Андрій все ніяк не міг звикнути до того, що можна входити й виходити без дозволу вчителя, продовжував піднімати руку й запитувати:
«Можна вийти?» — чим викликав у класі бурхливу реакцію. «А можна ми вас краще будемо запитувати?» — запобігливо довідувався наш майбутній Шериф. Йому легше, коли не він несе відповідальність і взагалі щось вирішує, а вчитель. Але якщо дозволити йому це, він так назавжди й залишиться залежним і слабким.
Звичайно, спочатку вони всі виходили косяком: опановували новий спосіб дії. Виходили й ті, кому не було потрібно. Тоді було уведено корективу: за наслідки (не знав, не зробив, не написав) відповідаєш сам!
У результаті вийшло так: самостійність і відповідальність замість несамостійності й безвідповідальності.
Приємно було спостерігати місяців через 3-4, як вони входили й виходили із класу: так незалежно, з таким достоїнством! Нічого подібного на початку року неможливо було собі уявити.
Усі наші правила мають певний сенс, і він усім зрозумілий. Чому наприклад, не можна не дати висловитися учневі на уроці? Мало хто що хоче сказати: може, дурість якусь? Так, була досить гостра дискусія, коли приймалося це правило. Але ми вирішили, що справа не в цьому: людину потрібно вислухати просто через повагу до неї.
Думку цю висловила Ксюша. Про Ксюшу я нічого не розповів, а дарма: вона людина чудова. Ксюша тоненька, розумненька, в окулярах, схожа на курсистку 80-х рр. XIX століття. Вона жахлива ентузіастка й, якщо їй хочеться щось сказати, трусить рукою біля самого мого носа (сидить за першою партою середнього ряду) і навіть постогнує з нетерпіння. Висловлюється вона довгими складними періодами, дзвінким голоском; про чоловіків говорить, що вони «вийшли заміж», а про жінок, що «одружилися», і ніяк не може запам’ятати, як правильно. Ксюша любить музику, книги, розумна надзвичайно, але я не впевнений, чи знає вона, що булки не на деревах ростуть. Одне слово — російська інтелігентка!
Ось Ксюша якраз і сказала: «Ви розумієте, коли я хочу щось сказати, ну просто… ну просто! Ну просто я лопну, вибухну, як перегрітий паровий котел, — якщо не скажу! Ось!» І всі з нею погодилися.
І я згодний із Ксюшею. Людині потрібно, щоб її вислухали й постаралися зрозуміти. І це важливіше Понад усе. А розумно або нерозумно говориться, це менш важливо. Учитель скаже розумніше — але чи стане від цього розумнішим учень? А якщо він знає: його обов’язково вислухають, серйозно, шанобливо, — як він намагатиметься говорити й розумно, й змістовно!
І, до речі, відвертих дурниць я наслухався від дорослих набагато більше, ніж від дітей.
