих законах. Ми дізнаємося, що за тих часів у Вавілоні жили багаті рабовласники і купці, торговельні агенти і лікарі, будівники суден і палаців. Але найбільше в країні було бідних людей — ремісників, що працювали з ранку до ночі, бідних землеробів, обтяжених боргами орендарів і за-мучених тяжкою підневільною працею безправних рабів.
Серед статей судебника Хаммурапі найбільше таких, де говориться про багатих купців і рабовласників. Закон захищав їх власність: за крадіжку майна карали на смерть: якщо новий корабель протікав, то ко-рабельний майстер повинен був  своїми кошти збудувати інший.
закониСувора кара чекала тих, хто недбало ставився до укріплення дамб і каналів. Землероб, з чиєї вини про-ривалася гребля і заливались чужі поля, забов’язаний був відшкодувати завданні збитки всім сусідам. Якщо в нього не було коштів на це, то продавали все його майно і навіть його самого, а гроші роздавали потерпілим. У законі говорилось про своєчасну сплату оренди а також повернення заборгованості.  Якщо людина не могла повернути взятого в борг, то вона на три роки ставала рабом позикодавця. За інших царів, до Хаммурапі, людина, обернена в рабство за борги, ставала вічним рабом. Закони Хаммурапі трохи полегшили становище тільки раба-боржника — він ставав тимчасовим рабом. Однак ці зміни залишилися тільки в законах, а насправді все було, як і раніше, і життя бідняка нітрохи не поліпшилося. Три роки раб працював на свого позикодавця, нічого не одержуючи для себе, крім жалюгідного лахміття, що ледве прикривало тіло, та їжі, якої вистачало тільки, щоб не померти з голоду. Через три роки йому повертали волю. Але що він міг робити, не маючи ні землі, щоб знову займатися землеробством, ні грошей, щоб почати торгівлю? Такому біднякові лишалося два шляхи: або найнятися в батраки до багатого рабовласника, або знову звернутися за позичкою до багатого рабовлас-ника чи торговця і через короткий час стати знову рабом-боржником.
Тільки в одному відношенні становище раба-боржника відрізнялося від становища куплених рабів або обернених у рабство полонених: за смерть раба-боржника господар відповідав перед законом.
Рабів-військовополонених навіть за людей не вважали. Ось, наприклад, у 199-й статті сказано, що коли будь-хто ушкодить рабові око, то він заплатить половину його вартості господареві раба. А в статті 247-й майже тими самими словами говориться про вола: «Якщо хто-небудь, найнявши вола, уш-кодить йому око, то він повинен сплатити господареві вола половину його вартості». Рабів таврували: їх могли продавати, як худобу. Господар міг скалічити раба чи замучити його на роботі, і за це він не відпо-відав перед законом. Зате раба за найменшу провину тяжко карали — йому відрізали вухо. Закони охоро-няли раба як власність господаря: за його викрадення або переховування винних карали на смерть. А «якщо хто-небудь, спіймавши в полі біглого раба або рабиню, доставить його господареві, то господар повинен сплатити йому два сиклі срібла». Нагорода була велика, раб сам коштував у середньому 20 сиклів.
Суворо карали винних, які порушили закони. Смерть за крадіжку власності, смерть за непідкорення цареві, смерть за вбивство, навіть коли б воно було вчинене випадково. А якщо хтось зламає іншій людині кістку, або виб’є зуб чи ушкодить око, то у винного також вибивали око або ламали кістку. Іноді судді не могли винести рішення, 6(1 не було достатніх доказів, тоді піл судного випробовували водою: кидали у воду і, якщо він випливав, ви правдували.Закони Хаммурапі
Колись у містах Шумеру й Акка^ ду судили старійшини. У них не 6yJ ло писаних законів, і вони вирішува« ли всі справи, зважаючи на старовинні звичаї.
За Хаммурапі громадян судили чиновники-судді, які були поставлені царем у кожному місті. Усі справи вирішувалися в судах за законами, записаними на глиняних табличках, у точно визначеному порядку. Секретар суду записував хід судового І розгляду. Коли справа була дуже складна і суддя не міг ухвалити рішення, злочинця під вартою відправляли до столиці, де його судили в головному суді. Незадоволені рішенням суду могли оскаржити його перед царем.
Але насправді рішення суду завжди ухвалювалися на користь багатих людей. Закони захищали життя і власність багатих і знатних громадян. Раб і бідняк не знаходили в законах захисту.
Після смерті Хаммурапі вавілонські царі правили ще півтораста років. Близько 1600 р. до нашої ери  цар хеттів Мурсіль напав на Вавілон. Він вдерся до столиці і розгромив її, захопивши незліченні скарби та велику кількість полонених. Так упала могутня держава царя Хаммурапі, який багато років тримав у страху сусідні країни.