загрузка...

  Піраміда ХеопсаКоли цар   Єгипту Хуфу заступив у XXIV ст. до нашої ери на престол,то насамперед подбав про те, щоб своєчасно почалося спорудження його гробниці-піраміди. Піраміда — це «Будинок вічності», у ньому, за уявленням єгиптян, фараон житиме після того, як «зійде у свій горизонт», тобто коли помре і переселиться в загробний світ. Ось чому таку роботу доручали лише найкращому і найдосвідче- нішому майстру-будівельникові. Вибір фараона припав на його брата, царевича Хеміуна. Незважаючи на молодість, він прославився як умілий архітектор і був призначений начальником усіх будівельних робіт царя.

Хеміун спочатку вибрав місце для піраміди — лівий берег Нілу, біля самої пустині. Потім почав креслити план майбутньої усипальні царя. Вона повинна стояти так, щоб усі її чотири сторони були точно обернені на північ, південь, схід, захід. На північній стороні треба зробити вхід. Хеміун старанно перевірив усі розміри, точно обчислив співвідношення сторін, накреслив загальний план піраміди. Склеп для царського саркофага Хеміун розмістив глибоко під пірамідою. Найбільше труд-нощів завдав вхід. Якщо над дверима покласти пряму кам’яну плиту, вона не витримає всієї маси нагромадженого над нею каменю і повалиться. Тому Хеміун вирішив спорудити над входом трикутне склепіння з великих плит вапняку; при такій конструкції вся вага піраміди рівномірно лягала на все склепіння, і піраміді вже не загрожував обвал.
Закінчивши рисунок, Хеміун зі своїми помічниками пішов у палац, щоб доповісти про це фараонові. Хуфу був у залі, де звичайно приймав вельмож і придворних. Цар сидів на позолоченому троні. Чоло його прикрашала висока парадна корона, фартух з дорогої тканини м’яко оповивав стегна, на ногах були плетені сандалії, оздоблені коштовним камінням. У прохолодному залі розлита приємна після сліпучого сонця півтемрява. Світло ледве проходило через отвори, зроблені під самою стелею. За троном стояли слуги з опахалами з різнобарвного пір’я і весь час обмахували фарао-на. Правитель палацу нечутно підійшов до Хуфу і шанобливо доповів йому про прихід Хеміуна з по-мічниками. Хуфу наказав ввести їх.
Хеміун і начальники, переступивши поріг, шанобливо спинились, а потім впали ниць перед фараоном. Лише опісля цього вони повільно підійшли до трону і знову впали ниць, вигукуючи: «Привіт тобі, о Хуфу, великий володарю всієї землі до границь її!». Потім вони благоговійно поцілували підніжжя трону і поволі встали, звернувши свої очі до володаря.Хеопс

Тоді Хеміун подав цареві свій рисунок і почав пояснювати всі подробиці плану піраміди. Хуфу слухав дуже уважно, іноді переривав Хеміуна запитаннями, і привітна усмішка не сходила з його обличчя. Він був задоволений доповіддю. «Те, що ти розповів, краще від будь-чого на світі»,— звернувся він до брата-архітектора. Це означало, що план піраміди схвалено і можна розпочинати роботу.
Загони робітників було набрано заздалегідь. Начальник царських робіт давно вже розіслав гінців з указами в усі області країни — номи. Кожному номархові наказувалося прислати в столицю багато загонів простих чорноробів, а також умілих майстрів: мулярів, каменярів, різьбярів, теслярів та інших спеціалістів. Найпростіше було відправити рабів. Далеко важче відірвати від родини землеробів і ремісників. З будинку в будинок ходили чиновники і силоміць зганяли народ на царську роботу. Не раз за-стосовували вони дрючок і батіг. Зойки і плач лунали в кожному селі, стогін стояв по всій землі. Настав період безмірних народних
страждань і мук — цар почав будувати свою піраміду.

