загрузка...

Незабаром їх набралось до 40 тис. чоловік. Приєднався до нього із своїми військами і Атаульф, що трохи запізнився. Аларіх знов пропонував мир і союз Гонорію, вимагаючи для свого народу провінції Далмацію, Норік і Венецію, щорічної субсидії зерном, грішми і заложника. Вимоги були помірні, але в Равенні нові інтриги знов зірвали переговори. Тепер жертвою придворних хитросплетень став Олімпій, проти якого новий тимчасовий правитель Іовій використав ту саму зброю— солдатський бунт, якою Олімпій сам недавно погубив Стіліхона.

Іовій вважав для себе вигідним затягувати війну. Він запропонував Гонорію піти на всі уступки Аларіху, крім того, призначити його верховним головнокомандуючим імперії. З’явившись для переговорів до Аларіха, він «ненароком» прочитав йому лист Гонорія з образливою для короля відмовою. Потім повернувся до двору і з прикрасами передав погрози ображеного Аларіха, запропонувавши усім придворним поклястися найбільш священною і нерушимою для підданого клятвою — головою імператора — не миритися з ворогом.

Аларіх, бачачи безуспішність своїх намірів домовитися, знову захопив Остію. Сенат, що не мріяв більше про опір, на його вимогу заявив про скинення Гонорія і проголосив імператором префекта Рима Аттала. Підступний Іовій опинився тепер серед прибічників нового імператора і відправився від його імені до свого колишнього пана. Вірний своїй ролі, він відкинув пропозицію переляканого Гонорія про поділ влади з Атталом і обіцяв тільки залишити Гонорію життя, коли він добровільно переїде на який-небудь безлюдний острівець, давши спочатку відрубати собі руку.

Проте Аларіх скоро переконався, що багатомовний, але мало енергійний Аттал не здатний виконувати роль імператора. Відіславши знаки його влади Гонорію, з яким він все ще вів переговори, Аларіх лишив розвінчаного монарха у себе начальником військових музикантів.

Становище в країні залишалось невизначеним, окремі сутички змінялись перемир’ями. Гонорій, що збирався тікати в Константинополь, підбадьорився, коли із Східної імперії прибули йому на допомогу 4    тис. добірних ветеранів, а намісник Африки Геракліон прислав грошей і продовольства для роздачі солдатам. Тоді Гонорій дозволив Сарові зробити вилазку проти війська Аларіха, що стояло поблизу Равенни, а потім через глашатая ганьбити короля на всіх вулицях міста, оголосивши його злочинцем, не гідним миру і    союзу з імператором.

Це остаточно вивело Аларіха з терпіння, і він втрете обложив Рим, поклявшись не відходити, не помстившись. Пізно вночі 24 серпня 410 р. раби, які давно чекали Аларіха як визволителя, відчинили йому одну з дванадцями брам «вічного міста». Три доби грабували готи скарби, що віками пливли в Рим з підкорених країн. Дуже багато римлян було вбито; багатьох взяли в полон і продавали з публічного торгу. Раби і колони, що приєдналися до війська Аларіха, жорстоко мстилися над своїми панами за багатолітнє гноблення. Але багато хто із знаті встиг утекти в свої заморські володіння. Вони рознесли по всьому світу звістку про страшну катастрофу.

Враження було проголомшливе. Пропала віра в неприступність і неминуче панування «вічного міста»; «погас світоч всього світу», так висловив загальне враження знаменитий християнський діяч і письменник Ієронім. І знов осміліли останні язичники, обвинувачуючи християн в загибелі римської слави.  У своєму великому творі  він доводив, що і н гм родавні часи були не менш страшні лиха, що тепер вони пом’якшені християнським благочестям варвари  які щадили церкви і тих, хто шуки( у них захисту, що хоч римляин ни знали страхіть поразки, зате, зими діяли безмірно багато зла перомо женим народам, що панування Рими не може бути вічним, як не вічно ніщо земне. А ще через кілька іні ків галльський письменник Сальніїмі без вагань визнав, що неминуча :ш гибель імперії є кара римлянам м гріхи, за жорстокість до рабів, які змушені шукати людяності у варим рів, за гноблення колонів, яким ли шається тільки йти до багаудів, ні пожадливість і беззаконня чином ників і магнатів. Хай варвари групі і    темні, хай розоряють багачів, заю вони чесніші й справедливіші ніж римлян. Через три дні після приходу в Рим готи, навантажені здобиччю почн ли залишати спустошене місто, і їм шостий день вирушили останні.