загрузка...

Факти:

Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину. Входження українських земель до складу інших держав. Кревська унія. Остаточна ліквідація Київського та Волинського удільних князівств. Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії. Виникнення українського козацтва. Соціально-економічне життя. Розвиток культури та освіти.

Дати:

1362 р. — битва на р. Сині Води;

1385 р. — укладення Кревської унії;

1449 р.-утворення Кримського ханства;

1471 р. -остаточна ліквідація Київського князівства;

1489 р.-перша згадка про українських козаків у писемних джерелах.

Персоналії:  Хаджі-Гірей, Костянтин Іванович Острозький, Юрій Дрогобич.

Поняття та терміни: «шляхта», «панщина», «магдебурзьке право», «магістрат», «цехи», «дума».

Ви повинні вміти: 

розпізнавати на картосхемі українські землі у складі різних держав, територію Кримського ханства;

характеризувати політичне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського та інших держав до і після Кревської унії, соціально-економічний

. розвиток українських земель, становище суспільних станів, здобутки в галузі освіти та культури, архітектури;

.визначати особливості суспільно-політичного життя українських земель у складі Великого князівства Литовського, причини та наслідки Кревської унії, причини виникнення українського козацтва.

БОРОТЬБА ПОЛЬЩІ, УГОРЩИНИ ТА ЛИТВИ ЗА ГАЛИ ЦЬКО-ВОЛИНСЬКУ СПАДЩИНУ.

Зі смертю князя Юрія II Болеслава 1340 р. і через відсутність спадкоємців з князівської родини тамтешні бояри запросили княжити литовського князя Любарта Гедимі-новича, який мав дружину з родини галицько-волинських князів і тому мав законні права на ці землі. Щоправда, свою владу Любарт зміг поширити лише на Волинь. Що ж до Галичини, то Любартова влада в ній була лише формальною. Реальним правителем у Галицькій землі був боярин Дмитро Дедько. Він володарював у Галичині впродовж 1340-1344 pp. від імені князя Дюбарта. Такий стан речей заповзявся змінити польський король, прагнучи приєднати Галицьку землю до своїх володінь. Польський король Казимир III 1340 р. напав на Львів, отримавши-звістку про смерть князя Юрія. Довголітня війна, що точилася до 1377 р. між Польщею, Угорщиною та Литвою, закінчилася тим, що Галичина з Белзькою землею і Холмщиною опинилася під владою, ставленика угорського короля, Волинь — під владою литовської династії.

ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СКЛАДУ ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.

Інші українські терени змогли приєднати до своїх володінь литовці. Єдиною реальною силою, -здатною протистояти просуванню Литви на українські землі, була Золота Орда. Більшість українських, земель приєднано до Литви

за часів співправління князів-братів Ольгерда й Кейстута Гедиміновичів. Кейстут опікувався відносинами з німецькими лицарями, а Ольгерд здійснював зовнішню політику в південному й південно-східному напрямках, уклавши угоду між Литвою й Ордою, Саме ця домовленість дала змогу Ольгерду поширити свою владу на Київщину, Чернігово-Сіверщину та Поділля. Підкорення литовськими князями’ русько-українських земель відбувалося переважно мирно. Утвердження литовських князів у Київщині, -Чернігово-Сіверщині та на Поділлі деякі тогочасні джерела пов’язували з битвою між литовсько-українським військом та ординцями на Синіх Водах, що сталася 1362 р. (нині річка Синюха,, ліва притока Південного Бугу).

Приєднання земель Південно-Західної Русі перетворило Литовське князівство на велику державу. До кінця 14 ст. вона була федерацією земель-кня-зівств, у тому числі українських — Київського, Черні-гово-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним з них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з руської династії Рюрико-вичів, а з литовської — Гедиміновичів. Київським і чернішво-сіверським володарями стали сини великого князя — Володимир і Дмитро-Корибут Ольгер-довичі. На Волині княжив молодший брат Ольгерда Любарт, а після нього — Любартів син Федір, на Поділлі володарювали племінники Ольгерда — князі Коріатовичі.

