загрузка...

Своєрідність розвитку США зумовило особливості становища робітничого класу і особливості робітничого руху. Закон про гомстеди давав шанс середнім прошаркам випробовувати свої сили    якщо не в промисловості, сільському господарстві. Це стало причиною плинності складу промислового пролетаріату, гальмувало процес складання класової свідомості, закріплювало риси .

індивідуалізму і «економізму» як    характерних рис повсякденної свідомості робітників. Утримуючи на виробництві кваліфіковану частину робітників, підприємці змушені були їм добре платити. З того часу і дотепер робочий клас США є найбільш високооплачуваним класом світу. Але на кінець XIX ст. мав дуже неоднорідний характер. Його лави збільшилися з 1870 р. і  до початку XX століття з 3,8 млн. до 9,4 млн. Більшу частину становили іммігранти. їхній заробіток, як і заробіток жінок, був нижчим за середній на 30—50 %.


Посилення інтенсифікації праці прискорювало фізичне виснаження робітників, тягнуло за собою зростання нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. За даними офіційної статистики, в 1878—1898 pp. кожен сьомий гірняк гинув через аварії на шахтах, а половина робітників сигарної промисловості повмирала від туберкульозу. Тяжкими були житлові умови пролетаріату. Витрачаючи на квартирну плату 30—40 % заробітку, робітники США жили так само погано, як і європейські.

Виходячи з усього сказаного, стає зрозумілим зростання боротьби робітників за покращення свого становища.

Особливо напруженим було становище у вугільних районах Пенсільванії. В 1868 р. 20 тис вуглекопів Пенсільванії оголосили страйк, вимагаючи 8-годинного дня для роботи. Страйк закінчився поразкою, але наслідком його була організація «Ассоцііації взаємодопомоги робітників графства Скулкілл». З її допомогою робітники домоглися введення плаваючої шкали заробітної плати відповідно від ціни на вугілля в Нью-Джерсі і Нью-Йорку. Але шахтовласники використовували її, щоб знижувати заробітну плату. Шахтарі продовжували страйки, у 1876 р. вони страйкували 6 місяців.

Початок 70-х років позначився масовими демонстраціями безробітних у Нью-Йорку і Чикаго. Ірландські іммігранти Пенсільванії організували «Орден гіберніфанців», який займався як організацією взаємодопомоги, так і боротьбою з володарями шахт. Останні мобілізували проти робітників органи місцевої влади, поліцію, пресу, провокаторів з приватного агентства Аллана Пінкертона. В 1877 році 19 діячів робітничого руху були повішені.

Але в тому ж 1877 р. виступили залізничники лінії Балтімор-Огайо, проти яких Хейс сунув війська. Влітку цього року страйковий рух охопив 17 штатів. Він вгамувався відпливом частини робітників на вільні землі Заходу, а також цинічними методами буржуазії, яка розпалювала міжнаціональну, міжетнічну ворожнечу. З 1876 по 1888 pp. обидві партії у передвиборчих програмах виставляли гасло «вигнання китайців» з країни. Робітничий рух посилювався під час криз 1882—1883 pp. (1,5 млн страйкуючих) і кризи 1892-1893 pp. З 1884 р. по 1900 р. у Америцібуло офіційно зареєстровано 24 тис. страйків. Походами безробітних на Вашингтон було охоплено 14 штатів. Проти страйкуючих залізничників були використані війська.

Якими були результати цього руху? Мізерними. У США не існувало закону, який би дозволяв діяльність профспілок. За участь у страйковому русі загрожувала кара за статтями карного кодексу.

У 1886 р. робітники домоглися лише одного федерального закону — що проголошував нормований робочий день що складав 8 годин на державних підприємствах.
Не було ніяких законів які б забезпечували  соціальне страхування громадянам. Робітниче законодавство в США у загальнофедеральному масштабі було відсутнім, а в окремих штатах воно було більш відсталим, ніж у будь-якій європейській країні.

Загрузка...