загрузка...

ВідмінникОля в нас найменша в класі. Обличчя в неї дивне: як у дорослої жінки. У дитячих обличчях є безпосередня емоційність, радість життя, тому-то вони такі милі, симпатичні. Оля ж зосереджена, напружена: ні сліду дитячого в цьому обличчі — і часом стає ніяково: малюсінька дів­чинка, ці маленькі ручки, кіска, комірець — і це обличчя!

«Дитина — рентгенівський знімок родини», — сказав А. С. Мака­ренко. Ще не знаючи нічого про родину Олі, я вже був упевнений: там щось негаразд.

В Олі блискучі здібності, чудова пам’ять: вона визубрює підруч­ники слово в слово, страшенно грамотна, — але мислить стандартно, боязко. Якщо пише творчу роботу, навіть найпростішу, разів десять підійде до мене й з маніакальною наполегливістю запитує: «А ось так можної сказати? А так можна написати?» Вона вся в п’ятірках (моторошне порівняння: обліплена «п’ятірками»), але кожної нової «п’ятірки» жадає так, начебто ніколи їх не одержувала.

На всі запитання вчителя Оля хоче відповідати сама: їй болісно важ­ко витримати, коли запитують не її. Якщо ж все-таки відповідає інший, вона його зло уражає — заздрість: не я в центрі уваги, а інший!

Діти рідко піднімають руку як належить: потрібно ж, щоб учитель помітив! — але Оля всіх переплюнула: вона просто встає за партою з ви­соко піднятою рукою. Я жартував: «Ти до стелі приклеїшся!» Була така небезпека!

Оля — «шкодинка» (це я її так називаю, звичайно ж, сам собі): стежить за мовленням вчителя й однокласників, за всіма записами на дошці, і варто комусь припуститися хоча б малюсінької помилки, вона зловтішно поправляє. І це для неї — велика насолода! Ця дитина — справжній критикант : не пропускає жодної нашої помилки або описки.

Давно переконався: найбільш важкі діти в школі — так звані «зраз­кові» учні.

Оля не єдина у нашому класі дитина із хворою душею.

Загрузка...