загрузка...

РЕФЕРАТ

 

на тему:

Містично – релігійна філософія Бальзака в романі «Серафіта

                                                                ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………3-6

РОЗДІЛ 1 Відкриття зовсім іншого Бальзака……………………………………6-9

РОЗДІЛ 2 Походження та першоджерела існування андрогінів та вплив Сведенборга на створення Бальзаком андрогенного образу Серафіти/ Серафітуса…………………………………………………………………………..9-13

2.1. В міфології………………………………………………………………10

2.2. В релігії……………………………………………………………………10-11

2.3. В психології……………………………………………………………..11

2.4. В культурі……………………………………………………………….11

2.5. В літературі………………………………………………………………11-12

2.5.1. Образ ангела – андрогіна  (Серафима) в романі «Серафіта»……12-13

РОЗДІЛ 3 Містично – релігійна філософія Бальзака в романі «Серафіта»…..14-19

3.1. Створення Серафіти / Серафітуса Бальзаком як створення  власної    релігії – містики……………………………………………………………………………..14-16

3.2. Містично – релігійна філософія Бальзака, виражена через його афоризми в романі «Серафіта»……………………………………………………………………16

3.2.1. Людина………………………………………………………………….17

3.2.2.  Життя ………………………………………………………………….17

3.2.3.Наука…………………………………………………………………..17-18

3.2.4.  Почуття……………………………………………………………….18

3.2.5. Земля…………………………………………………………………..18

3.2.6. Бог. Молитва………………………………………………………….19

Висновки……………………………………………………………………………20

Список використаних джерел …………………………………………………….21

Додатки……………………………………………………………………………..22-26

 

ВСТУП

Шановні колеги, освітяни моєї любої України! Нам  з вами пощастило бути причетними до оновлення нашого суспільства, нашої педагогіки, наших дітей і нас самих. Сучасний світ кинув нам виклик: соціалізація, конкурентноспроможність, духовність, громадянська позиція, патріотизм тощо. Чи все ми робимо можливе для того, щоб школа та шкільне життя дитини відповідало новим умовам розвитку суспільства? Адже саме  нам, учителям, необхідно створювати умови для повноцінної  життєдіяльності дитини. Повнота, яскравість думок, почуттів, образів, які переживають учні у навчально – виховному процесі, — необхідна умова  розквіту їхньої індивідуальності. Не втомлююся повторювати, що зарубіжна література в школі – не лише предмет з якого учні отримують оцінки в журнал, а саме знання з якого будуть оцінені життям. Вважаю, що необхідно оновлювати зміст навчальних програм. Включати до вивчення твори  авторів, які користуються популярністю у світі, нові твори улюблених письменників тощо. Нам з вами, шановні колеги – учителі зарубіжної літератури, варто стати духовними спільниками молоді, а для цього розглянемо з ними ті твори художньої літератури, які є цікавими сучасним дітям.

Під час перегляду літературного журналу «Всесвіт» за 1990 рік моя увага зупинилася на надзвичайно красивих описах, загадкових постатях, афоризмах твору, назву якого навіть не було прочитано, як, власне, і ім′я автора. Яким же було здивування, коли прочитавши чи не половину тексту, захотілося дізнатися, хто ж написав цю дивовижну історію про Серафітуса та Серафіту і побачити ім′я Оноре де Бальзака. Це було шокуюче відкриття. Повірити в те,  що автором «Гобсека» і «Серафіти» є одна людина було неможливо. Зміст роману відповідав жанру фентезі і, навіть, дещо нагадував кінофільм «Сутінки», який користується величезною популярністю у молоді. Однак, уважне перечитання роману змушує констатувати, що твір, віком близько 200 років може бути цікавим не лише мені, а й моїм учням. Адже він навдивовиж гарно описує людські почуття, вчить розрізняти категорії добра і зла, пояснює Слово Боже і Справжнє життя та багато іншого.

Вважаю, що саме тепер, коли в суспільстві існує нагальна потреба розбудити в людині загальнолюдське, твір Бальзака може стати енциклопедією життя, як сам роман став релігійно – філософською  передмовою до «Людської комедії»

Роман «Серафіта», як і  містично – релігійна філософія Бальзака в цьому творі маловивчені. Саме тому  спробую довести актуальність обраної теми в сучасному літературознавстві, а саме можливість вивчення цього роману на уроках зарубіжної літератури.

