загрузка...

Факти:

Гетьманування І. Мазепи, І. Скоропадського, Д. Апостола. Обмеження автономії Гетьманщини. «Правління Гетьманського уряду» 1734 р. Розвиток культури та освіти.

Дати:

1708-1709 pp. — національно-визвольна акція гетьмана І. Мазепи;і 1709 р. — Полтавська битва;

1710 р. — ухвалення Конституції Пилипа Орлика;

1734 р. — заснування Нової (Підпільненської) Січі.

Персонали: І. Мазепа, І. Скоропадський, П.’ Полуботок, Д. Апостол, П. Орлик, Ф. Прокопович.

Поняття та терміни: «Конституція»’ «Малоросія», «Малоросійська колегія», і «козацьке бароко», «козацькі літописи».

Ви повинні вміти:

розпізнавати на картосхемі українські землі у складі різних держав; території, підвладні гетьманам Лівобережної України;

характеризувати внутрішню та зовнішню політику гетьманів у зазначений період, діяльність Першої Малоросійської колегії, «Правління Гетьманського уряду»; зміст Конституції Пилипа Орлика; перебіг подій національно-визвольної акції гетьмана І. Мазепи;

 визначати причини укладення українсько-шведського союзу в роки Північної війни; наслідки Полтавської битви для українських земель.

ОБРАННЯ ІВАНА МАЗЕПИ ГЕТЬМАНОМ. У липні 1687 р. у таборі на р. Коломак під час т. зв. Першого Кримського походу Івана Самойловича було заарештовано й разом із сім’єю відправлено до Сибіру. Натомість козацька рада, що відбулася 25 липня 1687 p., обрала гетьманом генерального осавула Івана Мазепу. Тоді ж було укладено угоду між гетьманом і старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром Олексійовичами й царівною Софією — з іншого. Коломацьку угоду писали на основі Ілухівських статей Многогрішного (17 з 22 статей) з додатками, зробленими за гетьмана Самойловича. Деякі зміни, якими Коломацькі статті відрізнялися від попередніх (зокрема статті 18-22), передбачали посилення в Гетьманщині влади царату і ще істотніше обмеження прав гетьмана та гетьманського уряду. За Коломацькими статтями гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина -переобирати гетьмана. Обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьман мав удаватися до особливих заходів, аби «…усіма силами з’єднувати в міцну й нерозривну згоду обидва руські народи»; щоб «…Малоросію не називали землею Гетьманською, а лише визнавали землею, яка знаходиться в царській самодержавній владі».

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА І. МАЗЕПИ. Визначальною рисою внутрішньої політики Мазепи було прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, За-
порожжя та Слобожанщини в єдиній Україні, яку новообраний гетьман уявляв як державу західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Діяльність Мазепи змінила архітектурні обриси багатьох міст: Києва, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен, Батурина, Бахмача та in. Гетьман фундував більше десятка нових храмів, сприяв відбудові багатьох церков княжої доби. Видання мазепинської доби належать до найкращих зразків українського друку. Сам гетьман, маючи одну з найбагатших в Україні книгозбірень, обдаровував книжками з неї монастирі, церкви, окремих осіб. Не менше, ніж церквами й монастирями, опікувався Мазепа Києво-Могилянською академією: збудував перший поверх нового будинку академії; домігся підтвердження статусу академії; надавав у володіння села й землі; матеріально підтримував студентів. Дбав Мазепа і про створення новйх осередків культури, одним із яких став Чернігівський колегіум. Поступово відбувалося посилення ролі українського гетьмана, вивищення козацької старшини.

ВІДРОДЖЕННЯ КОЗАЦЬКОГО УСТРОЮ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ. Наприкінці 17ст. більшість земель Правобережжя лежала пусткою. Це непокоїло польський уряд, який,» заохочуючи заселення пусток, рішенням 1685 р. надав козацтву «прадавні привілеї та вольності». Згідно з ухвалою козаки створювали на заселених ними землях власний полково-со-тенний устрій. Так відродилися чотири полки:

Богуславсъкий, Корсупський, Брацлавський, Фастівський (Білоцерківський) на чолі з полковниками Самійлом Івановичем (Самусем), Захаром Іскрою, Андрієм Абазином та Семеном Палієм. Відновлені полки були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями.

