загрузка...

Переоцінити роль музеїв у навчанні та вихованні підростаючого покоління просто неможливо. У Законі України «Про музеї та музейну справу», прийнятому 29 червня 1995 р., зазначено, що «музеї як культурно‑освітні та науково‑дослідні заклади призначені не тільки для вивчення, збереження та використання пам’яток матеріальної і духовної культури, але й для залучення громадян до надбань національної і світової культурної спадщини». Це певною мірою збігається із завданнями, які покладаються Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти на суспільствознавство як освітню галузь: «Формування в учнів національних та загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення та поваги до інших народів…» .

На сьогодні музейний простір України складають 400 музеїв, підпорядкованих Міністерству культури і туризму, 3625 — Міністерству освіти і науки, ще кілька — іншим відомствам. Це майже півтори тисячі музейних закладів і підрозділів, які зберігають колекції, що є частиною Музейного фонду України. Це понад 11 млн експонатів, тисячі з яких по праву вважаються культурним надбанням всього людства. У музейних добірках нагромаджено

унікальні творіння матеріальної і духовної культури народів, розкрито їх економічний, суспільно‑політичний, науково‑технічний і культурний розвиток. Вони становлять невід’ємну частину загальнолюдських цінностей, відображають ідеали поколінь, розповідають про різні періоди історії, видатних діячів держави, на‑

уки, освіти і культури.

Педагогічний потенціал музеїв настільки величезний, що в Росії останнім часом розвивається цілий напрямок в педагогіці, а саме — музейна педагогіка, яка бере свій початок ще з 70‑х років минулого століття. В Україні музейна педагогіка ще не набула такого розквіту, як у Росії. Проте в практиці викладання багатьох навчальних дисциплін, в тому числі й історії, застосовуються різноманітні форми роботи з використанням потенціалу музеїв: екскурсії до музеїв, проведення музейних уроків тощо.

У минулі роки школярі практично з усіх куточків країни могли приїхати на екскурсію до Києва або Львова чи до інших історикокультурних центрів національного і світового рівня. У методичній літературі радянських часів описана багата практика організації екскурсійно‑краєзнавчої роботи. Періодично розробки музей‑

них уроків зустрічаються на сторінках педагогічних видань і в наш час. Але сьогодні, через різні причини, не завжди і не в усіх школярів є можливість відвідати той чи інший музей. І все ж в учителя в будь‑якому випадку є вихід — це організувати віртуальну екскурсію до музею.

«Віртуальну екскурсію» як форму уроку слід віднести до такої доволі поширеної категорії нестандартних уроків, як «уявні екскурсії», чия назва підказана темою і специфікою навчального матеріалу. За своєю дидактичною метою ці заняття можуть бути віднесені, як правило, до уроків засвоєння нових знань, коли вчитель, перетворюючись на екскурсовода, «веде» школярів‑туристів ви значними місцями чи запрошує завітати до уявного музею. Можливі й інші варіанти проведення такого уроку, наприклад, з елементами рольової гри. У цьому випадку учні класу поділяються на групи: екскурсоводи, репортери, дослідники, енциклопедисти. «Уявна екскурсія», як, власне, і будьякий нестандартний урок, може поєднувати в собі елементи різних моделей і технологій навчання.

віртуальна екскурсіяМи говоритимемо про віртуальну екскурсію, тобто умовне відвідування визначних місць, огляд експонатів музею, виставок шляхом використання мультимедійних ресурсів Інтернету. Необхідність запровадження нової назви для нестандартної форми уроку пояснюється характером матеріалу, який використовується. Власне, використання мультимедійних ресурсів (від англ. multimedia) — сукупна назва інформаційних матеріалів, що подаються користувачеві у вигляді зображень (в тому числі відеоматеріалів та анімації), звуків та гіпертексту, — визначає способи організації та методи проведення віртуальної екскурсії як нестандартної форми уроку.

Уявіть собі яскраве блакитне небо. Внизу — кришталево чисті озера віддзеркалюють біле пір’я поодиноких хмарин. Перед нами, зовсім неподалік, над зеленою долиною гострими контурами у височінь врізаються сірі кам’яні велети — це мальовничий пейзаж передгір’їв Альп з висоти пташиного польоту. Сидячи за комп’ютером, немов летиш на повітряній кулі. З‑поміж темно‑зелених верхівок вікових ялин вистрибують гострі вежі. Натискаючи клавіші, підлітаєш до них. Саме так виглядає віртуальний політ, який пропонує здійснити над своїми замками уряд Баварії.

