загрузка...

табірЦе було дуже давно. Коли настала середина літа, я скучив за дітьми й поїхав у спортивно-оздоровчий табір вихователем.

У табір нас відвезли на двох зовсім не нових «Ікарусах». Чомусь, крім мене, в автобусі не виявилося жодного дорослого. Автобус був, очевид­но, приватний, рейсовий, без місць для багажу: діти звалили свої сумки одна на одну в проходах і задній частині автобуса. Двом дівчаткам не вистачило місця, і вони півдороги простояли майже на одній нозі серед цього багажного розвалу, у той час як поруч розташувався на м’якому сидінні досить великий, чудово екіпірований, з рожево-випещеними щічками хлопчисько, який травив із приятелями паскудні анекдоти й верескливо реготав, не помічаючи своїх сусідок, що ледве трималися на ногах. Мені довелося порушити одне зі своїх правил: ніколи не роби­ти зауважень незнайомим дітям — і наполегливо попросити шануваль­ників анекдотів посунутися й дати дівчаткам місце.

У таборі нас ніхто не зустрів. Усі вийшли з автобусів і досить дов­го стояли або сиділи на траві, не знаючи, що тепер робити. За цей час я встиг оглянути табір.

Він розташований у сосновому бору на березі невеликого гарного озера. Сосни, пісок, кришталево чиста зеленкувата вода, яскраво-синє небо, ласкаве сонце — все це було чудово. Але спальні корпуси неохайні й старі: віконні рами й двері обідрані, скло у віконницях брудне, кімна­ти запилені, з надщербленою підлогою, ліжка із продавленими сітками, туалети жахливі. Крім корпусів, були ще їдальня, клуб, адміністративна будівля, медпункт і ще якийсь незрозумілий, але симпатичний буди­ночок з гостроверхим дахом: тільки цей загадковий будиночок і клуб, обшиті новими дошками, мали пристойний і навіть красивий вигляд. На території багато спортінвентарю, але залізні поперечини, прибиті прямо до соснових стовбурів, заіржавіли й погнулися, футбольні ворота покривилися. Біля їдальні, прямо на відкритому повітрі — кілька вми­вальників, але раковини іржаві, навіть діряві, а крани не відкривалися через відсутність вентилів, а іноді не було й самих кранів.

Діти розбрелися по табору. Нарешті, прийшли дві неохайні літні жінки, мало схожі на педагогів, і почали скликати дітей, розподіляючи їх по спальнях. Тільки перед обідом прибуло начальство, мені відвели кімнату в адміністративному корпусі й познайомили з моїми дітьми.

Загрузка...