У 1699 р. Польща уклала мирну угоду з Османською імперією. Турецька загроза ослабла, тож відпала й потреба в козацтві. Сейм ухвалив ліквідувати правобережне козацтво, а відтак коронний гетьман наказав полковникам розпустити їхні поліси. Після захоплення польськими військами взимку 1702 р. кількох козацьких міст на Правобережній Україні у відповідь почалося повстання, очолене Семеном  Палієм. Цей визвольний рух мав на мсті визволення Правобережної України від польського панування та об’єднання з Лівобережного Гетьманщиною. У липні 1702 р. рух охопив Київщину, а на початку 1703 р. повстанці вже контролювали значну частину , Правобережної України. Повстання поширилося 1 на Волинь і Поділля, дійшло до Галичини. Навесні 1704 р. війська гетьмана Мазепи перейшли Дніпро і зайняли Київщину й Волинь. Семена Палія заарештували та ув’язнили (через рік його було відправлено до Москви, а потім заслано до Сибіру). За таких обставин Правобережжя опинилося під владою Мазепи. Об’єднання Правобережної та Лівобережної України за Мазепи тривало від 1704р. до подій 1708-1709 pp. ’

ПІВНІЧНА ВІЙНА ТА ПОВСТАННЯ І. МАЗЕПИ. Серед , причин, які спонукали І. Мазегіу до переходу на бік ‘ Карла XII, історики називають такі: очевидне пору-I шення Московською державою прав і вольностей Війська Запорізького, обмеження гетьманської влади, введення в українські міста московських військових залог та гарнізонів, прагнення ліквідувати козацьке військо або перетворити його на регулярні драгунські полки* плани перетворення козацької старшини на служилих дворян, цілеспрямовані заходи московської влади, спрямовані на ліквідацію (етнічної окремішиості українців шляхом асиміляції тощо. .Протистояти тиску Московської держави щодо впровадження цих та інших реформ в Україні-і Гетьманщині відомими та доступними гетьману Ма-V зепі засобами він уже не міг, тому під тиском стар; шини та за її підтримки наважився па повстання.

Похід шведського короля на Москву через Україну спонукав українського гетьмана до рішучих дій : задля визволення Гетьманщини. 24 жовтня 1708р. український гетьман виїхав на зустріч із Карлом XII. З ним вирушили чотиритисячне військо, генеральна старшина. 28 жовтня гетьман прибув до шведського табору. Наступного дня відбулася зустріч І. Мазепи з Карлом XII. 30 жовтня 1708р. між українцями та Карлом XII було укладено союзницький договір. Стислий (із 6 пунктів) виклад цього договору містить «Вивід прав України» -політичний документ, з яким 1712 р. Пилип Орлик, г обстоюючи права України, звернувся до європейських монархів. Договір передбачав: Україна має І; бути незалежною і вільною; усі загарбані Московією землі, що колись належали «руському» народові, ма’ ють бути повернені Українському князівству; шведський король зобов’язаний захищати країну від усіх ворогів і посилати допомогу, коли про це попросять

гетьман і «стани»; Мазепа має бути довічним князем України; шведський король не має права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил князівства; для стратегічних потреб шведське, військо може займати п’ять українських міст.

ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ АКЦІЇ МОСКОВСЬКОГО ЦАРЯ ПРОТИ УКРАЇНИ. У відповідь иа дії Мазепи Петро І звернувся до українців. У численних відозвах він звинуватив Мазепу у «зраді», у намірі віддати Україну Польщі, а православні церкви й монастирі -уніатам. Водночас Петро І звелів Меншикову зруйнувати гетьманську резиденцію — Батурин. 2 листопада московські вояки проникли до міста і жорстоко вбили всіх його мешканців, навіть жінок і немовлят. Батурин було вщент зруйновано.