Віртуальні подорожі до музеїв дозволяють учням відчути колорит епохи,

зіткнутися зі старовиною, відчути себе у ролі дослідників. Більшість музеїв швидко відреагували на тенденції в розвитку електронних засобів масової інформації та медіа‑технологій, вдало інте‑

грувавши візуальні засоби у традиційну музейну практику, пропонуючи сьогодні відвідувачам сайту музею здійснити віртуальну екскурсію. Яскравим прикладом у справі використання віртуальних екскурсій може бути Президент України, який відвідувачам свого оновленого сайту  пропонує у формі слайд‑шоу відвідати Секретаріат Президента України, Будинок Городецького та Маріїнський палац.

Спробуємо визначити цінність віртуальної екскурсії. По‑перше, це можливість ознайомитися з музейними експонатами більшості відомих музеїв світу, незалежно від місцеперебування. Єдина технічна вимога — підключення до Інтернету і наявність презентаційної техніки на уроці. По‑друге, в руках вчителя з’являється потужний мотиваційний інструмент, який педагог зможе використати, щоб активізувати навчально‑пізнавальну діяльність учнів на уроці. Елементи інтерактивності у поєднанні з інформаційними технологіями змінюють емоційну й інтелектуальну атмосферу уроку. По‑третє, учні отримують доступ до якісних мультимедійних продуктів, за допомогою яких вчитель зможе сформувати образні уявлення і поняття про історичне минуле.

Мультимедійні засоби дозволяють не лише поповнити нестачу сучасних наочних посібників, але й оперативно вносити до них певні зміни, продиктовані часом. Адже порівняння мультимедійних матеріалів з ілюстраціями підручників, якими користуються учні, не на користь останніх.

Виходячи з цільових настанов, учитель може обрати різні форми та методи роботи з використанням мультимедійних ресурсів музею:

•  провести оглядову та тематичну віртуальну екскурсію;

•  використати мультимедійні ресурси музейного сайту для створення електронної бази наочних засобів різних видів: картин, портретів, фото та відеоматеріалів тощо;

•  організувати практичну роботу учнів на уроці з віртуальними образами музейних експонатів;

•  залучити учнів до використання мультимедійних та інформаційних ресурсів музею в процесі написання повідомлень, рефератів та учнівських пошуководослідницьких робіт.

Продемонструємо, як можна використати мультимедійні ресурси Інтернету на уроках історії, здійснивши подорож на деякі музейні сайти. Знайти електронні адреси сайтів музеїв України можна, зайшовши на головну сторінку порталу «Музейний простір України». У розділі «Найкращі сайти» знайдемо сайти Одеського державного археологічного музею та Національного заповідника «Херсонес Таврійський», чиї ресурси обов’язково стануть у пригоді вчителю історії під час проведення уроків. Проте варто зауважити, що в основному це фото, хоч і висо‑

кого ґатунку. Серед тих сайтів, що входять у десятку найкращих, є зовсім оригінальні, чиї матеріали є доволі незвичними. Йдеться про «Віртуальний музей посмертної маски». Вчитель знайде чотири віртуальні виставки: «ХХ століття в обличчях», «Світова маска», «Російська маска» і особливо цікаву «Українська маска». Се‑

ред музейних експонатів маски Леніна, Дзержинського, Сталіна, Гінденбурга. У колекції представлені маски також українських історичних діячів: Степана Бандери, Симона Петлюри, Івана Франка, Олександра Довженка та інших.

Щоб продемонструвати всі можливості віртуальної екскурсії, подивімось на сайт Ермітажу

ермітажЗдійснити віртуальну екскурсію можна завдяки панорамним зображенням, що дозволяють ознайомитися з більшістю експонатів Ермітажу. Потрібні для здійснення віртуальної екскурсії програми завантажуються автоматично і дозволяють здійснювати огляд експонатів з різних кутів зору та з різним збільшенням. У відвідувача сайту є можливість самостійно керувати зображенням. Враховуючи, що на трьох поверхах Ермітажу розміщено 132 зали, вибрати найбільш цікаві експонати, які можна оглянути на уроці, досить важко. Тут слід використати функцію «Найбільш цікаве в залі», створену розробниками віртуальних екскурсій. Ця функція дозволяє розглянути експонат у збільшеному розмірі.