 

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБУВАННЯ РУСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО.

 

Русичі становили 90 % населення держави. їхня культура справила на литовців ■ помітний вплив. Вони переймали- від українців та білорусів військову організацію та способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. Великого поширення з-поміж литовської знаті набула руська віра — так спочатку звалося в Литві православне християнство. Руська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії. Закріпленню руського впливу сприяли шлюби литовських князів із руськими князівнами. Тож назва «Литовсько-Руська держава» відображає умови тогочасного життя. Утім найсуттєвішою особливістю перебування руських земель у. складі ВКЛ було те, що литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Руські князі та бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювали їхні родові землі. На місцях залишалася вся попередня система управління за принципом: «Ста- рого не порушуємо, а нового не впроваджуємо».

 

КИЇВСЬКЕ УДІЛЬНЕ КНЯЗІВСТВО.

 

Свідченням успадкування державного ладу давньої Русі дослідники вважають князювання нащадків Ольгерда в Києві. Від 1363 р. в Києві князював Володимир Ольгердович. Охрещений матір’ю за православним обрядом, вихований на слов’янських звичаях і традиціях, литовський князь не був сприйнятий у Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. Виявом економічної могутності та прагнення позбутися залежності від Вільна було карбування Володимиром власної монети. Київський князь почувався незалежним володарем. Це підтверджує і звучання його титулу-: в нечисленних документах, що збереглися від тих часів, Володимир Ольгердович іменував себе «З Божої ласки князь київський».

 

КРЕВСЬКА УНІЯ.

 

Зміни в становищі українських земель у складі Великого князівства Литовського сталися з приходом до влади Ягайла Ольгердовича. Поляки запропонували Ягайлу одружитися з їхньою королевою Ядвигою і стати польським королем. Причиною таких клопотань була загроза обом державам з боку Тевтонського ордену. Ягайло прийняв пропозицію. Наслідком його згоди стало укладення між Литвою та Польщею в серпні 1385 р. в м. Крево (нині територія Білорусі) державно-політичного союзу, відомого в історії під назвою Кревської унії. Ця угода передбачала перехід у католицтво Ягайла, його родичів і всіх нехреіцених литовців, шлюб Ягайла з Ядвигою і приєднання Великого князівства Литовського до складу Польської держави,

 

У лютому 1386 р. Ягайло прийняв католицтво, взявши ім’я Владислав, одружився з Ядвигою і став польським королем. Незабаром- до католицизму було прилучено й Литву, а литовських бояр-като-ликів урівняно у правах з поляками. Щоправда, провести до кінця укладену в Крево угоду Ягайло так і не спромігся, бо в особі Вітовта Кейстутовича знайшов затятого прихильника державної незалежності Литви.

 

 За Острівською угодою 1392 p., Ягайло мав повернути Вітовту. всі батьківські землі й визнати його довічним правителем Великого князівства Литовського, підкоривши його владі всіх удільних князів. Вітовт визнав себе васалом польського короля.

 

ЛІКВІДАЦІЯ КНЯЗЕМ ВІТОВТОМ САМОСТІЙНОСТІ УДІЛЬНИХ УКРАЇНСЬКИХ КНЯЗІВСТВ

 

За правління Вітовта (1392- 1430 pp.) багатьох литовських князів, які мали уділи в Русі-Україні, було позбавлено володінь. Протягом попередніх років вони почувались у. своїх уділах як самостійні правителі, їхня залежність від великого, князя литовського обмежувалася сплатою щорічної данини, визнанням його своїм зверхником та зобов’язанням за потреби надавати збройну допомог}’. Самостійність удільних князівств непокоїла Вітовта. Він докладав зусиль, щоб ліквідувати найбільші князівства, урівняти князів з боярством. Протягом 1393~1395pp. були позбавлені уділів такі князі: Дмитро-Корибут у Новгороді- Сіверському, Федір Коріатович на Поділлі, Володимир Ольгердович у Києві.

