Реферат на тему: Ольвія

РОЗДІЛ І. СІЛЬСЬКА ОКРУГА ОЛЬВІЇ

Ольвійська економіка другої половини VI — початку V ст. до Н.Х. базувалася на сільському господарстві й перебувала в стані динамічно­го розвитку. її поступ пов’язаний із процесом формування поліса.

Поселення тулилися переважно по обох берегах Буго-Дніпровсько- го, Бузького та Березано-Сосицького лиманів. Найдавніші з них з’яви­лися на узбережжі Ягорлицької затоки, на південному березі Кінбурн- ського півострова. Таким чином Ольвія була практично геометричним Центром своєї сільської округи. Нині відомо понад 100 поселень етапу архаїки, які за своїми розмірами поділяються на три типи.

Найближче до Ольвії (близько 7 км) розташовані великі поселен­ня площею 50-70 га (Чортувате II, VII; Широка балка). Далі на північ лежали невеликі поселення — “хутори”, площа яких становила 0,2 га. Особливо багато таких хуторів відкрито між Старою Богданівною та Ольвією. Мабуть, на кожному хуторі жила одна або кілька сімей. На південь та південний захід від Ольвії були відкриті поселення середніх розмірів (2-3 га), де могло проживати 10-20 сімей. Відстань між ними становила близько 6 км, що, очевидно, забезпечувало досить великі Розміри земельних ділянок. Крім того, на узбережжі лиману існували тимчасові рибальські селища, а в степу — стоянки чабанів. Отже, практично одночасно довкола Ольвії формуються три райони сільськ округи, які відрізнялися розмірами поселень.

Уже в той ранній час є помітною спеціалізація різних територ Ниж-нього Побужжя за характером господарської діяльності. Вирі: няється дві основні зони: Очаківський степ із Березанським, Аджип льським та Волосько-Козирським районами, які спеціалізувалися ь сільському господарстві, та Кінбурнський півострів, де переважала с

Поселення усіх трьох типів не мали чіткої містобудівної структурі Кожне з них складалося з окремих володінь, які без певної системи б) ли розташовані ізольовано одне від одного. У такому володінні, котр слід розглядати як ойкос, розміщувалась одна житлова (12-15 кв. м) і три-п’ять господарських (6-9 кв.м) однокамерних напівземлянок, най частіше прямокутних у плані чи приблизно такої форми. Розмежуван ня на ойкосних ділянках не простежується. Слід підкреслити, що н цих поселеннях не виявлено жодних споруд громадського призначенні Складається враження, що поселення були забудовані лише житлово господарськими комплексами. У першій чверті V ст. до Н.Х. тут поде куди помічаємо перехід до будівництва наземних житлових будинкір Очевидно, це були одно- двокамерні будівлі без внутрішніх двооіе Серед них є винятком багатокамерна споруда на поселенні Стара Бо гданівка 2. Ця будівля початку V ст. до Н.Х. (прямокутна в плані, пло щею 720-750 кв. м) мала велике внутрішнє подвір’я і являла собою, на певно, ранній тип сільської індивідуальної садиби. У цілому ж землян кова забудова сільських поселень відрізнялася від Ольвії того ж час насамперед малою щільністю розташування будинків та браком будь яких елементів регламентації.

За приблизними підрахунками, на хорі могло мешкати від 2800 4200 до 5040-7560 чоловік.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Характер будівельних та інших залишків на поселеннях, безумовно свідчать про їхню сільськогосподарську і, зокрема, землеробську орієн тацію. Тут виявлено дуже багато ям різних типів, серед яких є грушо подібні з рівним дном та кам’яними накривками, зі стінками, інколи по­критими обпаленою глиною. У них зберігали зерно. Тут часто знаходи­ли залишки зернових та інших культур.

Головними культурами були пшениця (м яка однозернянка, двозер­нянка), ячмінь (голозерна та плівчаста форми), просо італійське (чумі-

за) та звичайне, бобові, городина (цибуля, часник та ін.), садові куль- ; тури. Виноград у цей час, з огляду на брак залишків, не культивувався, і. хоча вже був досить відомим у метрополії.