Так, наприклад, при вивченні теми «Релігія, міфологія, культура Давнього Єгипту» учні прямо на уроці можуть опинитися в залі Давнього Єгипту та роздивитися статую Амененхета III (XIX ст. до н. е.). У залі Августа вчитель може продемонструвати статую імператора Октавіана Августа в образі Юпітера (I ст. н. е.). В Ермітажному театрі учнів неодмінно зацікавить «Воскова персона» Петра I, яку було зроблено одразу по смерті царя. К. Б. Растреллі зняв з обличчя імператора гіпсову маску і зробив відбитки з кисті рук та ступні ніг. За цими відбитками і маскою й була створена «Воскова персона». «Персона» одягнена в костюм з гардероба Петра I. Крісло було виготовлено петербурзьким майстром П. Федоровим. Взагалі, в розпорядженні вчителя на цьому сайті величезна кількість портретів історичних осіб. В одному із залів знаходиться ціла портретна галерея будинку Романових. Ми ж ідемо на 2‑й поверх, зали якого вчитель не зможе оминути. Адже саме в залі Леонардо да Вінчі, Тіціана, Веронезе зберігаються шедеври епохи Відродження. В залі Леонардо да Вінчі — «Мадонна Бенуа», «Мадонна Літта», в залі Тіціана — «Магдалина, котра кається» та одна з останніх картин художника — «Св. Себастьян». У залі Веронезе — «Оплакування Христа» та «Поклоніння волхвів». Типів спілкування дитини з живописом  може існувати багато, проте в шкільній практиці найбільш поширеним є тип, за яким спілкування з твором мистецтва відбувається за лінією «педагог — дитина — мистецтво», коли спочатку педагог працює з творами живопису, а тоді, знайомлячи дитину з картинами, ніби «підказує» їй враження, нав’язує власну оцінку картини, техніки її  виконання, виражально‑зображальних засобів, використаних художником. Цей тип спілкування, на нашу думку, недостатньо активізує особистісний фактор й не зовсім сприяє саморозвитку дитини. Адже власне педагог є ініціатором оцінки твору мистецтва. Більше можливостей для розвитку естетичних почуттів надає тип спілкування, що будується за лінією «дитина — мистецтво — педагог». Спочатку дитина сприймає твори живопису, самостійно намагається розібратись у виразно‑зображувальних засобах, техніці виконання, застосованих художником, визначає настрій картини, після чого звертається із запитаннями про незрозуміле, цікаве.

У цьому випадку педагог запитує дитину про її думки, судження, оцінки, повідомляє про своє розуміння авторського задуму.Велику колекцію картин та портретів, які традиційно ілюстрували вивчення історії в попередні роки і які не втратили своєї есте‑тичної та педагогічної цінності, учитель разом з дітьми знайде під час здійснення віртуальної екскурсії залами Третьяковської галереї. Скориставшись віртуальною картою музею, залишається лише подорожувати залами, вивчаючи їх експонати. Інший варіант — скористатися списком художників, чиї картини доступні у віртуальному режимі. Дивовижний ефект має подорож віртуальною реконструкцією Третьяковської галереї, якою вона була в 1898 р. Відвідувач сайту, перебуваючи у віртуальному просторі, має можливість, «клікнувши» на картині, вивести її у збільшеному розмірі на екран. Єдина незручність такої подорожі — необхідно чекати певний час, поки комп’ютерна програма не завантажить всю необхідну інформацію для такої подорожі.

У процесі підготовки до уроків, на яких будуть вивчатися картини, вчителю краще все ж таки скористатися «Веб‑галереєю мистецтва» , ресурсом, на якому зібрана найбільш повна колекція електронних репродукцій картин, що були створені протягом розвитку живопису як окремого виду мистецтва. На цьому сайті вчитель зможе  згадати, що не завжди в учнів є можливість, читаючи про творчість митця в підручнику, ілюструвати прочитане репродукціями його картин. Багато художників були свідками значних історичних подій. У цьому випадку їхні картини можуть бути не тільки засобом наочності, але й додатковим джерелом наших знань. Так, Жак‑Луї Давід був літописцем своєї епохи, його пензлю належать картини, що традиційно ілюструють історію Франції. У колекції його картин можна натрапити на цікаві екземпляри. Одна із картин Давіда присвячена коронації Наполеона I, під час якої ще раз проявився норов Бонапарта. Коли до нього наблизився папа римський, Бонапарт вихопив з його рук корону і сам одягнув її на себе. На картині художник закарбував не менш цікавий епізод: Наполеон здійснює коронацію Жозефіни. Проте з картинами на історичну тему, про що йшлося раніше, треба бути напрочуд обережним, оскільки історична картина дозволяє не тільки сформувати історичний образ минулого, який стійко закарбовується в пам’яті, але й підтримувати у свідомості учнів історичні міфи. Як і у випадку з портретами, при організації роботи учнів з картинами їхній аналіз краще поєднувати з аналізом інших історичних джерел.

