загрузка...

Факти:

Реформи 60-70-х pp. 19 ст. і процеси модернізації в Україні. Політика російського царизму щодо України. Розвиток громадівського руху. Діяльність «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства».

Дати:

1863 pp. — Валуєвський циркуляр; ’

1876 р. — Емський указ.

Персоналії: В. Антонович, М. Драгоманов, Б. Грінченко, П. Чубинський.

Поняття та терміни: «земства», «громадівський рух», «Братство тарасівців».

Ви повинні вміти:

© характеризувати основний зміст реформ I860 — 1870-х pp., особливості проведення реформ на українських землях, зміни в соціальному складі населення в другій половині 19 ст., процеси модернізації, національний рух на українських землях у складі Російської імперії, національну політику ■Росії, основні погляди та напрямки діяльності громадівців;

© визначати наслідки промислового перевороту, здобутки національного-руху в українських землях у складі Російської імперії.

КРИМСЬКА ВІЙНА ТА ЗАГОСТРЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ. Причиною воєнного конфлікту з Османською імперією було прагнення російського царату посилити вплив па Балкани, захопити протоки Босфор і Дарданелли та перетворити Чорне море у закритий внутрішній басейн Російської імперії. У Кримській війні (1853-1856 pp.) проти Росії виступили Англія, Франція, Османська імперія й Сардинське королівство. Хоча військові дії велися па Балтійському та Білому морях, Тихому океані, на’Кавказі, де посилився національно-визвольний рух гірських народів па чолі з Шамілем, однак головним театром війни став Кримський півострів. Стривожені поразкою в Сипопській битві турецького флоту від російського, яким командував віце-адмірал Павло Нахімов, союзники висадили десант під Євпаторією і стали просуватися на Севастополь. Російська армія програла генеральну битву під Альмою і відступила до Бахчисараю. З цього моменту основні події розгорталися під Севастополем, ‘який союзники тримали в облозі протягом майже року. Спроба російської армії прорвати блокаду Севастополя ззовні (битва на Чорній річці)’ провалилася, а після взяття союзниками Малахово-го кургану доля Севастополя, а з нею і всієї війни, була вирішена. Російська імперія змушена була підписати Паризький мирний договір 1856 p., за яким втрачала, зокрема, острови в дельті Дунаю та частину південної Бессарабії, мусила тимчасово вгамувати свій апетит щодо Територій па Балканах та чорноморських проток. Поразка в Кримській війні викликала гостре невдоволення діями уряду, посилила позиції реформаторів.

СЕЛЯНСЬКА ТА ІНШІ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ. Початок селянської реформи поклав маніфест Олександра II від 19 лютого 1861 p., відповідно до якого скасовувалося кріпосне право. Але селяни діставали землі набагато менше, ніж тримали її з панської волі у кріпацькому стані. До того ж вони мали виплачувати поміщикам гроші (викуп) за свій паділ землі. На користь поміщиків забиралися ліси, луки тощо. Як наслідок, у 1861-1864 pp. Україною прокотилися селянські виступи, які збіглись у часі з новим польським повстання.’ Проте вияви селянського невдоволення були придушені. Селянська реформа уряду Олександра II відкрила шлях до інших ліберальних перетворень 60-70-х років 19 ст. (військової, фінансової, судової, шкільної, земської та міської реформ), які дали змогу російській імперії скоротити відставання між нею та провідними державами світу, насамперед у галузі економіки. Так, відходив у минуле рекрутський набір з його 25-річною солдатчиною. Запроваджувалася загальна військова повинність для всіх чоловіків, які досягли 20-річно-го віку. Термін служби становив 6 років (на флоті -7 років). Росія отримувала масову армію нового типу, у якій офіцерами були здебільшого дворяни. Було створено 10 військових округів, з яких три розташовано в Україні (Київський, Одеський, Харківський). Створено Державний банк, відбулися помітні зміни 15 системі оподаткування, які сприяли оздоровленню фінансової ‘системи, „проте основний тягар податків Лягав, які і раніше, на плечі трудящих мас. Судова реформа мала наслідком запрова- . дженпя основних принципів буржуазного права: формальна рівність усіх громадян перед законом,

змагальний характер процесу, гласність та незалежність суддів. Але запровадження нової судової системи було непослідовним: збереглися волосні суди для селян, обмеженими були й гласність процесів і незалежність суддів від адміністрації. Дуже важливою була земська реформа, яка дала поштовх відродженню традицій місцевого самоуправління. Трохи пізніше вона була доповнена міською реформою, яка запроваджувала нову систему установ — міські думи та управи.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО ЦАРИЗМУ В УКРАЇНІ. Після селянської реформи 1861 р. Російська імперія залишалася аграрною країною. Однак протягом наступних 20 років завершується промисловий переворот. Багатство природних сировинних ресурсів, сприятливі географічне становище й економічне законодавство, дешева робоча сила, -все це привернуло до України іноземний капітал (бельгійський, французький, меншою мірою англійський, австрійський та німецький), що теж дало позитивні наслідки. Від часів реформи 1861 р. видобуток вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів, а залізної руди — у 158 разів! На початку 20 ст.,Україна давала вже 70 % загальноімнерського вйдобутку кам’яного .вугілля і приблизно половину виплавки чавуну, сталі та заліза. За цей же період тільки в Катеринославській та Херсонській губерніях з’явилося 17 потужних металургійних заводів. Цю територію швидко вкрила густа мережа залізниць. Перша в Наддніпрянській Україні залізниця «Одеса-Балта» була збудована у 1863-1866 pp. Дніпро став потужною артерією промислових та пасажирських потоків.