Згідно з іншим наказом царя 6 листопада в Глухові відбулася Старшинська рада. Щоправда, прибули тільки чотири полковники: стародубський, чернігівський, наказні переяславський та ніжинський. Гетьманом було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського. Після приєднання запорожців (1709 р.) на чолі з Костем Гордієнком до шведсько-українського союзу за наказом царя було зруйновано Чортомлицьку Січ. ’ ‘

Доленосною подією стала Полтавська битва (27 червня 1709 p.), у якій шведське військо зазнало поразки. Перемога Петра І висунула Росію на одне з провідних місць у тогочасній європейській політиці. Міць Швеції та Польщі фактично було підірвано назавжди. Для України наслідки Полтавської битви виявилися вкрай несприятливими: російський уряд став на шлях ще більшого обмеження автономії Гетьманщини. Після Полтавської битви Україною прокотилася хвиля царського терору. Каральні заходи стосувалися всіх сторін життя і мали найрізноманітніший вияв — від смертних вироків мазепинцям до заборони друкувати книжки українською мовою.

ОБРАННЯ ПИЛИПА ОРЛИКА ГЕТЬМАНОМ В ЕМІГРАЦІЇ. Після смерті гетьмана Івана Мазепи та частина козаків, яка пішла з ним у вигнання, залишилася без керівника. Постала потреба обрати нового гетьмана.

5 квітня 1710р. в Бендерах (Молдова) відбулася козацька рада. Гетьманом було обрано найближчого сподвижника Івана Мазепи — генерального писаря його уряду Пилипа Орлика. Під час козацької ради було схвалено документ «Пакти й конституціїза-конів і вольностей Війська Запорізького» (згодом цей документ називали «Конституцією Пилипа Орлика»). Основу його становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні нрава та обов’язки. Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу. Конституція помітно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної ради. У ній було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалася виборність посад.

ГЕТЬМАНУВАННЯ ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО 17081722 pp. Гетьманування І. Скоропадського, за традицією, мало розпочатися з підписання статей. Але Петро І відмовився робити це, пояснивши своє рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня, Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У відповідь Петро І надіслав іменний указ, що аж піяк не нагадував міждержавні договірні статті. У царському указі права і вольності підтверджувалися в такому обсязі, який відповідав інтересам Московії. Важливою новацією було призначення царського резидента Із-майлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом Ук-раїии. Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорозького «Малоросійським краєм», у якому царський резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтів-ників-запорожців, «у тиші й покорі великому государю». У квітні 1722 р. було створено Малоросійську колегію у складі шести офіцерів російських полків, розміщених в Україні, па чолі з бригадиром Ве-льяміновим. Колегія перебрала все адміністративне керівництво Лівобережною Україною. Вони контролювали встановлення і стягнення податків до царської казни, розквартирування російських солдат і офіцерів в Україні. Малоросійська колегія здійснювала контроль за діяльністю Генеральної військової канцелярії. Крім того, Вельямінов мав право на власний розсуд втручатися в будь-яку сферу українського життя як повноправний господар краю.
Малоросія — назва Гетьманщини в законодавчих актах і розпорядженнях царського уряду після українсько-московського договору 1654 р. Від Андрусів-ського договору 1667 р. до кінця 18 ст. Малоросією називали ~ переважно Лівобережну Гетьманщину з Києвом. Як історико-географічне поняття застосувалося істориками кінця 18 — початку 20 ст.

БОРОТЬБА КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ ЗА ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ УКРАЇНИ. Після смерті І.Скоропадського наказним гетьманом було призначено чернігівського полковника Іїавла Полуботка. Віїі розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків,- Наказний гетьман здійснив реформу суду з метою обмежити повноваження Малоросійської колегії. 22 травня 1723 р. Полуботка разом із генеральним писарем і генеральним суддею було викликано до Петербурга. Після від’їзду наказного гетьмана рух за розширення автономії козацької держави очолив миргородський полковник Данило Апостол. Він, зокрема, домігся укладення Коломацьких чолобитних — статей, підписаних у середині серпня — на початку вересня 1723 р. на р. Коломак, що на Полтавщині, представниками козацької старшини. У них, як і в попередніх статтях, старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян через військові повинності, неврожаї та обтяжливі збори Малоросійської колегії тощо. Насамкінець старшина просила дозволу обрати гетьмана.

