загрузка...

кінььНіч була морозна. Навальний вітер з моря наскрізь продував маленьку, наспіх збудовану хатину. Генріх Шліман і його дружина гречанка Софія, незважаючи на пізній час, не могли заснути. Було так холодно, що не врятуєшся ні під якими ковдрами. Навіть Шліман, який багато років жив у Петербурзі і звик до російських морозів, не міг заснути в таку погоду.
…Була зима 1873 року. Вже другий рік Шлімани жили в глухому куточку Туреччини, розкопуючи горб Гіссарлик. Сама назва горба підказувала, що копати треба саме тут. «Гіссарлик» потурецьки означає «місце руїн». Місцевість була дуже схожа на ту, де, за записами Гомера, містилась стародавня Троя, або, як її інакше називали греки, «Священний Іліон». На схід від горба височіла лісиста гора їда, із заходу текла річка Скамандр, також описана Гомером. За кілька кілометрів було видно Егейське море з невеликою затокою Геллеспонт — теперішні Дарданелли — протоку, що веде у Мармурове море.
Шліман і його дружина сиділи, закутавшись, біля невеликого вогнища й тихо розмовляли: «Візьми книгу, Софіє,— попросив Шліман,— і прочитай про загибель Трої». Софія розгорнула старовинну товсту книгу і почала читати вголос.
«Весь ахейський табір гудів. Лагодили кораблі, що розсохлися від довгого перебування на березі, знімали намети. Кричали воїни, ревла худоба, плакали полонянки, яких гнали до чорнобоких кораблів. Перед самим заходом сонця все було
навантажено на судна, піднято якорі, залунала дружна пісня гребців, і ахейські кораблі покинули гавань. Скоро зникла з очей твердостінна Троя, і лише вкрита лісом гора їда, освітлена останніми відблисками заходу сонця, довго ще бовваніла на темніючому обрії.
З першим промінням сонця до палацу троянського вождя, старого Пріама, прибіг вісник. Він приніс дивну новину: вороги, які так довго і вперто облягали Трою, несподівано відпливли, очевидно, втративши надію захопити місто. Але вісник не наважився підійти до покинутого табору, бо бачив здаля якусь величезну дерев’яну споруду, яка самотньо чорніла на піщаному березі.
Пріам дав розпорядження послати людей, щоб розвідати, чи зовсім ахейці покинули берег і чи немає туї якихось хитрощів. Послані повернулись і доповіли, що вороги спалили і зруйнували всі рештки табору.
«Ясно, що тепер вони вже не повернуться»,— сказав Еней — племінник Пріама, один з найхоробрі ших троянських воїнів, який стояв тут же. Розвідники розповіли також, що на березі стоїть величезне дерев’яне зображення коня — єдине, що залишилось на місці довгої стоянки ворогів, коли не зважати на величезні купи сміття. Коли в місті довідались, що облога знята і згубна війна, яка коштувала обом сторонам стількох жертв, припинилась, усі жителі вибігли за ворота в поле. На цьому величезному полі майже щоденно цілих десять років бились греки і троянці. Тепер все воно вкрилось народом. Радісно гомонячи, троянці наблизились до покинутого табору. Усім хотілося гляну на ті місця, де стояли намети ш менитих ахейських вождів. Здм ваний натовп оточив величезно коня: навіщо потрібен був ахейни цей кінь з дерева, майже з завбільшки, чому вони залишиї його тут на березі? У натовпі винні ли суперечки.
Один з молодих воїнів, у плані із списом у руці і щитом за опинс? без шолома, гарячився найбільш «Ахейці вже не раз хотіли тік at зпід Трої. Вони не менше за ші втомилися від десятилітньої ВІЙНІ На цей раз їм прийшлось забратш геть, піймавши облизня. Раніше і піратським зграям вдавалося гри бувати наше узбережжя, убиват наших чоловіків і вивозити наші багатства. Вони думали, що, об’еД’ навши багато племен, вони захоп лять і Трою. Та не так сталося, яі гадалося. На цей раз їм не пощасі тило. Вони вже не вернуться. А коші треба перевезти до Трої і поставити на священному горбі. Хай він нага* дує майбутнім поколінням про наші славні діла». Воїну так само гаряче відповідав сивобородий старик! «Навіщо нам тягти до міста таку громаду? Краще спалити її або скинути в море. Цікаво буде подивитись, потоне вона чи попливе». Мовчки слухав троянський вождь Пріам ці суперечки. Він не знав, як бути.
В цей момент, розштовхуючи натовп, до Пріама наблизилось кілька пастухів. Вони вели худого, обірваного юнака. Він був весь у баговинні і болотянім мулі. Під оком у нього був синяк, вся спина і плечі в синцях і подряпинах. Руки йому було скручено за спину. Він ішов, похиливши голову, підштовхуваний
грубими штурханами пастухів. Коли вся ця група наблизилась до царя, один з пастухів різким поштовхом поставив полоненого на коліна.
