загрузка...

Факти:

Гетьманування І. Виговського. Ухвалення Гадяцьких пунктів. Московсько-українська війна. Гетьманування Ю. Хмельницького. Поділ Гетьманщини. Гетьманування П. Тетері, І. Брюховецького, П. Дорошенка, Д. Многогрішного, І. Самойловича. Чигиринські походи турецько-татарського війська. Занепад Правобережжя. Запорізька Січ у складі Гетьманщини. Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України.

Дати:

1659 р. — Конотопська битва;

1667 р. — Андрусівський договір; .

1681 р7-Бахчисарайський мирний договір; .

1686 р. — «Вічний мир». . ‘

Персоналії: І. Виговський, П. Тетеря, П.Дорошенко, і. Брюховецький, І. Сірко, Ю.Хмельницький, Д.Многогрішний, І. Самойлович.

Поняття та терміни: «Руїна».

ПОЛІТИКА ГЕТЬМАНА І. ВИГОВСЬКОГО. ГАДЯЦЬКИИ ДОГОВІР.    23-26 серпня в Чигирині відбулася Старшинська рада, на якій гетьманом (до повноліття Юрія Хмельницького) було обрано генерального писаря Івана Виговського, У зовнішньополітичній діяльності новообраний гетьман прагнув продовжувати політику Богдана Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української Держави та зміцнення її міжнародного авторитету. Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шлях,-ти. Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв .можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Подвійна гра Москви (зокрема, підримка заколоту М. Пушкаря та Я. Ба-рабаша) змусила Виговського вкотре замислитися над пошуком іншого союзника. Він вирішив звернутися до Речі Посполитої’.

Неподалік міста Гадяча 6 вересня 1658 р. на козацькій раді було ухвалено погоджений з польськими дипломатами документ, відомий під назвою Гадяцькі пункти. Згідно з.ними Україна, Польща й Литва утворювали федерацію трьох самостійних держав, об’єднаних лише спільно обраним королем. Україна в межах Київського, Чернігівського, й Брацлавського воєводств отримувала незалежність як Велике князівство Руське.

Найвища законодавча влада у Великому князівстві Руському мала належати депутатам від усіх земель, а виконавча — зосереджуватися в руках гетьмана, який обирався б довічно й затверджувався королем. Передбачалося, що князівство матиме власне військо (ЗО тис. козаків, 10 тис, найманців), судову й фінансову системи, карбуватиме, монету. Церковну унію належало скасувати в усіх трьох-державах. Православна церква мусила мати такі самі права, як і римо-католицька. Передбачалося створення двох університетів, причому один із них отримував статус академії (Києво-Могилянська ака-. демія), а також Колегіумів, гімназій, різних шкіл і друкарень. Оголошувалася цілковита свобода слова й друку. Гадяцькі пункти не судилося втілити в Життя, до того ж польський сейм затвердив їх істотно урізаними. ,

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА 1658-1659 pp. Основною причиною українсько-російської війни 1658-1659 pp. була несумісність підходів гетьманського та російського урядів щодо -подальшого розвитку двосторонніх відносин:

• Росія, прагнучи стати наймогутнішою потугою на сході Європи та у православному світі загалом, бажала загарбати Україну;  Україна — навпаки, прагнула зміцнити свою власну державність без реального включення в російський владний простір.

Найважливіша битва відбулася 28 червня 1659 р. в районі с. Соснівки під Конотопом. Вона закінчилася поразкою московського війська. Проте перемога під Конотопом не поклала край розбратові

з Україні. ІІоміж українців не було єдності щодо подальшої долі Батьківщини. Незалежну Україну кожне угруповання розуміло по-своєму, обстоюючи передусім власні інтереси. Отож, одразу після Конотопської битви вибухнуло иове антиурядове повстан-ія, на чолі якого було поставлено Юрія Хмельницького.

ГЕТЬМАНУВАННЯ ЮРІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. Своє гетьманування Юрій Хмельницький (його обрали 28 вересня 1659 р.) вирішив розпочати укладенням  нового, договору з Московією. За Переяславським договором московські воєводи одержували право прибути із залогами не тільки до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані. Гетьманському урядові заборонялося вести самостійну ювнішню політику. Заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана, а також оголошувати війну або посилати полки на допомогу сусіднім державам. Гетьман втрачав право призначати і звільняти генеральну старшину та полковників. Отже, Переяславський договір 1659 р. закріплював -міни в українсько-московських політичних відносинах. Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись па автономну частішу чужої держави.

