загрузка...

Андрій все ніяк не міг звикнути до того, що можна входити й ви­ходити без дозволу вчителя, продовжував піднімати руку й запитувати:

самостійність«Можна вийти?» — чим викликав у класі бурхливу реакцію. «А можна ми вас краще будемо запитувати?» — запобігливо довідувався наш май­бутній Шериф. Йому легше, коли не він несе відповідальність і взагалі щось вирішує, а вчитель. Але якщо дозволити йому це, він так назавжди й залишиться залежним і слабким.

Звичайно, спочатку вони всі виходили косяком: опановували но­вий спосіб дії. Виходили й ті, кому не було потрібно. Тоді було уве­дено корективу: за наслідки (не знав, не зробив, не написав) відпо­відаєш сам!

У результаті вийшло так: самостійність і відповідальність замість не­самостійності й безвідповідальності.

Приємно було спостерігати місяців через 3-4, як вони входили й ви­ходили із класу: так незалежно, з таким достоїнством! Нічого подібного на початку року неможливо було собі уявити.

Усі наші правила мають певний сенс, і він усім зрозумілий. Чому наприклад, не можна не дати висловитися учневі на уроці? Мало хто що хоче сказати: може, дурість якусь? Так, була досить гостра дискусія, коли приймалося це правило. Але ми вирішили, що справа не в цьому: людину потрібно вислухати просто через повагу до неї.

Думку цю висловила Ксюша. Про Ксюшу я нічого не розповів, а дарма: вона людина чудова. Ксюша тоненька, розумненька, в окуля­рах, схожа на курсистку 80-х рр. XIX століття. Вона жахлива ентузіастка й, якщо їй хочеться щось сказати, трусить рукою біля самого мого носа (сидить за першою партою середнього ряду) і навіть постогнує з нетер­піння. Висловлюється вона довгими складними періодами, дзвінким голоском; про чоловіків говорить, що вони «вийшли заміж», а про жі­нок, що «одружилися», і ніяк не може запам’ятати, як правильно. Ксю­ша любить музику, книги, розумна надзвичайно, але я не впевнений, чи знає вона, що булки не на деревах ростуть. Одне слово — російська інтелігентка!

Ось Ксюша якраз і сказала: «Ви розумієте, коли я хочу щось сказати, ну просто… ну просто! Ну просто я лопну, вибухну, як перегрітий паро­вий котел, — якщо не скажу! Ось!» І всі з нею погодилися.

І я згодний із Ксюшею. Людині потрібно, щоб її вислухали й поста­ралися зрозуміти. І це важливіше Понад усе. А розумно або нерозумно говориться, це менш важливо. Учитель скаже розумніше — але чи стане від цього розумнішим учень? А якщо він знає: його обов’язково вислухають, серйозно, шанобливо, — як він намагатиметься говорити й ро­зумно, й змістовно!

І, до речі, відвертих дурниць я наслухався від дорослих набагато більше, ніж від дітей.

Загрузка...