—    Хто ти такий? — запитав Пріам.
—    Я нещасний ахеєць Сінон,— відповів полонений,— мій старий ворог, хитромудрий Одіссей, задумав згубити мене. Ахейці, втомлені війною, давно хотіли відплисти від ваших негостинних берегів, але не давали супротивні вітри. Жерці сказали, що боги вимагають людської жертви, інакше вітри не стихнуть і ніхто не повернеться додому. Одіссей показав на мене. Усі були раді врятуватись, пожертвувавши однією людиною. Напередодні жертвоприношення я втік зпід варти і перехо івувався в болотах. Сьогодні вранці я побачив, що табір ахейців спустів, і вибрався з свого сховища. Ваші люди схопили мене, коли я йшов по рівнині до Трої. Мені тепер заказано шлях додому, і я мав надію, що знайду у вас або нову батьківщину, або смерть.
Тоді родич Пріама, Еней, який стояв поряд з басилеєм, запитав:
—    Скажи нам, перебіжчику, навіщо ахейці збудували це чудовисько та ще й залишили його нам? — І він показав на громаду коня, що височіла над морем. Сінон обтер обличчя і заговорив знову:
—    Цього величезного коня ахейці збудували в дар богині Афіні і навмисне залишили тут. Зараз я відкрию вам таємницю, яка дасть Трої величезну користь. Може, за це ви помилуєте мене і дасте притулок нещасному втікачеві, якого позбавлено батьківщини. Ахейці розраховували, що ви знищите це чудовисько і тим накличете на себе гнів богині. Було провіщення: якщо цей, присвячений Афіні, кінь буде в Трої, неприступним стане місто троянців, а ахейці в майбутніх війнах зазнають поразки. Ось чому греки не шкодували праці і намагалися зробити фігуру коня такою великою, щоб він не міг пройти у ворота мурів, що оточують місто.
Привітно дивились тепер троянці і сам Пріам на жалюгідного полоненого. Цар наказав розв’язати йому руки, і Сінон, піднявши їх до неба, сказав: «Присягаюся всіма богами Олімпу, що все, сказане мною,— істинна правда! Хай я не житиму, коли клятва моя — брехня!» Пастухи, які привели полоненого, виступили наперед, розраховуючи на щедру нагороду.
—    Навіщо ви слухаєте цього обманщика? — пролунав в цей час гучний голос. Всі обернулись. З високого горба, на якому стояв храм морського бога, потрясача землі Посейдона, швидко збігав жрець Лаокоон, якого всі троянці поважа
ли за мудрість. В руці він тримав бойовий спис, волосся його розвівалося від швидкого бігу. За ним ледве встигали обидва його малолітні сини.— Що за безумство заволоділо вами,— крикнув він, розштовхуючи натовп.— Невже ви вірите, що ахейці пішли зовсім? Ви вірите шпигунові, якого надіслали вороги, і хочете тягти це дерев’яне чудовисько до міста? Що ви посліпли чи що? — і, повернувшись до зніяковілих пастухів, він владно крикнув:
—    Ану, лишень, швидко несіть сюди хмизу. Побачимо, як горить ця споруда.
—    Чи варто так поспішати,— заперечив Пріам.
—    А чого ж там баритись? Мені противне і страшне все, зроблене руками ахейців,— і з цими словами Лаокоон метнув свого списа в коня. Із свистом пролетів пущений могутньою рукою спис і вп’явся у бік потвори. Дивний дзвін почувся з нутра коня.
Але в цей момент завирувало море, і на поверхні його показались дві величезні зміїні голови. Змії швидко наближались до берега, лишаючи за собою слід у хвилях. Вибравшись на берег, звиваючись кільцями, що виблискували на сонці, змії кинулись на синів Лаокоона. Усі з переляку розбіглися. Особливо швидко тікав Сінон. Обличчя його перекривилось від жаху. Йому здавалось, що змії женуться саме за ним. Нещасний Лаокоон кинувся на допомогу дітям. Змії охопили своїми величезними кільцями синів і батька. Вмить задушивши всіх трьох, змії, не зачепивши більше нікого, прослизнули у храм Афіни і зникли там у ногах статуї богині.
Усі стояли, приголомшені стра
ХОМ.
—    Образник святині зазнав кар по заслузі. Він хотів знищити смя щенний дар, піднесений Афіні,— .чи кричав Сінон, відчувши, що небе: пека для нього вже минула. Ці сл< ва переконали марновірних троян ців. Загибель Лаокоона здалася і знаменням з неба.