За аналогіями можна гадати, що тут переважала перелогова систе-

■                 ма рослинництва. Для посівів пшениці протягом 6-8 років використо­вувались цілинні ділянки, потім переходили на інше місце. Після пше­ниці засівали ячмінь. Цілком імовірно, що й тут мала місце широко відома в Греції дволанова система, коли залишали ділянку під пар. Зем­леробство було рільничим. Землю орали тричі для кращого розпушен­ня ґрунту. Сіяли двічі: навесні та восени. Землю обробляли дерев яним, із металевими частинами кривогрядильним ралом із полозом (серед­земноморський плуг), який тільки розпушував ґрунт, але не перевертав його. Використовувалися також різного роду мотики. Врожай збирали залізними серпами, косами. Знахідки таких знарядь відомі на Березані, в Старій Богданівці 2, на Ягорлицькому поселенні, у Великій Чорно­морці 2, Чортуватому 7, Марицинському могильнику.

Зібране зерно залишалося на поселеннях, зберігалося в ямах. Кіль­кість таких ям перевищує кількість жител не менше як у 3-5 разів. В Ольвії було 1-3 ями поряд із житлом. Велике зерносховище (12 ям, 20 т зерна) відкрито на поселенні Широка Балка, де, крім того, була розкопана піч для просушування зерна. Ще більшу кількість ям (хоча й ие всі вони були зерновими) відкрито на поселеннях Стара Богданів- ка 2 (61 яма), Козирка 9 (200 ям).

На поселеннях також розвивалося тваринництво. Стадо складалося з великої та дрібної рогатої худоби. Дрібна переважала і в архаїчний час становила 61,6% стада. Крім того, розводили коней двох-трьох порід та свиней. Згодом склад стада трохи змінюється: на поселеннях і в Ольвії зменшується частка дрібної рогатої худоби. Можливо, це пов’язано зі збі­льшенням ролі рільництва. Неабияке значення в умовах Степу мало й відгінне скотарство. Одним із його центрів була Аджигольська балка, де відкрито 10 сезонних стоянок чабанів, а поселення Аджигол 1 (площею 7,5 га) служило базою для зимування худоби та переробки сировини. Продукти скотарства призначалися як для використання на самих посе­леннях, так і для відправлення до Ольвії. Розвивалося й птахівництво.

На рівні власних потреб стояла реміснича діяльність — оброблян­ня вовни, прядіння, ткацтво, обмежено — гончарство, обробляння де­рева та кістки. Відомі знахідки кістяних чесал, керамічних пряслиць, пірамідальних грузил, ліпної кераміки, обробленої кістки. На деяких поселеннях знайдено ливарні форми, залишки металообробки.

Поселення входили в коло внутрішньополісної торговлі — тут знай­дено дельфінчики (на ранніх поселеннях — монети-стрілки). Предме- том товарного обміну була сільськогосподарська продукція. Сільсь мешканці купували певну частину міських товарів: вино, керамічний пс суд, знаряддя праці, прикраси тощо. Однак існував і натуральний обмії

Сільська округа, розвиток якої в архаїчний час досяг свого апогеї наприкінці VI ст. до Н.Х., годувала Ольвію продуктами землеробські праці. На території самого міста значних решток сільськогосподарсь ких комплексів не виявлено: щільне розташування землянкових жите практично не залишає для них місця.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОМИСЛИ ТА РЕМЕСЛА

Важливу роль у господарстві відігравали промисли. Розміщенн Ольвії та решти поселень уздовж берегів багатих иа рибу водоймиг сприяло рибальству. Знаряддями праці тут були сітки, кам яні грузила гачки (переважно бронзові та залізні, рідше — з кістки), які часто тра пляються на розкопках. За остеологічними даними, тут водилися осет рові, коропові, соми, щуки, судаки. Промислове значення мали сом судак, осетр.

Проти рибальства мисливство було менш розвинутим. На дики: тварин припадає всього 3-4% від усіх кісткових знахідок. Слід заува жити, що відсоток цей із часом не змінюється. Полювали на зайців лис, кабанів, оленів, лосів, куланів.