Наступним заходом Юрія Хмельницького став дохід на чолі українсько-московських військ у Західну Україну. Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися розгромом поляками російських військ, капітуляцією гетьмана Ю. Хмельницького й підписанням 7жовтня 1660р. Слободищенського трактату. Трактат розробляли на основі Гадяцького договору, однак текст його зазнав суттєвих змін. Українська держава згідно з тим ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої. .

ПОДІЛ ГЕТЬМАНЩИНИ. Прагнення Юрія Хмельницького придушити антигетьманські виступи 1661-1662 pp. закінчилися невдачею. Молодий гетьман остаточно вирішив зректися булави. Скликана на початку січня 1663р. рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю, а Юрій Хмельницький незабаром постригся в ченці під ім’ям Гедеона і став ігуменом монастиря в Корсуні. Після відмови Юрія Хмельницького від гетьманства 1663р. державна територія України поділилася на Правобережну та Лівобережну Гетьманщини.

На правобережні полки через гетьмана Тетерю намагалася впливати Польща, прагнучи .-відновити~й утвердити там свою владу. Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Москви, яка праг-пула поставити на гетьманство вигідного для себе претендента.

ГЕТЬМАНУВАННЯ’ІВАНА БРЮХОВЕЦЬКОГО 1663-1668 pp. 17-18 червня 1663 р. у Ніжині зібралася рада, у якій взяли участь разом з козаками селяни та міські жителі (ця подія відома як Чорна рада). Спираючись на підтримку козацьких низів, які рішуче виступили проти старшини, а також під тиском московських військ Іван Брюховецький здобув перемогу над переяславським полковником Якимом-Сомком. У своїй діяльності Іван Брюховецький спирався на підтримку Москви. У 1665р. Брюховецький — перший з українських гетьманів — поїхав до Москву «побачити пресвітлі очі государя». Там він погодився “підписати новий договір, який ще більше поневолював Україну, позбавляючи її колишніх прав. Московські воєводи й залоги отримували право перебувати.майже в усіх великих містах. Збирання податків покладалося на московських воєвод, а збори цілкої мали надходити до царської казни. Вибори гетьмана .могли відбуватися лише з дозволу царя та за. присутності царського представника. Гетьманський уряд було позбавлено права на проведення самостійної зовнішньої політики.

ГЕТЬМАНУВАННЯ ПАВЛА ТЕТЕРІ 1663-1665 pp. Спираючись на підтримку Польщі, Павло Тетеря сподівався поширити свою владу на Лівобережжя. Похід на Лівобережну Україну, що розпочався восени 1663 р., був невдалим. На Правобережжі набирало розмаху антигетьманське та антипольське повстання, до якого прилучилися запорожці й дехто з лівобережних полковників. За таких обставин у липні 1665 р. Тетеря втік до Польщі. Гетьманську булаву отримав Петро Дорошенко, остаточне затвердження якого відбулося на Генеральній раді в січні 1666 р. в Чигирині. ‘

АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР. Тим часом Московія та Річ Посполита розпочали переговори. Закінчилися вони ЗО січня 1667 р. в с. Андрусові (поблизу Смоленська) підписанням перемир’я. За цим договором воєнні дії між Московією і Польщею припинялися. Встановлювалося перемир’я на 13,5 років. Запорізька Січ переходила під контроль обох держав. Під владою Московії залишалася Лівобережна Україна, їй поверталися Сіверщина, Смоленщина та на два роки Київ. За Польщею закріплювалися землі Білорусі й Правобережної України. •

ПОЛІТИКА ПЕТРА ДОРОШЕНКА. Гетьманство Петра Дорошенка на Правобережжі (1665-1676) розпочалося за надзвичайно складних умов: спустошено Правобережжя, знищено до 70 % його населення.
Руїна — назва, вживана в історичній літературі для 60-80-х років 17 ст. — періоду громадянських воєн, вторгнень іноземців в Україну, її поділу між Московією, Річчю Посполитою, Османською імперією, розколу Гетьманщини, страхітливого спустошення Правобережної України.
Головний сенс своєї діяльності Петро Дорошенко вбачав у зміцненні влади на Правобережжі та поступовому об’єднанні всіх українських земель у межах однієї держави. На початку 1668 р. на Старшинській раді в Чигирині правобережний гетьман знову порушив питання про об’єднання Гетьманщини, цього разу під протекторатом Османської імперії. Таке саме рішення ухвалила й рада на Лівобережжі. У червні-1668р. він переправився через Дніпро й вирушив назустріч Брюховецькому. 8 червня в таборі під Опішнею, що на Полтавщині, козаки вчинили бунт, вбили Брюховецького., а’Дорощенка обрали гетьманом обох боків Дніпра. Незабаром Дорошенко змушений повернутися на Правобережжя. На лівому боці Дніпра наказним гетьманом залишився чернігівський полковник Дем’ян Многогрішний.

