загрузка...

Щодо методики організація та проведення ретроспективних імітаційних ігор передбачає відтворення конкретної історичної ситуації, але зазначимо, що не йдеться про історичні вистави. К. Баханов підкреслює, що це, перш за все, гра, тому вона не передбачає численних репетицій. По‑друге, робота над сценарієм, виготовлення елементів костюма є результатом колективної діяльності.

Під час розподілу ролей учитель має враховувати типаж учнів, які можуть поділятися на три категорії: «маніяки», «ігровики», «глючники». Перші обирають собі одну універсальну роль й удосконалюють її від гри до гри. Другі ставлять за мету зіграти якнайбільше різноманітних ролей. Останні не виконують роль: вони в ній живуть, їхня мета — створення ігрового простору та за‑нурення до нього. Тому врахування індивідуальних особливостей вимагають від учителя постійної рокіровки учасників у пропорції 2:1, де більша частина — гравці з досвідом. Це пояснюється тим,

що початківці не вміють сприймати гру як цілісну дію, не можуть самостійно обирати собі роль, тому з боку вчителя або досвідчених гравців обов’язковим є опікування цих учнів.

Театралізована вистава.У структурі ретроспективних імпровізаційних ігор цей вид найменш складний щодо написання сценарію. Театралізована вистава має відбуватися за складеним вчите‑

лем сценарієм, із наявними декораціями та костюмами, що нагадує театралізоване дійство. Оскільки такі ігри є початковим етапом в оволодінні майстерністю в організації власне імітаційних ігор,

то завданням учителя є поступове залучення учнів до підготовчого процесу за його допомоги. Під час складання сценарію вчитель має уникати незрозумілих для учнів термінів, адаптувати мову

для сприйняття підлітками, робити акцент на ключових поняттях чи явищах. Наприклад, у виставі на тему «Організація хрестових походів» вчитель, крім змістового компоненту промови Папи Урбана ІІ, має продемонструвати ставлення до неї представників тогочасних станів, у виставі ж «Утвердження Ярослава в Києві» показати мотиви діяльності князя у боротьбі за владу, у внутрішній

та зовнішній політиці.З дидактичного погляду у театралізованій виставі ціннісним є етап обговорення змісту зображуваного, на якому демонструється рівень засвоєння учнями інформації. Однак вчитель не повинен популяризувати її: завдання імпровізації учнів не має зводитися лише до репродуктивного відтворення, яке спонукає до обговорення.

Поступове ускладнення задач має спонукатити учнів самостійно підходити до складання сценарію, що демонструватиме їхню готовність переходити до наступного виду імпровізаційної гри.

Театралізована гра передбачає наявність сценарію, але самостійно створеного учнями. Учитель має контролювати цей процес настановами чи коментарями з метою уникнення помилок під час вистави. Як і в театралізованій виставі, у цій грі важливим є виокремлення вузлових компонентів теми, що розглядається. Так, у грі на тему «Завершення Столітньої війни та об’єднання Франції»

ключовим є не стільки бажання Людовіка ХІ об’єднати Францію, скільки опір королю з боку крупних феодалів та передбачення наслідків цього.

Важливою ознакою цієї гри стане допущення імпровізації з боку «акторів», що може стати неочікуваним для інших учнів. Пошук шляхів виходу із ситуації, що склалася, має орієнтувати вчителя щодо обрання подальшого виду рольової гри.

Проблемно-рольова гра дискусійного характерупередбачає наявність проблеми, яку «актори» мають розв’язати. Наприклад, гра на тему «Промисловий переворот в Англії» передбачає проблемне

питання на зразок: «Науково‑технічний прогрес в Англії — причина чи наслідок промислової революції?», на тему «Ліквідація Запорізької Січі» — «Чому царизм дозволив  1711 р. відродити Запорізьку Січ, після зруйнування її Петром І у 1709 р. а 1775 р. прийняв безкомпромісне рішення?»

Відсутність чіткого сценарію та збереження рольового компонента передбачає ведення дискусії згідно з позиціями персонажів, що імітуються. Зі свого боку вчитель має повідомити учнів про ре‑

гламент часу: на ігровий етап має бути відведено не більше15–17 хв, на підсумковий — не менше 15 хв. У цій грі важливим є не стільки прийняття рішення (воно може і не бути прийнятим), скільки способи розв’язання проблеми. Тому вчитель має бути зацікавлений у залученні максимальної кількості осіб: демонстрація творчого потенціалу відображає розвиток історичної свідомості.

Загрузка...