загрузка...

робітникиНайбільш гомінка частина єгипетського міста — базарна площа. Селяни, рибалки, дрібні торговці сидять у кілька рядів. Перед ними у великих кошиках з пальмових волокон або на низьких столиках розкладені хліб, риба, овочі, м’ясо. Тут же, поряд з їстівними припасами, лежать тканини, коштовні прикраси, пахучі олії…
Біля столиків товпляться покупці. Кожний приготував яку-небудь річ для обміну на товари. Одні — кусок полота, інші — сандалії, кошик, глиняну посудину… Багатші покупці припасли для обміну намисто або золоті й срібні каблучки.
Торговці пронизливими голосами вихваляють свої товари, зазиваючи покупців. Жінки торгуються за кожну цибулину. Багато народу товпиться біля столів з різнобарвним намистом і баночками з мазями та духами.
Діти збираються біля крамниці продавця солодощів. Господар, стоячи біля входу, продає сушені фініки, сироп, печиво на меду. В крамниці розкачують солодке тісто, готують смачні солодкі напої.
Від базарної площі тягнеться вузька вулиця з крамницями. В одних торгують іноземними товарами, інші крамниці є одночасно й майстернями. Це — маленькі хатинки. На матах або на низеньких табуретках сидять ремісники, тут же розкладені й товари для продажу.
Ось кузня. Два ремісники роздувають трубками вогонь у горні. Третій тримає над горном кусок металу, розпікаючи його до червоного. Усі троє брудні від диму, з обпеченими руками, і шкіра на них груба. Від важкого кам’яного молота болять м’язи. Від полум’я й диму, від блиску розпеченого металу сльозяться очі.
Поряд крамниця сандальника. На поличці готові сандалії чекають свого замовця. Це просто товста шкіряна підошва, ззаду прикріплені два ремінці, третій проходить між великим і другим пальцями і з’єднується на підйомі з двома іншими. Сандальники розминають шкіру, фарбують підошву, затягують ремінці. Не тільки руки, але й зуби беруть участь у роботі. Єгиптяни говорили що сандальник, живе завжди  в злиднях і що життя його «так само спокійне, як спокійно будь-кому серед дохлих риб. Жує він шкіру».
Ось ми бачимо майстерню чинбарів. У глибині однієї з них відчинені двері в невеликий дворик, на якому група чоловіків обробляє шкури. Один з них кладе шкури у велику глиняну посудину  для вимочування, в цей час  двоє інших обробляють вимочені, щойно вийняті з посудини шкури. Інструментом, схожим на гребінь, один з чоловіків очищає шкуру від міздрі. Його сусід зчищає скребачкою шерсть. Очищені шкури кладуть вимочувати в інші посудини.
У самій майстерні обробляють зовсім готові, чисті й вимочені шкури. Частину їх змазують жиром, а потім мнуть. Жир вбирається шкурою, і вона стає зм’ялкою. Інші шкури розтягують, вирізують з них куски потрібної форми після цього натягують їх на дерев’яні остови. Так виготовляють щити, сагайдаки, передки й боки колісниць. Усе це висушують на сонці. Висохлі шкіряні предмети тверді й міцні.
З шкіри, яка оброблена жиром, виготовляють сандалії, ремені, уздечки, ошийники для собак. Застосовуючи барвники, дістають шкіру різних  кольорів.
В майстерні тісно й душно. Шкури гидко смердять. Фарби роз’їдають руки ремісників, шерсть забивається в ніздрі.
Далі проходить довгий ряд майстерень для ткання  . Майстерня ткача завалена різними сувоями. В ній є все і грубе недороге полотно, ідорогі напівпрозорі легкі тканини; а у найбагатших  майтрів є тканини з візерунками всіх кольорів, є облямовані бахромою. Тут прядуть лбняне волокно яке виготовлене в селах. Спочатку його розтягують між двома паличками, щоб утворилась тонка нитка, потім скручують. Скручені нитки, так звану рівницю, зсукують за допомогою веретена у одну нитку .
Веретено — це дерев’яний стрижень з надітим на нього кам’яним або глиняним кільцем, що допомагає йому  обертатися довго й рівномірно.
Прядильники, крутячи в руках веретена, зсукують пряжу з кількох ниток, зазвичай з двох, інколи й до дванадцяти. Над головами прядильників у стіні укріплені палиці з кільцями. Через ці кільця протягнуті нитки рівниці, яка лежить у посудині трохи змочена, щоб нитки йшли рівніше.  Ткацькі верстати різної будови: одні з них розміщені горизонтально, інші — вертикально. Останні верстати винайдено тільки за часів Нового царства.
Тяжка праця ткачів у Єгипті: цілі дні сидять вони навпочіпки або на низьких ослінчиках так, що їх ноги, як говориться в одному папірусі, «притиснуті до живота». Багато тканини треба виробити ткачеві, щоб прогодувати велику сім’ю. Від зорі до зорі мелькають у душних майстернях веретена і чути стук ткацьких човників.
За ткацькими рядами тягнуться гончарні. На землі біля входу в майстерні стоять стопи готового посуду, який тут виготовляється.
Поряд з майстернями фаянсових виробів містяться майстерні склярів. Єгиптяни навчилися виготовляти речі зі скла ще в глибоку давнину — в IV тисячолітті до н. е.
У стародавньому Єгипті застосовували «катане» скло. Його виплавляли в тиглях, і тільки опісля другої плавки ставало достатньо прозорим.
Перед тим як виготовляти річ, ремісник розігрівав кусок скла.
Старі склярі оберігали секрети свого виробництва, бо завдяки цьому цінилася їх праця, славилися вироби їх майстерень.
Надвечір базар порожніє, гомін стихає. Замовкає й місто. Тільки в хатинах ремісників ще горять вогни- ки, чути стук молоточків, вищання свердла, дзижчання веретен. Лише пізно вночі, коли в місті всі вже давно заснуть, погасять і вони свої сві-тильники.
В одному з папірусів так описано життя ремісника: «Навіть уночі ремісник не вільний. Він працює більше, ніж можуть зробити його руки. Вночі він світить вогонь».

Загрузка...