Існували й інші види промислів: добування на Кінбурнському півос­трові та в Гілеї деревини, гематитових пісків, на узбережжях Бузькогс лиману — вапняку, глини, необхідних для будівництва, виготовленш посуду, скляної пасти для прикрас тощо. Судячи зі значно пізнішогс повідомлення Діона Хризостома, ольвіополіти, можливо, і в архаїчниі час займалися соледобуванням.

В Ольвії уже в архаїчний час розвивалися різні види ремісничої діяльності: будівництво, металургія, обробляння дерева та кості, гон­чарство, прядіння, ткацтво та ін.

Спершу в Ольвії, очевидно, не було значного контингенту реміс- ників-будівельників. Землянкові житла — будинки колоністів — зво­дилися руками самих мешканців. Для спорудження землянок не пот-

рібно було складних знарядь праці, високої кваліфікації будівельників та їх організації. Однак із початком храмового, а згодом і громадсько- _;.го будівництва виникає потреба в більш кваліфікованій робочій силі, яка володіла б основними прийомами грецької будівельної техніки — каменярством, теслярством, столярством. Зведення кам’яиих та сирце-

.вих кладок стін вимагало певного рівня професійної підготовленості. У кладках використовувався місцевий камінь-вапняк, який розпилю­вався, обколювався, обтесувався; глина — для сирцевого будівництва; дерево — для балок, опор, дверей тощо. Проте кількість професійних будівельників протягом усього архаїчного часу була незначною, оскіль- I ки, за винятком теменосів, уся територія міста аж до кінця етапу була забудована переважно землянковими спорудами. А в тих рідкісних ви- падках, коли споруджувалися наземні будинки, зокрема в Березані, ;| конструкції кладок стін були досить примітивними.

РОЗДІЛ ІV. ВИГОТОВЛЕННЯ ТА ОБРОБЛЯННЯ МЕТАЛІВ

Важливе місце серед занять ольвіополітів посідали залізоробне та металообробне ремесла, про що свідчать численні знахідки самих ви­робів та залишки їх виробництва.

Для виготовлення заліза використовували болотну руду. За даними палеогеографії та палеозоології, у давнину тут були болота. Могла та­кож завозитись гематито-магнетитова руда з району Криворіжжя та Приазов’я. Бруски такої руди знайдено на Ягорлицькому поселенні. Джерелом палива служили великі заплавні ліси на узбережжі Бузько­го лиману, у Гілеї в гирлі Дніпра, багатій на різноманітні породи дерев, з яких виготовляли вугілля. Залізо вироблялося сиродутним способом. Після подрібнення руда промивалась, просушувалась і засипались у горни. Отримані криці оброблялися куванням.

Номенклатура залізних виробів у VI ст. до Н.Х. була досить широ­кою. Це сільськогосподарські знаряддя; серпи, коси, мотики, сошники, наральники, ножі; інші знаряддя праці: ножі різних форм та типів, ко­вадла, обценьки, сокири, молотки, ножиці, цвяхи, болти; рибальскі гач­ки та інші предмети: голки, шила, проколки, кінська упряж; зброя: на­конечники стріл, списів, мечів, кинджалів тощо. У невеликій кількості вироблялися залізні прикраси.

У         цілому вже у VI ст. до Н.Х. майстерні Ольвії задовольняли її по­треби у металевих виробах, але для зовнішньої торгівлі обсяг продукції чорної металургії був недостатнім. Адже сама Ольвія та її сільська ок­руга в час активного розвитку економіки потребували значної кількості залізних виробів.

Важливу роль відігравало виробництво речей із кольорових металів.

Майстерні архаїчного часу — кінця VI — початку V ст. до Н.Х. — представлені мізерними залишками у вигляді ям зі скидами мідних шлаків, подів печей, фрагментами тиглів, ливарних форм тощо. Вони знайдені в північній частині Верхнього міста, оскільки зазвичай розта­шовувалися на території біля житлових будинків. Основним процесом виготовлення виробів із кольорового металу було лиття у формах, потім ці речі дороблялися. Одночасно практикувалося й штампування ви­робів у матрицях, волочіння дроту, можливо, кування і т. ін.