Усі тепер поспішали втягти коня до міста. Під потвору підвели кола са, мотузками обв’язали величези тіло. Як і попереджав Сінон, кінь на проходив у ворота, і довелося зл; мати частину муру. Нарешті, коня поставили у фортеці біля храм Афіни. Радісно провели вечір тро янці. Пісні і гульня невгавали да пізньої ночі, аж поки, нарешті, збившися з ніг та випитого вина, жителі не розійшлися по до мах, залишивши лише невелику сто рожу біля поламаних воріт. Глибо кий сон обійняв усіх.
В цей час далеко у відкритому морі у нічній імлі спалахнув вогонь Це був сигнальний ліхтар на корм корабля Агамемнона. Ахейці лише зробили вигляд, що назавжди зали шають троянський берег. Коли на стала ніч, весь ахейський флот по вернув назад до Трої, і військо мов чки почало висаджуватись на берег
У Трої панувала тиша, але як тіль ки в морі засвітився сигнальний ліхтар, чиясь темна постать про слизнула до храму богині Афіни біля якої стояв дерев’яний кінь. За кутана у плащ людина наблизилась до коня і тричі постукала в дерев’я ний бік. Усередині потвори почувся дивний дзвін, а потім приглушений голос запитав:
—    Це ти, Сінон?
•— Виходьте швидше,— відповів той, що стукав.— Агамемнон з ко p.ібля подає сигнал про висадку нашого війська.
З коня один по одному почали нііскакуватн воїни, брязкаючи мідними доспіхами. Потім весь ахейський загін на чолі з Одіссеєм, який придумав цю воєнну хитрість, додержуючи цілковитої тиші, рушив до воріт. Сонна троянська сторожа, яка не чекала нападу з міста, була перебита раніше, ніж встигла зняти тривогу. Ворота були широко розчинені, і ахейське військо, яке висадилось з кораблів, немов багатоводний потік, що прорвав греблю, безборонно влилося на вулиці сплячої Т рої.
Сонні жителі повскакували з своїх ліжок, але були безпорадні. Половину Трої охопила пожежа. Полум’я, що здіймало до неба хмари кривавочервоних іскор, відбивалось у водах затоки, освітлюючи ряди ахейських кораблів. Валились будинки, і серед них невеликі купки троянців бились з ворогами на вузьких вулицях. Перевага була явно на боці ахейців, бо троянці були захоплені зненацька. Вже взято високий будинок Пріама, один за одним гинули троянські загони, що стримували ахейців. Почалися грабежі і вбивства. Коли розвиднілось, на місці Трої диміли лише руїни, серед яких ще бродили, шукаючи здобичі, ахейські воїни. До грецьких кораблів уздовж берега брели, гнані ахейцями, юрби полонянок із зв’язаними руками».
Софія згорнула книгу.
—    Ти знаєш, Софіє,— підвів голову Шліман,— тепер мало хто вірить у те, що дійсно була Троянська війна, навіть у те, що існувало колись таке місто. Але я певен, що події, які оспівав Гомер, не просто пуста вигадка поета, а дійсна бувальщина про минуле грецького народу. Розшукати стародавню Трою, довести справжність усього того, про що розповів сліпий співець, стало з дитячих років метою мого життя. Багато перешкод стояло на моєму шляху, але я переборов їх. Залишилося останнє: вирвати з надр Гіссарлика заховані там пам’ятки історії. З моїх зусиль сміється багато вчених, але я вірю, в те що настане  час, коли їм прийдеться визнати мою правоту. Я знайду руїни зруйнованої ахейцями Трої.
Вже світало. На розколі показались перші робітники. Почався трудовий день.кінь
Робота посувалася повільно.
Для Шлімана це був знаменний день, що виправдав його наполегливі шукання. Його робітники відкопали стіни, на яких явно видно було сліди пожежі. Шліман був упевнений, що він знайшов, нарешті, спалену ахейцями Трою.
Розкопки тривали. Швидко під однією із стін Шліман та його дружина знайшли скарб дорогоцінностей. Вони виявили понад вісім тисяч золотих і срібних речей, бронзову зброю і посуд.
Шліман не сумнівався, що він знайшов, нарешті, руїни Трої, яка була спалена ахейцями, засипана потім піском і тільки завдяки його зусиллям побачила тепер світ, щоб повідати всім дивні речі про людей, які жили понад три тисячі років тому.
Багато з припущень Шлімана не відповідало дійсності. Золоті речі і місто, яке він знайшов, були давніші, ніж описаний Гомером час Троянської війни.
Але в одному він був правий, його розкопками почалася епоха відкриттів, які примусили вчених поновому поставитись до стародавніх поем. У цих поемах багато легендарного, як, наприклад, розповіді про богів або зміїв, що задушили Лаокоона а з ним  його синів, але разом з тим з’ясувалося, що багато про що розповідається в цих народних билинах, правдиво зображає далеке минуле грецького народу.