загрузка...

битва   І ось розпочався бій. «Вперед, сини Еллади,— закликали афіняни,— за могили прадідів, за олтарі рідних богів»! Сильний вітер, що гнав хвилі в протоку, не заважав невеликим грецьким кораблям, які глибоко сиділи у воді, а високопалубні перські судна дуже накренялись. Грецькі судна, користуючись цим, таранили їх. Перси не могли маневрувати у вузькій протоці, не могли ввести в бій усі свої судна, які безладно товпились, не додержуючи єдиного плану. Тим часом греки топили корабель за кораблем. Розгубленість у стані персів вплинула на іонійців: багато з них зважили на заклики Фемістокла і бились лише про людське око. А перські кораблі все гинули й гинули. Більшість персів, які не вміли плавати, потонули в морі. Тих, хто встиг допливти до берега, добивав Арістід із загонами піхоти. Нарешті, перси почали втікати. По дорозі їх чекали в засідці жителі Егіни і топили ті кораблі, що уціліли. Втрати персів були величезні. І кращі воїни, і командири загинули в бою; флот був розгромлений. За словами поета Сі-моніда, який прославляв у віршах грецьких воїнів, елліни здобули най-блискучішу з усіх перемог, що до того були на світі.

Героєм Саламінської битви був, безперечно, Фемістокл. Коли через деякий час вирішили увінчати головного героя Еллади, то більшістю
голосів було названо його Ім’я, коли він потім відвідав Спарту,) його при від’їзді супроводив до кордону почесний конвой з 309 опа[ танців — шана, яку в Спарті що ] нікому і ніколи не віддавали.

Проте, хоч яка була блискуча Са-ламінська перемога, з персами щі не було покінчено. Ксеркс повернувся до Персії, але в Греції залишився родич царя Мардоній з відібраною ним багатотисячною армією. Доводилось готуватися до війни на суші. Начальником афінської піхоти тепер був Арістід, а командувати всією союзною армією було доручено спартанцю Павсанію.

Греки зустрілися з армією MaD-донія біля беотійського міста Платеї. П’ять днів стояли біля Платеїв грецькі й перські війська, не розпочинаючи бою. Кожна сторона боялась напасти першою.

Грекам особливо вигідно було чекати: до них весь час прибували нові підкріплення, а в Мардонія, навпаки, почали вичерпуватись запаси продовольства. Нарешті Мар-доній вирішив наступати.воїн

Глухої ночі до грецького табору примчав якийсь чоловік і викликав Арістіда. «Я цар Македонії,— сказав він,— і хоч зв’язаний з персами, але в душі я еллін і мені нестерпна думка про поневолення Еллади. Знай, що назавтра Мардоній призначив бій, хай же не застане він вас непідготовленими». Сказавши це, македонський цар помчав назад, у перський табір. Битву розпочала перська кіннота, яка обстріляла греків хмарою стріл.
Мардоній дивився, як наступає його кіннота, і був сповнений самовдоволення. «Чи не говорив я вам,— звернувся він до присутніх,— що на суші греки не вистоять проти нас, найкращих бійців у овіті». Але радість його була передчасна.
Переборовши перше замішання, греки зімкнулись щитом до щита, твердо вирішивши не зійти живими з місця. Летіли стріли, виблискували мечі, падали люди, та загиблих бійців заступали нові. Сам Мардоній загинув у битві. Нарешті перси почали тікати. Греки кинулися за ними, вбиваючи втікачів.
Лише дехто врятувався з полчищ, які рік тому привів перський цар. Величезна здобич — золото, худоба, раби — дісталася переможцям. А найголовніше, Греція була, нарешті, вільна; народ, який бився за свободу і незалежність, переміг.