Знахідки форм архаїчного часу рідкісні. Вони виготовлялися з ка­меню: для цього використовувалися як місцеві, так і привозні мінерали. Матеріал для форм був, очевидно, цінним: іноді на одному й тому ж ка­мені вирізувалося кілька негативів речей. Уздовж краю форми робили­ся літники, просвердлювалися отвори, крізь які скріплювали частини форми. У них відливали дрібні прикраси: підвіски, каблучки, браслети, пронизі, бляшки, пряслиці, стрижні, шпильки, гачки, наконечники стріл. У формах також відливалися бронзові монети того часу — дрібні дельфіни, а згодом аси — оболи. Серед предметів, які вироблялися в Ольвії архаїчного часу, були й дзеркала так званого ольвійського типу та хрестоподібні бляхи для кінської упряжі. Початок виробництва дзеркал та інших виробів у скіфському “звіриному” стилі датується кінцем VI — початком V ст..до Н.Х.

Отже, слід констатувати, що обробляння кольорових металів існу­вало в Ольвії вже в архаїчний час. Але спершу воно забезпечувало на­самперед внутрішні потреби міста та поселень хори: це були знаряддя праці та різноманітні дрібні вироби, в тому числі грошові знаки. В кінці

VI   та в першій половині V ст. до Н.Х. значна частина виробів уже при­значалася для торгівлі зі Скіфією. Саме тоді могли виготовляти тут чис­ленні речі в скіфському “звіриному” стилі, який уже на той час певною мірою був сплавом античних та скіфських традицій. Тому думка, за якою ольвійська металургія начебто перебувала на значно нижчому рівні, ніж скіфська, не знаходить підтвердження.

У VI ст. до Н.Х. в Ольвії існували й інші ремесла: керамічне, ткацьке, обробляння дерева та кості й навіть виробництво скляної пас­ти для виготовлення прикрас. Проте слідів таких виробництв небагато. Стосовно керамічного ремесла треба зазначити, що основну масу посу­ду становлять імпортні вироби. На місці виготовлявся, лише простий столовий посуд: червоноглиняний, сіроглиняний та кухонний. На відміну від кераміки, значне поширення мали нрядіння та ткацтво. Зна­хідки пряслиць та грузил для ткацьких верстатів у житлах свідчать про його домашній характер. Звичайно, існувало також обробляння дерева: І потреби міста, яке будувалося, у дереві були, безумовно, великими. 1 Крім того, з дерева виготовлялися землеробські знаряддя: частини і плугів, лопати, мотики, предмети вжитку. Одним із джерел цієї сиро- I вини були ліси Гілеї: про вивезення звідти лісу на кораблях є згадка в ‘ графіті на стінці амфори VI ст. до Н.Х. Різні предмети вжитку та зна- ! ряддя праці виготовлялися також із кісток свійських, іноді диких тва- ] рин. Це рашпилі, знаряддя для обробляння шкіри та дерева й заглад- ; жування кераміки, голки, проколки, гребінці, стригілі, стилі, наконеч­ники стріл, гачки, ручки ножів, накладки на різні предмети, прикраси та ін. Обробляння кістки було складною справою, але ольвіополіти во- — лоділи ним чудово. Вже у VI ст. на Ягорлицькому поселенні та, мож­ливо, і в самій Ольвії розвивалося виробництво скляної пасти, з якої виготовляли буси, вставки до перснів та інші дрібні вироби.

РОЗДІЛ V. ТОРГІВЛЯ

Друга половина VI ст. до Н.Х. стала важливим етапом торговель­но-обмінних відносин. Це пов’язується з поступовим оформленням полісної системи на новому місці як соціально-економічного цілісного . організму на землеробській основі. Рівень та роль торгівлі підтверджу- ^ ють археологічні дані, зокрема поява у Верхньому місті агори та випуск ^; внутрішньополісної дрібної монети у вигляді дельфінчиків. Торгівля ве- ; лася у трьох напрямах: внутрішньому (всередині міста та в межах усієї . держави) та в двох зовнішніх (з античним світом і з навколишніми пле­менами).