План  храму Хуру
План храму Хуру

Прибулі в столицю робітники розподілялися по загонах. Найбільший загін було послано в каменоломні.
Недалеко від Мемфіса, на правому березі Нілу, в Туррі тягнеться пасмо вапнякових гір. Вапняк — чудовий будівельний матеріал. Там здавна видобували камінь для царських будівель. Від зорі до зорі сотні каменярів, знемагаючи від утоми, виламували з гір величезні брили каменю. Ось десятник-наглядач накреслив на скелі великий прямокутник, намітивши таким чином розмір
і    форму плити. Поволі, з великими зусиллями просвердлювали каменярі глибокі отвори і вбивали туди дерев’яні клини, поливаючи їх водою. Змокре дерево поступово набрякало, клини розширювались, і скеля тріскалася. Брила поволі відвалювалась. Після цього брилу обтісували, щоб надати їй форми правильного прямокутника. Потім починали її шліфувати. Звичайно шліфували не в каменоломнях, а вже на місці будівництва. В руках у каменяра був невеликий шліфувальний камінь, яким він тер брилу, підливаючи воду і підсипаючи пісок. Плита полірувалася до повного блиску, її по-верхня ставала зовсім гладенькою. Плити припасовували так щільно, що поміж ними просунути навіть найтоншу металеву пластинку не можна було . Адже вся ця величезна маса кам’яних плит, з яких будували піраміду, нічим не скріплювалася; припасовані дуже щільно одна до одної плити трималися тільки власного вагою.
День за днем, рік за роком ішла робота в каменоломнях. Люди знемагали від непосильної праці, голоду і спеки. Багато вмирало, але на їх місце приганяли інших, і робота продовжувалась.
Будь-якою ціною треба було збудувати грандіозну усипальню для його величності царя Верхнього та Нижнього Єгипту, фараона Хуфу. Штабелі кам’яних брил, приготовлених до відправки, весь час зростали. Іноді десятник, щоб відрізняти камені, призначені для піраміди, писав на них червоною фарбою ім’я царя — Хуфу. Така плита з позначкою збереглася в піраміді Хуфу в приміщенні над верхнім склепом. За цим записом учені встановили, для якого фараона було збудовано піраміду.
2    300 000  брил вагою по 2,5 тонни пішло на піраміду.
Усі ці камені треба було доставити до місця будівництва. Грецький історик Геродот розповідає, що дорогу, якою возили камені, будували десять років. Спочатку плити перевозили човнами з каменоломень на лівий берег. Потім клали на по-лозки, і десятки людей волоком тяглії їх по укоченій дорозі до місця будівництва. Так були доставлені всі плити.
Там, де споруджувалася піраміда, йшла не менш тяжка й виснажлива робота. На розчищеному від піску й утрамбованому майданчику був закладений фундамент і зводилися стіни. Глибоко під фундаментом у скелі заздалегідь були висічені склеп для саркофага і шахта-коридор до нього.
Під палючим сонячним промінням, спонукувані батогом наглядача, зне- можені раби будували біля піраміди похилий насип, щоб витягувати по ньому вгору кам’яні плити. Підняту плиту укладали на місце за допомогою важеля, добре пильнуючи, щоб вона впритул лягла на нижню, не лишивши ані найменшої щілини. Навіть незначна нерівність відразу виявлялась; її тут же усували. Для цього плиту знімали з місця, а потім знову укладали.
Робота тривала багато років. Піраміда поступово росла, і кінець здавався близьким. Сам Хуфу в су-проводі придворних часто приїжджав на будівництво, щоб особисто подивитись, як посувається робота.
Але коли вже можна було уявити собі загальний вигляд готової піраміди, Хуфу лишився незадоволеним. Занадто маленькою і мізерною зда-лася йому майбутня усипальня. В його уяві малювалася така грандіозна піраміда, якої ще ніколи не було на землі. І він наказав Хеміу- ну переробити план піраміди, збільшити її розміри і зробити всередині, високо над землею, новий склеп.
Минуло майже тридцять років опісля початку робіт, і ось, нарешті, будівництво піраміди було закінчене. її висота досягала 147 метрів і дорівнювала приблизно висоті 50—60- поверхового будинку.
Коли тіло царя буде поховане в піраміді разом із скарбами, які можуть йому знадобитися в загробному світі, вхід у піраміду буде щільно замуровано. «Горизонт Хуфу» — так назвав фараон свою грандіозну усипальню.
Жоден фараон не зміг збудувати таку завбільшки піраміду, як «IV ризонт Хуфу».
Піраміда наступного фараона Хафри, або Хефрена, як називали його греки, нижча на 10 метрів. Піраміди інших фараонів не досягали й ста метрів.
Майже всі царі Стародавнього царства, починаючи з III династії, будували величні кам’яні гробниці-піраміди. Саме тому Стародавнє царство часто звуть «Епохою будівельників пірамід».
Це був час тяжких страждань єгипетського народу. Є переказ про те, що доведений до відчаю народ повстав і, витягши з гробниць тіла Хуфу і Хафри, розтерзав їх. Важко сказати, чи справді була така подія, але склепи їх пірамід виявились порожніми, а статуї Хафри, які стояли в його заупокійному храмі, були знайдені в колодязі, одні з них — зовсім розбиті, інші — дуже пошкоджені.
Недобра слава про царів — будівельників пірамід — зберігалася в народній пам’яті протягом багатьох століть.
Через дві тисячі років після смерті Хуфу по Єгипту подорожував грецький історик Ге-родот. Він записував усі легенди і розповіді, які чув від єгиптян про їх минуле.
Геродот розповідає, що Хуфу був ненависним тираном, який змушував усе населення країни працювати на себе. Величезні кошти витрачав він на будівництво своєї усипальні. Усі доходи Єгипту пішли на будівництво піраміди, казна спорожніла, народ бідував і голодував. І навіть через багато сотень років, як говорить Геродот, єгиптяни з не-нависті не називали цього фараона на ім’я.

Загрузка...