загрузка...

Описана в попередньому оповіданні культура МохенджоДаро загинула наприкінці 3 тис.  до нашої ери Причини її загибелі нам поки що невідомі. У стародавніх індійських книгах кінця 3 тис.  до нашої ери розповідається, що в Північній Індії жили вже нові жителі, які носили ім’я«арії», тобто панами. Арії жили дрібними поселеннями, займались скотарством та землеробством .
Чоловіки ходили на полювання, доглядали худобу, жінки вели домашнє господарство. Худоба була головним багатством. Недарма за володіння стадами велися жорстокі війни. Війна називалася поіндійському «гавішті», що означає в перекладі «бажання здобути корів», а воїн називався «той, хто б’ється за корів».
Ворожнеча між окремими племенами поступово посилювалася: війни йшли вже не за худобу, як раніше, а за землю та рабів.
Про ці війни розповідається в індійській поемі «Махабхарата», яка виникла з воєнних пісень і народних переказів, що склалися під час таких воєн. Перекази передавалися з уст в уста і доповнювалися новими епізодами. Кінець кінцем оповідання про подвиги стародавніх воїнів потроху були перекручені. Але все ж у «Махабхараті» збереглися сліди дійсної боротьби між окремими племенами. Тільки про цю боротьбу в поемі описується в напівфантастич ній, казковій формі.
В ній розповідається, як племена бхаратів пішли проти племені трит су, яке жило в долинах Гангу і Джамни. Багато років ішла війна між племенами, і, нарешті, тритсу були переможені. їм довелося відійти на схід. Там вони розселилися на узбережжі однієї з приток Гангу. Вважалося, що царі тритсу походять від сонця, вони заснували «сонячну династію». Бхарати осіли на річці Джамні.
Тут вони заснували свою столицю Хастінапур — «місто слонів», де царювала «місячна династія». Через шість поколінь цар з племені бха рата одружився з дівчиною тритсу, і їх син Куру заснував нову династію, «сонячномісячну». Але мирне життя тривало недовго. Царська династія розділилася на дві ворожі сторони — рід Куру і рід Панду, і між ними відновилася боротьба.
Ось що говориться про цю боротьбу в поемі.
Після смерті царя Панду лишилося п’ять малолітніх синів, і за них став правити державою їхній дядько Дхрітараштра який походив з роду Куру. П’ятеро дітей Панду і сини Дхрі тараштри виховувалися разом. Пан дави, як вони називалися по своєму батькові, поступово почали переважати своїх двоюрідних братів Кау равів (родове ім’я від Куру) у військових іграх. Серед Пандавів особливо відзначався своєю силою і вмінням стріляти з лука третій брат — Арджуна. У їхніх двоюрідних братів, і особливо у старшого, на ім’я Дурводхана, все більше й більше зростала заздрість, а з нею й ненависть до Пандавів. І ось, коли Дхрітараштра за доблесть, проявлену Пандавами у війнах з племенами сусідніми, призначив старшого з них своїм співправителем, проти цього виступив Дурводхана і добився у батька вигнання Пандавів з Хастінапура. Брати пішли  із  матір’ю вниз за течією Гангу і оселилися біля його злиття з рікою Джамною. Але ненависть Кау равів настигла їх і тут. До них були підіслані вбивці. Вони підпалили хатину, в якій жили Пандави. Та трапилось так, що згоріли самі вбивці, спіймані в пастку Пандавами, що були попереджені про злочинний намір.
Після цього п’ятеро братів таємно повернулися назад, на захід, і переховувалися на землі Панчалів. Незабаром після того як Пандави при йшли сюди, цар Панчалів оголоси про свій намір видати заміж свою дочку, красуню Друпаді. До цари Панчалів прибули змагатися за ру ку Друпаді герої з усієї Індії. Почувши про це, сюди прийшли й брати Пандави. Щоб не бути впізнаними, вони переодяглися жерцями (брахманами). Почалися змагання, в яких брати Панду здобували одну перемогу за другою. Але результат боротьби залежав від того, хто а усіх героїв зуміє пробити стрілою око маленької золотої рибки, почепленої на дереві за диском, що обертається. І ось з групи женихів вийшов могутній Арджуна. Взявши в руки лук, він пустив стрілу і виконав те, чого ніхто не міг зробити. Око золотої рибки було пробите, і Друпаді стала його дружиною. Дядько Пандавів помирився зі своїми племінниками іза відував їм частину свого царства.
Відважні п’ять братів вели вдалі війни які були  сусідніми племенами й розширювали свої володіння. Але незабаром їх спіткало нове нещастя. Найстарший з них захопився грою в кості і вирішив змагатися зі своїм двоюрідним братом, підступним Дурводханою. Той нечесним і шахрайським способом виграв усе царство Пандавів і їх самих з красунею Друпаді. Він оголосив двоюрідних братів своїми рабами, а нещасну Друпаді звелів притягти за волосся й зробити служницею.
Проте старий цар заступився за своїх племінників, наказав повернути їм свободу і обмежився лише тим, що позбавив їх царства і відправив у вигнання на 13 років. Він обіцяв при цьому повернути їм від пяте царство, якщо останній рік вони проживуть на батьківщині, ніким не впізнані.
Почалися роки блукань і подвигів Пандавів. Так минуло 12 років. На тринадцятий рік вони, приховавши своє походження, поступили на службу до одного царя: старший брат — учителем гри в кості, другий — кухарем, третій — учителем танців, четвертий — конюхом, а наймолодший — пастухом. Друпаді ж стала служницею в цариці. Коли Каурави напали на стада цього царя, в погоню за забраною худобою кинувся Арджуна. Він один розбив Кауравів і повернув украдені стада. Переможець, а разом із ним були його брати були розкриті. Але рік кінчався, і Пандави зажадали від дядька виконання його обіцянки. Однак, підбурюваний своїм сином, він відмовився від свого слова. Панду вирішили силою повернути своє царство. Звістка про це рознеслася по Індії. До Кауравів і Пандавів звідусіль почали стікатися їх союзники. І ось відбувся страшний бій, що тривав 15 днів.
Перемогли Пандави. На престол Хастінапура вступив цар з роду Пандавів. На честь цієї перемоги новий цар приніс у жертву коня. Перед тим, як забити і з’їсти жертовного коня, його, як годилося при цьому, пустили пастися на цілий рік на волі. Вважалося, що на чию землю ступить кінь, той повинен визнати над собою владу царя, який робив жертвоприношення. За конем посилалося військо, і всякий, хто повставав проти цього звичаю, повинен був у бою довести своє право на незалежність. На чолі війська, посланого царем, пішов непереможний Арджуна. Через рік він привів коня в Хастінапур, підкоривши своєму братові всі землі від моря й до моря.
Війни, про які говориться в «Ма хабхараті» та інших індійських поемах, давали переможцям велику здобич і багато полонених, яких вони обертали в рабів. Багаті сім’ї, захопивши в свої руки управління племенем, почали використовувати владу для захисту своїх інтересів.
Після тривалих війн по Гангу та його притоках утворилося багато маленьких царств. На чолі кожного з них стояв цардеспот, який розпоряджався життям і смертю своїх підданих. Ось що говорилося про царя в законах: «Цар, подібно до сонця, палить очі і серце, і ніхто не може навіть дивитися на нього. Всі мають  покірятися йому, і ніхто не повинен порушувати закони, що їх створює цар».

Загрузка...