Ми ж повертаємося до сайту Ермітажу, щоб поглянути, які можливості надає вчителю розділ «Віртуальна академія». Цей розділ викладач може порадити учням при підготовці повідомлень, рефератів тощо. Адже цей розділ саме для цього і призначений. Зовсім інші можливості надає розділ сайту «Віртуальні виставки». Сучасні технології дозволяють вивчати музейні експонати. Відвідувач віртуальної виставки не тільки може споглядати тривимірне зображення музейного експонату, але й оперувати ним, збільшуючи зображення чи повертаючи його в будь‑який бік. Так, у «Віртуальній клинописній бібліотеці» можна не тільки роздивлятися та маніпулювати зображенням глиняних листів, вкладених у глиняні конверти, але й прочитати їх переклад.

Отже, в учителя є можливість організувати та провести цікаву лабораторно‑практичну роботу. При цьому вчитель може використати такий методичний прийом. Пропонуючи учням розглянути музейний експонат, педагог не робить жодних коментарів, надаючи можливість дітям самостійно з’ясувати його походження на основі опису ознак та встанов  лення властивостей предмета.

Це дозволяє організувати дуже важливий процес, коли не тільки інтерпретується музейний екс понат, але й відбувається обмін думками, удосконалюються комунікативні навички, розвивається уміння дискутувати тощо.

На деяких музейних сайтах учитель зможе знайти готові презентації, які цілком можна використовувати на уроках історії. Це суттєво спрощує завдання і роботу вчителя. Так, на сайті Британського музею вчитель знайде презентацію, присвячену гробниці Цінь Шіхуанді, яку в 1974 р. було випадково знайдено селянином. Переглянувши презентацію, учні дізнаються про дивовижні глиняні фігури воїнів і слуг, які мусили прислужувати імператорові на тому світі. Окремі слайди презентації акцентують увагу на окремих деталях глиняних фігур, наприклад, зачісках. Не менш цікавим є російськомовний сайт, присвячений Лувру. На цьому сайті є можливість не тільки здійснювати віртуальні екскурсії численними галереями Лувру, але й здійснити запис побаченого у формі відеофільму. Вчитель може розробити завдання і питання до записаного відеосюжету, організовуючи роботу учнів.

Комп’ютер дозволяє розглянути об’єкт опису чи предмет в цілому, скласти враження про нього.

Останнім часом дедалі частіше з’являються багатомовні освітні веб‑ресурси, які стають справжніми освітніми комплексами з численними та різноплановими функціями. Цікавим з точки зору конструювання власного варіанта віртуальної екскурсії є сайт, присвячений Анні Франк. Цей ресурс призначений як для вчителів, так і для учнів. Кожен користувач має можливість створити власний проект, використовуючи мультимедійні матеріали сайту.

Завершуючи наш короткий огляд можливостей здійснення віртуальних екскурсій шляхом використання мультимедійних ресурсів Інтернету, хотілось би зробити насамкінець декілька зауважень. Уроки з історії культури є методично складнішими від інших тем. При підготовці до таких уроків виникає необхідність відібрати й систематизувати наочний матеріал, що має велике пізнавально-виховне значення. Широке застосування наочності на сучасному етапі без використання інформаційно‑комунікаційних технологій навряд чи можливе. Але, як свідчить опитування вчителів у рамках проекту «Громадянська освіта — Україна», лише 16 % вчителів використовують Інтернет для пошуку інформації, натомість 58 % вважають Інтернет‑ресурси «менш корисними» й такими, що потрібні дуже рідко або не потрібні взагалі. Цей показник вражає. Таку дуже прикру ситуацію не можна пояснювати лише незадовільним програмно‑комп’ютерним забезпеченням, а слід більшою мірою віднести на рахунок небажання вчителів інтегрувати цей сучасний засіб у навчальний процес і браку знань з інформаційно‑комп’ютерних технологій. Залишається сподіватися, що недовіра вчителів до Інтернету поступово зникатиме, і він посяде гідне місце науроках історії.

Загрузка...