У 1892 р. від Хрещатика па Поділ у Києві рушив перший в Україні трамвай. Активно будувалися тоді шосейні шляхи. До початку 20 ст. завершилась індустріалізація Степової України. Потужними. центрами машинобудування’стали Харків, Катеринослав та Одеса. Водночас змінює свій характер і сільське господарство, зростає врожайність культур, з’являються нові сорти пшениці, розвиваються товарні відносини на селі. Зменшилася роль тваринництва, зате відбулася справжня «цукрова революція» (українські заводи давали тоді 90% загальиоімперсь-кого виробництва цукру), все більші площі відводились під посіви соняшника. Україна разом з Кубанню закріпила за собою славу житниці Російської імперії. Соціальні наслідки цих змін вражали: надзвичайно швидкими темпами формувалися буржуазія та пролетаріат, відбувався процес розшарування селян. •
ПОЧАТОК ГРОМАДІ ВСЬКОГО РУХУ. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років 19 ст. активізується національний рух, виявом чого стала діяльність громад — напівлегальних організацій культурницького й суспільно-політичного спрямування молодої національно свідомої української інтелігенції. Громади діяли в Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Одесі, Катеринославі, Катеринодарі та інших містах — навіть за межами України, в місцях діяльності значних груп української інтелігенції (Петербург, Москва). Не випадково, що одна з перших громад виникла в Петербурзі, а її членами стали колишні учасники Кирило-Мефодіївського товариства. Скориставшись послабленням цензури, вони почали видавати перший український журнал «Основа» (1861-1862) українською та російською мовами.

Однією з перших і водночас найвгіливовіших організацій була Київська громада. До Київської громади-належали науковці та літератори — етнограф Павло. Чубинський, філолог. Павло Житецький, Олександр Кониський та ін. (загалом понад 200 осіб). Ідейним натхненником Київської громади був видатний історик, археограф, етнограф, археолог Володимир Антонович (1834-1908), який майже півстоліття очолював український громадсько-політичний рух. Царський уряд був стурбований діяльністю громад. Запобігти розгортанню українського руху мали каральні заходи. Приводом до них стало

• польське повстання 1863 р. Незабаром заарештували деяких найактивніших громадівців. Закривалися недільні школи. Спеціальним циркуляром, підписаним 1863 р. міністром внутрішніх справ Валуєвим, заборонялося видання шкільної та релігійної літератури українською мовою. Діяльність громад була припинена.

СТАРА КИЇВСЬКА ГРОМАДА. На початку 70-хроків громадівський рух відродився. Очолила його знову Київська громада. Першим виданням, що з’явилося на світ завдяки старанням і матеріальній підтримці Київської громади, стали укладені І. Рудченком два випуски збірника «Народные южно-русские сказки». У 1872 р. громада допомогла Л. Глібову перевидати збірку його байок. У 1873 р. її стараннями було відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, форми діяльності якого якнайкраще надавали для легалізації справи громадівців. У відділі працювали .найактивніші гро-мадівці — історики В. Антонович, М. Драгоманов, О. Лазаревський, правознавець О. Кістяківський, економісти М. Зібер, С. Подолинський, філолог П. Житецький, етнографи О. Афанасьєв-Чужбинський, Ф. Вовк, II. Чубинський, I. Рудченко, О. Русов, композитор М. Лисенко та ін. Вони зібрали й підготували до видання численні’ матеріали з етнографії, археології, статистики, історії, географії, природознавства, економіки, що мали велику наукову вартість. Так, у 1874-1875 pp. було підготовлено й видано «Історичні пісні українського народу» В. Антоновича та М. Драгоманова. Вийшли друком також «Чумацькі народні пісні», зібрані І. Рудчен-ком з додатком — нотами, підготовленими М. Лисенком; «Кобзар» Шевченка в 2 частинах. Зусиллями громадівців побачили світ декілька томів матеріалів етнографічно-статистичної експедиції, що була проведена у 1869-1871 pp.. у Південно-Західному краї під керівництвом українського етнографа ГІ. Чубин-ського. Було створено етнографічно-географічний музей, встановлено наукові зв’язки з ученими слов’янських країн, підготовлено до видання твори М. Максимовича. Та чи не головним своїм обов’язком громадівці вважали пробудження національної свідомості українського народу. Скориставшись послабленням-цензури на початку 1870-х років, вони розпочали публікацію серії українських популярних книжок (серед яких «Про українських козаків…» М. Драгоманова, «Катерина» Шевченка, «Запорожці» 1.1Іечуя-Левицького). Ці книжки тисячами примірників розповсюджували серед селяті. У 18741875 pp. Київська громада взяла на себе редагування російськомовної газети «Киевский телеграф», перетворивши її на власний друковаїшй орган.

МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ. За фінансової підтримки Старої Київської громади Михайло Драгоманов започаткував видання першого’ українського політичного часопису «Громада» (протягом 1878-1882 ,рр. вийшло друком 5 томів збірника). М. Драгоманова вважають першим неофіційним послом української справи в Європі. Перебуваючи за кордоном упродовж багатьох років, він клопотався про європеїзацію українського визвольного руху, з одного боку, знайомлячи світову громадськість з проблемами українства, а з іншого — збагачуючи українську громадсько-політичну думку новітніми європейськими ідеями. М.Драгоманов вибудував свою концепцію «громадівського соціалізму». Він «свідомо пристосував універсальні ідеї соціалізму до українських обставин», тим самим «намагався відтягнути українців від участі в російських соціалістичних організаціях». Драгоманов — один з перших українських мислителів, який сформулював ідею цілісності українськ-их земель. Виступав за демократизацію (політичні свободи) та федералізацію Російської та
Австрійської імперій, до складу яких належали українські землі.

ЕМСЬКИЙ УКАЗ. Активна діяльність Київської громади спричинила протидію російського уряду. Вінцем антиукраїнських акцій став Емський указ 17 травня 1876 р. Його підписав сам імператор Олександр II, перебуваючи на відпочинку в німецькому місті Емс (під Вісбаденом). Указ забороняв друковане українське слово, театральні вистави, виконання зі сцени українських пісень, ввезення з-за кордону книг і часописів, друкованих українською мовою. Виняток становили історичні документи та певиою мірою художні твори, але при цьому було заборонено вживати якісь інші літери, крім тих, які використовували в російському правописі. У 1881′ р. все ж дозволили ставити українські п’єси та співати українських пісень, але було закрито київську філію Російського географічного товариства, припинено видання газети «Київський телеграф», вжито репресій щодо громадівців.

БРАТСТВО ТАРАСІВЦІВ. Від 90-х років 19 ст. починається політизація національного руху. Рушієм цього процесу стало національно налаштоване студентство. У 1891 р. (за іншими даними — у-1892 р.) було утворено Братство тарасівців, прообраз політичної партії. Його створили київські та харківські студенти І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич та В. Боровик, а також письменники Б. Грінченко, М. Вороний, публіцист М. Міхновський. Братство назвали на честь Кобзаря. Братчики зблизилися з подружжям Олександра та Софії Русових і разом з ними створили «Молоду громаду», члени якої діяли в найбільших містах Наддніпрянщини. Метою тарасівців було створення самостійної соборної Української держави. —

РОСІЙСЬКИЙ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ НАРОДНИКІВ В УКРАЇНІ. У другій половині 19 ст. провідною силою в загальноросійському революційному русі були народники, ідеологію та напрямки діяльності яких визначили три їхніх «стовпи»: М. Бакунін — творець анархізму, П. Лавров — ідеолог пропагандистського напрямку та П. Ткачов, який уважав за достатнє здійснити державний переворот шляхом змови із застосуванням’ терористичних методів. У 60-х роках’19 ст. в Росії виникає нелегальна організація «Земля і воля», яка від 70-х років переносить свою діяльність і в Україну. Виникають численні гуртки з представників різних станів, тому їх членів часто називали різночинцями.

Найвідомішим з гуртків в Україні став київський («Київська комуна»). Широкого розмаху набуло з 1874 р. «ходіння, в народ» під гаслами «Земля і воля народові!» прихильників П. Лаврова. Воііи йшли в села як учителі, агрономи, лікарі, поширювали серед селян нелегальну літературу, формували нелегальні гуртки, навіть готували повстання, як-от у Чигирині («чигиринська змова»). У давній гетьманській столиці кілька народників на чолі з Яковом Стефановичем створили нелегальну організацію. Вони запевняли селян, що діють з відома царя, який нібито закликає їх до повстання проти поміщиків. Однак поліції стало відомо про цю широкозадуману акцію, і у вересні 1877 р. було заарештовано понад тисячу селян. Після- слідства керівників організації засудили до. смертної кари (їм пощастило втекти), а селянських ватажків до каторги. «Ходіння в народ» не призвело до загального повстання, поліція досить легко знаходила й арештовувала пропагандистів. Провал ходіння в народ призвів до розколу «Землі і волі» на дві незалежні організації — «Чорний переділ» та «Народна воля».

Загрузка...