 

ВИСТУП ЛИТОВСЬКО-РУСЬКОЇ ЗНАТІ НА ЧОЛІ З КНЯЗЕМ СВИДРИГАЙЛОМ ОЛЬГЕРДОВИЧЕМ.

 

Після смерті Вітовта 1430 р. великим,князем литовським було проголошено князя Свидригайла Ольгердовича. Він набагато активніше за свого попередника почав здійснювати політику, спрямовану на розрив унії з Польщею і здобуття Великим князівством Литовським незалежності. У відповідь Польща, яка взагалі воліла не мати великого князя, литовського, розпочала воєнні дії. Орієнтація Свидригайла на українську та білоруську знать спричинила невдоволення литовців, і за підтримки Польщі великим князем литовським було проголошено брата Вітовта — Сигізмунда. Усунення Свидригайла від влади 1432 р, обурило прихильників князя, яких буЛо чимало серед української та білоруської знаті. Вони відмовилися визнавати владу Сигізмунда, який відновив унію з Польщею. За словами літописця,  «князі руські й бояри посадили князя Свидригайла на Велике княжіння Руське». Долю повстання Свидригайла визначила битва під Вількомиром (нині м. Укмерге в Литві) у 1435 р. Свидригайло зазнав поразки.

ВІДНОВЛЕННЯ Й ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ КИЇВСЬКОГО ТА ВОЛИНСЬКОГО УДІЛЬНИХ КНЯЗІВСТВ.

Литовські можновладці мусили відновити удільні Київське й Волинське князівства і Київським князем став Олелько (Олександр), син усунутого Вітовтом київського князя Володимира Ольгердовича,. волинським — Свидригайло. Однак зміцнення українських князівств суперечило політиці Литви й .Польщі. Саме тому відновлені князівства знову було, ліквідовано: Волинське 1452 p., по смерті Свидригайла, а Київське — 1471 p., по смерті Семена Олельковича, Землі ліквідованих князівств було передано литовським намісникам, чим фактично встановлювалося панування чужинців.

УТВОРЕННЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА.

У 15 ст. з посиленням боротьби за владу в Золотій Орді володарі Кримського улусу — так називали що частину своїх володінь золотоординські хани — почали й собі домагатися одноосібного володарювання. У 1449 р. Хаджі-Гірей (Гаджжі-Ґерей) проголосив себе незалежним правителем Криму.

ПЕРЕХІД КРИМСЬКИХ ХАНІВ У ВАСАЛЬНУ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ТУРЕЧЧИНИ.

Турецький султан, прагнучи контролювати чорноморську торгівлю, 1475 р. захопив портові міста й утворив на північному узбережжі Чорного моря свою провінцію .(еялет) із центром у Кафі. До створеної турецької провінції увійшли також міста Херсонес, Балаклава, Мангуп, Керч у Криму, а за його межами — Тамань, Азов. Крім того, що захоплені міста були торговельними осередками, вони цікавили турецький уряд як важливі військові об’єкти. До цих міст відрядили турецькі військові залоги. Закладалися й нові фортеці. Менглі-Гірей 1478 р. визнав залежність від султана, яка виявлялася в тому, що хан повинен був брати участь у воєнних кампаніях Туреччини.

Зміна ‘зовнішньополітичних орієнтацій Кримського ханства спричинила грабіжницькі походи кримських орд- на українські землі. Перший великий похід на. Україну хан Менглі-Гірей здійснив 1482 р. Тоді було спалено Київ, а його церкви пограбовано. Від 1482 р. татарські походи відбувалися щорічно, а то й двічі-тричі на рік. Орди кримського хана спустошували Поділля, Київщину, Волинь, Холмщину й
Галичину і мали для українського народу страшні наслідки. У другій, половині 16 ст. до складу Кримського ханства увійшли ногайські орди. Вони й стали ударною силою .грабіжницьких походів.

ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА.

Під 1489р. зафіксовано першу згадку про українських козаків в писемних джерелах (у «Польській хроніці» Мартина та Йоахима Бельсысих). Слово козак прийшло зі сходу і здебільшого перекладається як вільна озброєна людина. Серед причин виникнення козацтва називають насамперед потребу захисту українських земель від грабіжницьких походів кримських орд та султанських військ. Окрім того, поширення панщини та запровадження кріпацтва спонукали українських селян та міську бідноту до масових утеч — хоч на край світу, аби тільки подалі від визискувача. Важкі умови прикордоння здавалися втікачам меншим лихом, аніж утрата особистої свободи. Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини — в районі Канева, Черкас, Чигирина, а також на Східному Поділлі. Поступово просуваючись далі в степи, вони звичайно селилися понад Дніпром і Південним Бугом, Кальміусом та їхніми численними притоками. Особливо вабили козаків багаті на рибу й дичину місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари, тобто від сучасного Дніпропетровська, до Хортиці (в межах сучасного міста Запоріжжя) та Великого Лугу — низинних берегів Дніпра нижче порогів. Ось чому українських козаків називали запорізькими.

ВКЛЮЧЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ ДО СКЛАДУ УГОРЩИНИ, БУКОВИНИ- ДО СКЛАДУ МОЛДАВСЬКОГО КНЯЗІВСТВА.

Наприкінці 14 ст. закарпатські землі потрапили в коло інтересів литовських князів, однак верховна, влада у краї належала угорському королю. Один з нащадків Гедиміна — Федір Коріатович, який володарював на Поділлі, через складну внутрішньополітичну ситуацію у Великому князівстві Литовському передав свої права угорському королю, за що отримав землі в Закарпатті. Він істотно укріпив Мукачівський замок і перетворив його на свою резиденцію. За його владарювання на Чернечій горі під Мукачевом було закладено монастир з бібліотекою. У 1526 р., після поразки угорського війська від турків у битві під Могачем, Закарпаття було поділене між князівством Трансільванією) (васалом Туреччини) і Священною Римською імперією, в якій правили імператори з австрійської династії Габсбургів.

Від другої половини 14 ст. Буковина перебуває у складі Молдови. Упродовж 1387-1497 pp. Молдова визнавала зверхність Поііьщі. Від 70-х років 15 ст. через татарсько-турецькі напади становище, буковинських земель під владою молдовських князів почало погіршуватися. Зрештою, Молдовське князівство 1538 р. було підкорене Туреччиною. Відтак і Буковина потрапила під владу Османської імперії та її ставлеників. . 

МОСКОВСЬКО-ЛИТОВСЬКІ ВІЙНИ.

Від 80-х років 15 ст. розпочалися війни між Московією та Великим князівством Литовським. На початку 16 ст. кілька дрібних удільних князів Сіверщини за власним бажанням віддалися під владу Івана III, більшість же опинилась у складі Московського царства внаслідок воєн. Так, унаслідок воєнних дій 15001503 pp. до держави Івана III перейшли всі сіверські міста, зокрема Чернігів, Стародуб, Путивль, Нов-город-Сіверський, Рильськ, Любеч та ін. У 1507 р. московський’уряд розв’язав нову війну проти Великого князівства Литовського. Воєнні дії то загострювалися, то вщухали. У 1514 р. відбулася битва під Орінею, яка закінчилася перемогою ВКЛ. Однак ця перемога не по клала край боротьбі Великого князівства Литовського й Московії за українські землі. До 1537р. Велике князівство Литовське у війнах проти Московії поступово втратило майже третину своєї території, зокрема Чернігова-Сівер-щину й Смоленськ.

