загрузка...

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузько-класових (групових) інтересів громадян.

Сутність держави визначається двома складовими:

1) класовий аспект — захист інтересів економічно панівного класу, здійснення організованого примусу;

2) загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення суспільного блага, підтримка порядку, виконання інших загальносоціальних справ.

Сучасні концепції держави — це напрями соціологічних, політологічних і теоретйко-правових досліджень, що розкривають сутність держави і її призначення в сучасному суспільстві.

Сучасні концепції держави дуже різноманітні, що зумовлюється:

— складністю соціальної структури сучасного суспільства;

— історичними особливостями розвитку тих чи інших країн;

— різноманітністю методологічних підходів до певної проблеми;

— існуванням країн різного ступеня розвитку та ін.

До основних сучасних концепцій держави належать:

Теорія еліт сформувалася на початку XX ст. (роботи В. Парето, Г. Моски) і одержала розвиток у середині століття (X. Лассуел, Д. Сарторі та ін.). Вона ґрунтується на ідеї нездатності народних мас здійснювати владу, необхідності покладення державно-владних повноважень на еліту — меншість суспільства, привілейовану групу, що вирізняється особливими психологічними, розумовими, соціальними і політичними якостями. Сучасні прихильники цієї теорії вважають, що існує декілька еліт, між якими йде боротьба за владу, при цьому народ контролює їхню діяльність, використовуючи виборче право. Відзначаючи негативні сторони цієї теорії (усунення населення від влади, заперечення її класового характеру тощо), слід зазначити і те, що реалізація влади практично завжди здійснюється вельми обмеженим товариством: депутатами, державними службовцями тощо. Важливо, щоб ці особи реально виражали інтереси народу, різних соціальних прошарків і груп. А для цього необхідно усвідомлювати елітарний характер народних обранців і представників, забезпечити дієвий контроль за їх роботою.

Технократична теорія виникла в 20-х pp. XX століття і набула значне поширення в 60-70-х pp. Її прихильниками були Т. Веблен, Р. Саймон, Д. Белл та ін. По суті, це сучасна інтерпретація теорії еліт. На думку представників теорії, управляти суспільством повинні (і часто дійсно управляють) фахівці — управлінці, менеджери. Саме вони здатні визначити дійсні потреби суспільства, оптимальні шляхи його розвитку, необхідні засоби. В результаті управління стає науковим і забезпечує прогресивний розвиток суспільства. Ідеї цієї концепції активно використовуються в інших теоріях, що відносяться як до суті держави, так і до інших його сторін.

Марксистська теорія, основоположниками якої були німецькі мислителі К. Маркс і Ф. Енгельс, виходить з того, що за своєю сутністю держава — це знаряддя класового панування, «організація для систематичного насильства одного класу над іншим». Виникла вона в результаті появи приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на класи й існує як знаряддя політичного панування над усім суспільством того класу, який панує економічно, тобто володіє основними засобами виробництва. Такою за своєю природою є й держава диктатури пролетаріату, яка приходить на зміну зламаній старій буржуазній державній машині, її принципова відмінність від буржуазної держави полягає в тому, що вона покликана покінчити з поділом суспільства на класи і з державою взагалі. З подоланням класових відмінностей, зникненням класів у майбутньому комуністичному суспільстві поступово відімре й держава, поступившись місцем громадському самоврядуванню.

Фашистська теорія, яка виникла у країнах Західної Європи після Першої світової війни, має на меті виправдання, заохочення найнижчих людських інстинктів. Однією з головних складових фашистської теорії є расизм, що поділяє людей за біологічними та соціальними ознаками на декілька груп (рас), одна з яких проголошується істинним представником людського роду. Тому завдання держави забезпечення процвітання панівної раси шляхом завоювання інших держав для розширення «життєвого простору», поширення «культурної раси». При цьому державні органи повинні керуватися партійними ідеологічними настановами, діями вождя, що є істиною в останній інстанції. У сфері міжнародних відносин фашизм виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм — проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля і боягузтва.

Теорія держави «загального благоденства» виникла після Другої світової війни. Її основи були сформульовані Дж. Кейнсом в 30-х pp. і одержали розвиток в роботах Дж. Мюрдаля, В. Мунда та ін. Суть теорії полягає у тому, що активне втручання держави в економічне життя є панацеєю від усіх соціальних негод, засобом згладжування класових суперечностей, оздоровлення і стабілізації економіки. Суспільство й держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Базою теорії послужили безперечні успіхи розвинених країн у забезпеченні високого рівня життя населення, в здійсненні крупних державних програм у соціальній, культурній та інших сферах. Позитивна сторона теорії полягає у тому, що вона обґрунтовує пріоритет загальнолюдських цінностей, інтереси і права людини. Її недолік — замовчування того факту, що «загальне благоденство» нерідко досягається за допомогою перенесення центру експлуатації на напівколоніальні країни і країни, що розвиваються, де рівень життя населення винятково низький, значна його частина живе нижче за рівень бідності, голодує.

Теорія національної держави виходить з того, що основне її призначення полягає в забезпеченні створення найсприятливіших умов для існування та розвитку певної нації. В умовах формування національного ринку за часів феодалізму або в умовах боротьби за визволення від колоніальної залежності ідея створення національної держави мала позитивне значення, сприяючи історичному прогресу. Сьогодні, особливо в умовах багатонаціональних країн, вона може мати місце лише за певних умов, і насамперед, коли враховується реальний стан міжнаціональних відносин та інтереси національних меншин.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової та соціальної держави.

Термін «соціальна держава» було запроваджено ще в 1850 р. німецьким вченим — юристом Лоренцом фон Штайном. Однак його активна теоретична розробка і практичне втілення розпочалося в Німеччині у другій половині XX ст. Теоретичні засади соціальної держави висвітлені в працях Г. Ріхтера (Німеччина), К. Соле (Іспанія), А. Брауна (СШ А), М. Боретті (Франція).

Соціальна держава — це демократична держава, яка забезпечує кожному її громадянину достойні умови життя для реалізації соціальних, економічних і культурних прав людини.

Ознаки соціальної держави:

— функціонування ринкового, соціально-орієнтованого господарства;

— високий рівень реалізації соціального законодавства;

— наявність та гарантування соціально-економічних прав;

— соціальна захищеність особи (соціальна допомога з боку держави);

— наявність соціальної справедливості (опора на середній клас).

У соціальній державі реально забезпечується право на працю, на соціальний захист, на реальний прожитковий мінімум, освіту, медицину тощо. У такій державі кожен є соціально захищеним.