загрузка...

пляжПляж у таборі гарний: він спускається до озера уступами, у деяких місцях переходячи в невеликі улоговини. Дітям подобається з них стрибати, але Захар відмовляється: нога болить. Проте купатися він хоче й запевняє, що лікар дозволив. Подивимося, що там лікар дозволив. Лікар підтвердила: дійсно, рана вже майже загоїлася, купати­ся можна. І мені довелося нести Захара на руках униз, а потім у такий же спосіб забиратися з ним нагору. Купався Захар з насолодою, але ні панчохи, ні навіть капці із хворої ноги не зняв: сказав, не можна — бинт розмотається!

Згори пляж здається маленьким, але хлопчиськам і не потрібно ба­гато місця: вони пірнають у воду, кидають наповнену піском пластикову пляшку й дістають її із дна, стрибають із рук — раз, два, три! — шубовсть! Добре вийшло! А от зараз не дуже. Нумо, дядько-Дим, ще раз! Кидаю їх з рук, звичайно, я. Ще ми граємо в крокодила. Крокодил — це, найчас­тіше, теж я: я повинен нападати на свої жертви, хапати їх за руки — за ноги, тягти на глибину й топити, — а жертви намагаються втекти й од­ночасно… утопити крокодила! Хоча зовсім незрозуміло, як же це можна крокодила! — утопити!? Крокодил великий, зате його здобич переважає за чисельністю й дуже пролазлива, тому боротьба відбувається зі змін­ним успіхом.

Ярик Мурашко, Дмитрик й Альоша-молодший люблять плавати на­ввипередки від буя до буя: звичайно, приємно випередити дорослу лю­дину — почуваєш себе таким великим і сильним. Правда, трапляється і програвати, але це не так вже й кривдно: дорослий все-таки.

А Сергійко, який у місті займається плаванням, придумав ще одну цікаву штуку: я повинен ширше розставити ноги — а вони пірнають і, схопившись за мої ноги, пропливають між ними й вискакують з іншо­го боку. Одного разу Кирило й Сергійко ухитрилися пропливти в такий спосіб удвох: один над одним. Ото вже захвату було!

Купатися чудово, але вилазити з води холодно. Але дядько-Дим при­думав: береться звичайний махровий рушник і розтирається «Мураш­ка» або Захарко, які стукають зубами. Розтирання робиться енергійно, гак що пацієнт репетує на весь пляж і стрибає — зате йому стає парко! Цю процедуру прямо-таки обожнює Ярик-молодший, він так завжди й просить: «Дядько-Дим, давайте ваше зігрівання!» А потім репетує від насолоди й захвату: «А-а-а-а!»

Загалом, якщо врахувати, що стоїть спека, а в спекотну погоду купатися хочеться не менше 5-6-ти разів у день, то виходить, що табір у на дійсно спортивний: спробуйте 5 разів у день хвилин по 30-40 поспіль: поплавати наввипередки з енергійними молодими людьми, пограти з ними в крокодила, покидати їх з рук, потім розтерти, а потім ще «під нести» пораненого Захара по крутому березі на самісіньку гору — тоді ви зрозумієте, що я мав рацію. У перший день у мене боліли всі м’язи, як після гарного регбійного матчу.

Але головний мінус, як з’ясувалося, зовсім не в цьому. Головним мінусом виявився наш керівник з плавання Олексій, на вигляд цілком пристойний і навіть симпатичний юнак, студент-фізкультурник. Я по­знайомився з ним у перші ж хвилини свого перебування в таборі й на­віть припустити не міг, що він отруїть життя мені й моїм дітям.

У перший же наш «залізд» у воду, у самий розпал насолоди, він при­біг, викликав мене на берег і дуже нервово запитує: «А вам хто дозволив купатися?». Потім я помітив, що сам теж починаю нервувати, розмовляючи з ним: очевидно, йому незручно було робити мені зауваження — я старший за віком і здаюся дуже солідним — у той же час по-іншому він не вмів і, ймовірно, вважав, що має на це право. Олексій викликав з води моїх дітей з допомогою свистка, вишикував їх в одну шеренгу й сказав: «По-перше, купатися можна тільки з дозволу керівника з плавання». «А це хто?» — зіщуливши одне око, поцікавився Кирило. «Це я, тобі що, не зрозуміло? Це — я! Або за розкладом дня подивіться, коли я пере­буваю на березі, тоді можете купатися: з 10-ої до 11-ої, з 16-ої до 17-ої і з 19-ої до 20-ої я завжди тут. Але теж не так, як ви тільки-но купалися: за сигналом організовано зайшли, після свистка вийшли. Яка темпера­тура води ви знаєте? Ні. Якщо нижче 16-ти градусів, купатися взагалі не можна. Від 16 до 18 градусів — 4 хвилини. Більше 18-ти градусів — до 10 хвилин. За годинником. І за сигналом виходимо. Запитали — я при­йшов, вишикувалися, я вас перерахував, зайшли, я дав команду, ви­йшли, я вас перерахував — усі вільні. Усім все зрозуміло? Запитання є?»

Потім ці сцени «купальних повчань» я спостерігав неодноразово, у тому числі за участі дівчаток і навіть досить дорослих дівчат. У такі мо­менти тоном, манерою триматися керівник з плавання нагадував одно­часно стару бабу й унтера Пришибєєва.

Якось ми з ним розговорилися ввечері на березі: я був уже не в змозі зображувати крокодила й у воду не пішов, а він не купався з дітьми ні­коли. Взагалі він купався, але зі своєю дівчиною, що працювала в таборі вожатою. Він мені сказав: «З ними (тобто з дітьми) інакше не можна, їх заходить у воду по сорок-п’ятдесят чоловік, а вийде, припустимо, не п’ятдесят, а сорок дев’ять — хто буде відповідати? Я буду відповідати. Я їх вишикую, я знаю, скільки зайшло, скільки вийшло. І взагалі. Ви їх не знаєте, які вони: у нас тут торік таке було — я минулого року тут теж працював — наприклад, двоє взагалі взяли, вибачте, шматок людських екскрементів й заляпали двері кімнати вихователів. Так що інакше з ни­ми ніяк». Я, зрозуміло, на це нічого не відповів: такі промови звернені не до співрозмовника, а до самого себе.

Іноді, щоправда, Олексій був захоплений своєю подругою або десь чимсь зайнятий, і тоді можна було купатися по-людськи, але якщо він був на березі! Чотири хвилини, за буї не хапатися, униз головою не пірнати, на дно одне одного не тягти, у пісок не закопуватися, не, не, не… Цілком кваліфікована, сердита, шкідлива бабка чоловічої статі й віком двадцяти років.

Загрузка...