На чолі українсько-білорусько-литовського війська під Оршею був князь Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460-1530). До кінця життя він перебував на найвищих державних посадах: був гетьманом ВКЛ, каштеляном Віденського та Трокайського замків. Жоден з українських князів не досягав у Великому князівстві Литовському такого становища. За підрахунками дослідників, князь був четвертою за заможністю людиною в державі і мав близько 60 тис. підданих.

ОСВІТА. За традицією освіту здобували при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки, яких називали граматиками або книжниками, навчали дітей письма церковнослов’янською мовою, почат-ків арифметики, молитов, співу. Спершу школи існували в найбільших містах, згодом їхня кількість зросла: у другій половині 16 ст. вони діяли у Львові, Перемишлі, Стрию, Кременці, Володимирові на Волині тощо.

Одним з українських: «учених, які здобували освіту на чужині, був Юрій із Дрогобича, Він був автором однієї з перших друкованих книжок. Його трактат з астрономії «Прогностична оцінка поточного 1483 р.» видрукувано в Римі 7 лютого 1483р.

Наприкінці 15 ст, у Кракові з’явилася українська друкарня, заснував її Швайпольт Фіоль. У 1491 р. він надрукував кириличним шрифтом чотири богослужбові книги церковнослов’янською мовою.

МІСТОБУДУВАННЯ ТА АРХІТЕКТУРА. У другій половині 14 ст. з поширенням в Україні магдебурзького права у міській забудові почали з’являтися ознаки регулярного планування. На основі чіткої геометричної сітки розміщували основні елементи укріплених нових центрів поселень —’ ринкової площі, кварталів, вулиць. .

Упродовж 14 — першої половини 16 ст. не втрачало свого значення будівництво оборонних споруд. Найбільше мурованих замків було на Поділлі та Волині. Найвизначнішою пам’яткою замкового будівництва в Україні є Верхній замок у Луцьку. Острозький замок наприкінці 15 — на початку 16 ст. було перебудовано: дерев’яно-земляні укріплення здебільшого замінено мурованими спорудами. Однією з найнеприступніших фортець уважалася Кам ’янець-Подільська, споруджена на високому скелястому березі річки Смотрич. Потужною оборонною спорудою була Білгород-Дністровська (Акерманська.) фортеця, найдавніша частина якої будувалася в 13- першій половині 14 ст. У другій половині 15 ст. перебудували Хотинську фортецю. Характерною пам’яткою української архітектури 15 ст, є Покровська церква-фортеця в с. Сутків-цях на Поділлі.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО. До середини І6 ст. розвивалося монументальне малярство — фрески. Багато фресок українських майстрів збереглось у. пам’ятках, розташованих, у Польщі (розписи в каплиці святої Трійці в Любліні 1418 р. та каплиці святого Хреста Вавельського замку в Кракові 1470 р.). Протягом 15 -першої половини 16 ст. активно розвивався іконопис. Популярним був образ Богородиці, що втілював ідею заступництва і спасіння. Кращими його зразками є ікони Богородиці з с.Красів та с. Підгородці. Створювали також ікони, де в образах святих втілено воїнів-героїв (наприклад, ікона Юрія Змієборця — кінець 14 ст. із Станилі поблизу м; Дрогобича) або реальні типи сучасників — селян, міщан, піляхтичів (ікона «Страшний суд»). У 15 ст. набув завершальної форми український іконостас. Далі розвивалась українська графіка. Протягом 14 — першої половини 16 ст. вона існувала у вигляді книжкової мініатюри та окремих елементів оздоблення книги. Серед пам’яток письма і книжкової графіки, створених у 14-15 ст., вершиною книжкової мініатюри є Київський псалтир, що його переписав у Києві з константинопольського рукопису 11 ст. на замовлення єпископа Михаїла дяк Спиридоній 1397 р. Ця велика рукописна книга має 229 пергаментних аркушів. Оздоблено її майже 300 мініатюрами, розміщеними на берегах.