Підписані Коломацькі чолобитні Данило Агіос-‘ тол подав до Генеральної військової канцелярії. Після подання-«чолобитних» за наказом Петра І було заарештовано найактивніших її авторів. Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді — таємних зв’язках з гетьманом в еміграції Пилипом Орликом. Однак судовий процес так і не відбувся, бо 18 грудня 1724 р. в Петропавловському казематі помер Павло Полуботок. —

ВІДНОВЛЕННЯ ГЕТЬМАНСТВА. ДАНИЛО АПОСТОЛ.

Влітку 1727 р. зросла напруженість у російсько-турецьких відносинах. Росія розпочала підготовку до нової війни. Уряд Петра II, розраховуючи на військову потугу козаків, прагнув залучити па свій бік козацьку старшину. Було ліквідовано Малоросійську колегію й дозволено вибори гетьмана. На виборах, що відбулися 1 жовтня у Глухові і скидались радше на церемонію присяги, за 73-річиого Апостола проголосували одностайно. Договірних статей, як і зі Скоропадським, укладено не було. Лише в серпні гетьман отримав як відповідь на свої пропозиції «Рішительні пункти». Вони мали форму указу царського уряду гетьманові.

Нові статті значно обмежували й без того урізані права та вольності України. Що ж до гетьмана Апостола, то права йому надавалися навіть менші, ніж Скоропадському. Зважаючи на реальні обставини, Данило Апостол узявся за здійснення .реформі спрямованих на впорядкування внутрішнього життя  Гетьманщини. Реформи провадились у сферах су-оочипства, фінансів, земельних справ, торгівлі пощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ «ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ«Після,смерті Данила Апостола 1734 р. вибори нового- гетьмана ііе відбулися. Російський уряд, обмежуючи державність України, зобов’язав здійсшо-ілти владу в Лівобережній Гетьманщині Правління гетьманського уряду. Складалася ця установа з лести осіб — трьох українців і трьох росіян, проте іся повнота влади належала російському князеві Злексію Шаховському. У своїй діяльності Правління гетьманського уряду повинно було керуватися Рішительними пунктами», які запровадили за гетьмана Данила Апостола. Правління гетьманського уряду діяло до 1750р.

ОСВІТА. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ. Нижчого лайкою в системі освіти були початкові школи. їх кількість протягом 18 ст. невпинно зростала. Так, у Слобідській Україні в 1732 р. було 129 шкіл, і в семи з десяти полків Гетьманщини тоді діяло 866 :::кіл. Здібні та охочі до пауки діти мали змогу про-ловжити освіту в колегіумах, які створювалися за зразком Києво-Могилянської академії. До першої половини 18 ст: на землях Лівобережної Гетьманщини й Слобожанщини діяли колегіуми — Чернігівський (1700), Харківський (1726) та Переяславський (1738). Вищим навчальним закладом в Україні, основним осередком науки й мистецтва протягом лоугої половини 17 — першої половини 18 ст. залишалася Києво-Могилянська академія.. Новий етап розвитку академії.пов’язаний з діяльністю Рафаїла Заборовського — архієпископа київського (1731 p.), згодом митрополита. За його ініціативою було розширено навчальну програму, відкрито класи грецької, німецької та єврейської мов, збільшено кількість студентів.