ГЕТЬМАНУВАННЯ ДЕМ’ЯНА МНОГОГРІШНОГО 16691672 pp. Переговори про убрання Многогрішного гетьманом Лівобережжя тривали всю осінь 1668 р. Врешті-решт Многогрішний погодився на повернення під зверхність царя за умови виведення московських залог з українських міст. Переговори між московським урядом і Многогрішним завершилися укладенням Глухівських статей. 9 березня 1669 р. на Генеральній раді в Глухові Многогрішного проголошено гетьманом Лівобережної України.

За Глухівськими статтями (складалися з 27 пунктів) московські воєводи лишалися тільки в п’яти містах, причому вони не мали права втручатися у справи місцевого врядування; встановлювався козацький реєстр чисельністю ЗО тис.; гетьманові заборонялося встуцати в зносини з іншими державами; податки мала збирати тільки старшина. Обраний гетьманом, Многогрішний намагався захищати державні інтереси України, прагнув об’єднати українські землі під однією гетьманською булавою. Виступаючи проти рішень Андрусівського договору, він домігся, щоб Київ з передмістями залишився у складі Лівобережної України. Одним з напрямів діяльності Многогрішного було зміцнення гетьманської влади й поступове ослаблення ролі козацької старшини. Саме з цією метою й було створено наймане військо. Дем’ян Многогрішний обстоював автономію України, намагався подолати промос-ковські настрої серед козацької старшини.

ВНУТРІШНЯ і ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ІВАНА САМОЙЛОВИЧА. 16-17 червня 1672 р. в Козацькій Діброві між Конотопом і Путивлем відбулася Генеральна зійськова рада. На ній, за згодою московського князя Григорія Ромодановського, гетьманом було обрано генерального суддю Івана Самойловича. Крім виборів гетьмана, нараді в Козацькій Діброві провели переговори гетьманський та московський уряди, уклавши угоду, відому під назвою Конотопських статей. 10 пунктів пової угоди доповнювали Глу-хівські статті й порівняно з ними ще більше обмежували владу гетьмана. Характерною рисою 15-літнього гетьманування Івана Самойловича було його прагнення створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. Самойлович припинив скликання Генеральної військової ради, а всі державні справи вирішував зі Старшинською радою. Він збстоював інтереси старшини, сприяв розширенню їхніх землеволодінь. Усупереч намаганням старшини и Конотопським статтям, для забезпечення порядку з Гетьманщині він утримував наймане (компанійське та сердюцьке) військо, а з часом сформував ще кілька охочих полків. Як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади. У зовнішній політиці Самойлович орієнтувався на Москву й вороже ставився до Польщі та Османської імперії, був противником московсько-польської угоди на основі поділу України. Водночас прагнув порозуміння Московської держави й Гетьманщини Османською імперією і Кримом. .

СОЮЗ ГЕТЬМАНА ПЕТРА ДОРОШЕНКА З ОСМАНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ. У березні 1669 р. гетьман Дорошенко скликав під Корсунем .Старшинську раду. Окрім представників правобережних полків, у ній узяли участь козаки Лівобережжя й Запорожжя. Рада ухвалила прийняти турецький протекторат, пе присягнути відмовилася. Однак не і^се козацтво п не всі селяни Правобережжя підтримали таку угоду. Рішення старшини засудили й запорізькі козаки. За таких умов Дорошенко спромігся утримати гетьманство на Правобережжі. Наприкінці травня ‘672 р. 100-120-тисячна армія, очолювана султаном Мегмедом IV, рушила в похід на Брацлавщину. Так на Правобережжі розпочалася ще. одна війна. Українці брали в ній участь у складі обох армій: Дорошенко зі своїми військами воював на боці Османської імперії, Ханенко — на боці Польщі. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 18 жовтня 1672 р. уклав у Бучачі мирний договір: Польща віддавала Туреччині все Подільське воєводство з Кам’янцем; Брацлавщиною й Південною Київщиною мав опікуватися ГІ. Дорошенко під протекторатом Туреччини. У складі Польщі залишалися Галичина, Волинь та Північна Київщина. .