На внутрішньому ринку обмін, натуральний чи товарний, виник од­ночасно із заснуванням ольвійського поселення. Початок у другій

половині VI ст. до Н.Х. власних грошових емісій у вигляді бронзових дельфінчиків різних типів (зустрічаються на розкопках як міста, так і поселень його сільської округи) свідчить про налагодження внутріш­нього товарного ринку Ольвії. Поява агори дає підстави припускати значний розвиток торгівлі в цілому.

Торгівля з античними містами від самого початку велася активно, на що вказують знахідки великої кількості грецького імпорту, а також зо­лотих монет грецького міста Кізік і монет-стрілок, які були в обігу в Північно-Західному Причорномор’ї. Регулярні рейси купців здійсню­валися шляхом каботажного плавання вздовж західного та північного узбережжя Понту. До Ольвії надходили, зокрема, вино, оливкова олія, тканини, прикраси, архітектурна теракота, витвори мистецтва — вели­ка статуарна скульптура та невеличкі теракотові статуетки. Особливо значним був імпорт керамічного посуду, в тому числі парадного — чор­нолакового та чорнофігурного.

Серед контрагентів Ольвії провідну роль відігравали міста Східно­го Середземномор’я, зокрема острівні центри Греції, з-поміж яких най­більше значення мали Хіос (вино), Самое (олія, розписні флакони для ліків, аски); значне місце посідав імпорт витворів мистецтва: теракоти та форми для них, скульптура, (зокрема куроси), Родос (посуд та те­ракоти). Багато вина надходило не тільки зХіосу, а й з Лесбосу: вели­ке сховище амфор знайдено в одному з підвалів у центральній частині міста. З східно-іонійського регіону завозили вино, розписаний смугами посуд, ювелірні вироби, твори мистецтва. Мабуть, звідти ж надходили тканини та килими, якими славилися ці регіони Греції. Певну роль відігравала і торгівля з безпосередньою метрополією Ольвії — Міле- том. Крім вина та керамічного посуду, Мілет міг постачати архітектурні деталі та скульптуру, килими, тканини, фарби (пурпур). Цікаво, що саме звідси ольвіополіти запозичили вже на ранньому етапі розвитку грошовий обіг і систему литих асів.

Велике значення мала й торгівля з центрами материкової Греції, особливо з Аттікою. Звідси до Ольвії завозили дуже багато чорнола­кового та чорнофігурного посуду, твори художнього ремесла, ювелірні вироби, зброю. З Корінфу надходили вино в амфорах, товстостінна кераміка, розписний столовий посуд, теракоти.

Цікаво, що в Ольвії знайдено і деякі предмети північноафрикансь- кого походження: фаянсові, алебастрові, пастові вироби, фігурні посу­дини, амулети-скарабеї, підвіски, теракоти, бронзові статуетки.

Водночас слід зазначити, що торговельні стосунки Ольвії зі своїми сусідами — північнопричорноморськими античними містами — на ар­хаїчному етапі суттєвого значення не мали.

Хоч як дивно, але залишається відкритим питання про статті ольвійського експорту до Греції. Довгий час серед науковців побутува­ла думка про досить широку хлібну торгівлю Ольвії з метрополією вже у VI ст. до Н.Х. Найважливішим аргументом тут служили знайдені на деяких сільських поселеннях ольвійської хори зернові ями та сушильні печі. Проте ці споруди використовувалися як місця обробляння та зберігання зерна для збуту його самій Ольвії. Таких сховищ було не­достатньо, щоб забезпечити експорт зерна. Палеодемографічні та пале­оботанічні дані, отримані в останні роки, свідчать про те, що ольвійсь- кий хліб у цей час не міг бути предметом широкого обміну, хоча неве­лика його частка у врожайніроки могла йти на експорт.

Дехто вважає, що через Березань, а пізніше й Ольвію могло вивози­тися зерно від лісостепових хліборобських племен Скіфії, тобто ольвіо­політи вели посередницьку торгівлю. Проте ця теза є досить вразливою з погляду, по-перше, труднощів доставления великих партій зерна на таку значну відстань. По-друге, пшениця, яку вирощували в Лісосте­пу, була не тих сортів, що йшли на продаж грекам, та й частка, яку вона займала серед інших злакових, зокрема проса, була незначною.