КНИЖНА ЛІТЕРАТУРА. З поетів, які писали літературною староукраїнською мовою, найвидатнішим був Климентій Зиновіїв. Йому належить велика рукописна збірка віршів, героями яких були здебільшого ремісники, паймити-бурлаки. Перевагу-літературній староукраїнській мові надавав Іван Велич-ковський. Він створив дві книги віршів — «Зегар з полузегарком» та «Млеко», у яких подав напрочуд вигадливі за формою поезії — т. зв. курйозні вірші: Протягом 17-18 ст. упевнено розвивався театр. Він існував у двох різновидах — шкільний і мандрівний. Найдавніша драма, що в повному обсязі збереглася
до нашого часу, датується 1674р. Називається вона «Про Олексія, чоловіка Божого». 1705 р. у Києві було поставлено першу історичну драму на теми рідної історії — твір Феофана Прокоповича «Володимир». У другій половині 17 ст. не вщухала літературна полеміка. Публіцистично-богословські твори на захист православ’я писали провідні діячі церкви. Зокрема, 1676р. вийшов друком трактат Лазаря Барановича «Нова міра старої віри» — відповідь на єзуїтську книгу «Стара віра». Вийшов збірник проповідей Иоаникія Галятовського «Ключ розуміння». Цю книжку, надруковану в 1655 р. в Києві та згодом перевидану у Львові, не лише читали, а й переписували по всій Україні. Власне, першою енциклопедією для православного світу стала праця Данила Туптала, видана в Києві впродовж 1689-1705pp. у чотирьох томах під назвою Четьї мінеї.

ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА. Протягом 1672-1673 pp. було завершено «Хроніку з літописців стародавніх». Автор її — Феод осій Софонович. Єдиним історичним твором, що вийшов друком за тих часів, був київський «Синопсис». Цю книжку видали 1674 р. у друкарні Києво-Печерського монастиря. їй судилося стати першим підручником з вітчизняної історії. Найвидатнішим явищем історичної літератури першої половини 18 ст. стали козацькі літописи. Одним з найдавніших з-поміж великих козацьких літописів є «Літопис Самовидця». У ньому описуються події від 1648 по 1702 р. Другим важливим твором був літопис Григорія Граб’янки. Літопис розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. Найвизначнішим явищем козацького літописання став ґрунтовний літопис Самійла Величка. Написано його було 1720 р. Твір складався з двох частин: опису подій від 1648 по 1660 р. та від .1660 по. 1700 р.

АРХІТЕКТУРА. Європейську архітектуру другої половини 17-18 ст. визначають як архітектуру бароко. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоратив- f ність, грандіозність. Ці загальні особливості бароко в українських землях втілювалися дуже своєрідно. Варто пам’ятати, що більшість церков, як і раніше, на території України будували з дерева. Проте тепер дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і. дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежала тридільна планувальна структура. Українську традицію хрещатих п’ятидільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочинає  Миколаївська соборна церква в Ніжині (1658).

Видатиими взірцями є Троїцька соборна церква Густинського монастиря (1672-1676), Сгіасо-Преоб-раженська церква в Ізюмі (1684), Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696-1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Спасо-Пре: ображенська церква у Великих Сорочинцях (1732). Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд збудовано за правління гетьмана І. Мазепи.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО.

Історичні події останньої чверті 17 ст. негативно вплинули на деякі види мистецтва.

Так, занепад книговидання уповільнив розвиток гравюри. Проте від останніх десятиліть 17 ст. мистецтво гравюри відроджується, Прикметно, що вперше розвивається гравюра на металі. Засновниками київської ніколи гравюри є Олександр і Леонтій Тара-севичі та їхній учень Інокен-тій (Іван) Щирський. У живописі, як і раніше, переважає релігійне малярство, хоча розвивається й світське. В іконописі поступово утверджувалися нові мистецькі принципи. У розписах українських церков стали виразніше виявлятися народні мотиви. Іконописні образи набували рис, вихоплеиих з буденного життя, почасти наближаючись до світських. Так, ікона Зустріч Марії і Єлизавети з церкви Покрову Богородиці в Сулимівці на Київщині подібна до цілком світської, пейзажної сцени. Своєрідне поєднання іконописних традицій з тогочасними художніми досягненнями спостерігалось у творчості західноукраїнських майстрів Івана Рутковича та Йова Кондзелевича. Протягом другої половини 17-18 ст. особливо популярною в Україні стала ікона Покрову Богородиці. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Розвивався і світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. .

Загрузка...