ЧИГИРИНСЬКІ ПОХОДИ ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКОГО ВІЙСЬКА. Зречення .Дорошенком гетьманства Османська імперія сприйняла як подію,.що суперечила її політичним планам. Вихід з такої невигідної ситуації султан пов’язував з особою Юрася Хмельницького. Навесні 1677 р. Юрій Хмельницький із загонами турецького війська вирушив на У країн}’. Дії Хмельниченка перешкоджали намірам Самойдови-.. ча об’єднати обидва береги Дніпра під своєю була:-вою. Центром військового протистояння двох гетьманів стала колишня гетьманська столиця Чигирин. У 1677 р. відбувся перший чигиринський похід 60-90-тисячного турецько-татарсько-ногайського війська, який закінчився для них відступом. Другий похід 200-тисячної турецько-татарська армії під командуванням візира Кара-Мустафи відбувся в липні 1678р. Коли турецькі війська вдерлися до міста, пролунав вибух. Чигирин перетворився на руйно-вище. , .

БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР. Війни 70-х років 17 ст. між Московією,. з одного боку, й Османською імперією та Кримським ханством — з іншого, за володіння землями Правобережної України завершилися підписанням 13 січня 1681 р. Бахчисарайського мирного договору, за яким кордон між Московською державою та Туреччиною встановлювався по Дніпру. Остання приєднувала до своїх володінь Південну Київщину, Брацлавщину та Західне Поділля, а Московія — Лівобережну Україну й Київ. Протягом 20 років територія між Південним БугОм та Дніпром мала залишатися незаселєною.

«ВІЧНИЙ МИР». Бахчисарайський мир між Московією й Туреччиною був нетривким, бо не відповідав інтересам Речі Посполитої. Скориставшись поразкою численного турецького війська від сил країн Священної. ліги під Віднем 1683 р., Польща відновила своє панування над більшою частиною Правобережної України. 6 травня 1686р. між Польщею та Московією було укладено новий договір — «Вічний мир». За цим договором, який не передбачав обмежень у часі, Польща визнавала за Московським царством Лівобережну Україну з Черніговом і Ста-родубом та Запоріжжя. Крім того, польська сторона   відмовлялася від зазіхань на Київ, за що отримувала відшкодування. Територія Брацлавщини та Південної Київщини ставала нейтральною незаселсною зоною між двома державами. За Польщею визнавали Північну Київщину, Волинь і Галичину. Західне, Поділля лишалося під владою Османської імперії, щоправда, недовго, бо 1699 р. також було приєднане до Польщі. ‘

ЗАПОРІЗЬКА СІЧ У СКЛАДІ ГЕТЬМАНЩИНИ. Перед початком.Національно-визвольної війни Запорізька Січ розташовувалася на Микитиному Розі. Саме там Богдан Хмельницький готував повстання проти Речі Посполитої. Запорізькій Січі належала провідна роль у підготовці та розгортанні Національно-визвольної війни проти польського панування. Запорожці брали участь у воєнних діях проти Речі Посполитої. Напружені відносини Запорізької Січі з гетьманським урядом спричинилися до зміни місця її розташування. Запорізька Січ, закладена в гирлі р. Чортомлик, існувала протягом 1652-1709 pp. В історичній літературі її називають Чортомлиць-кою. Проте й надалі стосунки Запорізької Січі з гетьманською владою складалися непросто, часом загострювалися аж до збройних виступів. У другій половині і 7 ст. Запорізька Січ уславилася своєю участю в численних воєнних операціях.

Керівником та організатором більшості тогочасних походів був Іван Сірко.

Своїми походами проти Османської імперії й Криму він зажив слави непереможного полководця.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ. Протягом другої половини 17 ст. поряд з Лівобережною Гетьманщиною постав ще один козацький край- Слобідська Україна. Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України був подібним до устрою Гетьманщини, хоч існували й певні відмінності. На території Слобожанщини сформувалося п ’ять козацьких полків — Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирсь-кий та Ізюмський. Ці полки, як і в Гетьманщині, були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями. Полки поділялися на
сотні. Полком керував полковник з полковою старшиною. Посада полковника була виборною, його обирали довічно. У Слобідській Україні посади гетьмана не існувало, не було й генеральної старшини. Слобідські полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі.

Загрузка...