Зауважу, що дослідників містичного, андрогенного в творчості Бальзака є небагато. Серед вітчизняних  літературознавців це Б.Г.Реізов, який у 50 – ті роки ХХ століття першим підійшов до вивчення містичних творів та містичної філософії Бальзака; Решетняк Наталія Володимирівна, яка є автором дисертації на тему: ««Мистическая книга» Бальзака: от истоков – к художественному воплощению теософських идей»; Дмитро Наливайко, який написав передмову «Несподіваний Бальзак» до публікації «Серафіти » в журналі «Всесвіт».

Об’єктом дослідження став  роман Оноре де Бальзака «Серафіта», в якому головним героєм – героїнею  є андрогін Серафіта–Серафітус, створіння з власною містично – релігійною філософією, яке здатне змінювати стать, залежно від того, хто поряд з ним – «чоловік — Вільфред» чи «дівчина — Мінна». «Істота, яку ми називаємо Серафіта, нагадує одного з тих рідкісних жахливих демонів, здатних міцно обіймати чоловіків, наступати на природу й поділяти таємну владу Бога».[1]

У молодіжній культурі сучасності андрогенність прослідковується  у зовнішніх ознаках молодих людей, в моді, кіномистецтві тощо. Інколи зустрічаєш людину, гарну, одягнену зі смаком, без будь – якого макіяжу і губишся в здогадках: то є юнак чи дівчина? Такі особи намагаються диктувати власне бачення соціокультурного існування. Вони створюють власні сайти, форуми, диктують моду одягу, макіяжу або його відсутності тощо.

Так, один із найвідоміших  андрогінів світу, австралієць Андрій Пежич входить до ста найвродливіших юнаків – манекенників і до п’ятидесяти найвродливіших дівчат — манекенниць. Це може свідчити про те, що  перевтілення на подіумі відтворює популярну сьогодні тенденцію зовнішньої безстатевості в одязі, макіяжі тощо. Як стало відомо з інтернет – джерел відомим французьким режисером Флорансом Деварвіном планується екранізація роману Бальзака «Серафіта» з Андрієм Пежичем в головній ролі.[Додаток Г ]

Усе зазначене вище послугувало вибору для дослідження роману Оноре де Бальзака «Серафіта», де головним героєм виступає подвійний андрогенний образ Серафіти – Серафітуса: «Поєднання духу любові й духу мудрості ставить створіння в божественний стан, в якому душа є жінкою, а тіло – чоловіком, це і є останньою подобою людини, де дух бере гору над формою й форма, що бореться проти Божого духа, бо форма, плоть, усе ігнорує, бунтує і хоче бути грубою».[ 1]

Методологічну основу роботи склали: роман Бальзака «Серафіта»; літературознавчі роботи  Решетняк Наталії Володимирівни та Дмитра Наливайка. Крім цього, залежно від необхідності, в дослідження залучалися роботи по філософії, теології, міфології окремих авторів.

Завдання дослідження: спростувати однобоку думку про Бальзака лише як про автора соціально – реалістичних творів; виявити джерела релігійно – містичних почуттів романіста; довести, що афористична філософська думка Бальзака про удосконалення особистості на противагу оточуючій дійсності є актуальною в наш час.

Методологія дослідження полягає у вивченні релігійно – містичних почуттів та ідей романіста, які висловлені ним у незвичній символіко – алегоричній формі, в образах серафима і духів; в дослідженні афоризмів Бальзака та теорії «відносностей».

Новизна дослідження визначається тим, що я звертаюся до малодослідженої в літературознавстві тематики  — містично – релігійної філософії Бальзака, а також полягає у перегляді стереотипів по відношенню до всесвітньо відомого письменника, відкритті сміливості і проникливості містично – релігійної та науково – філософської думки письменника, яку він висловив у маловідомому в Україні романі «Серафіта», у крилатих висловах твору.

Актуальність у виборі теми була зумовлена перш за все застарілим літературознавчим підходом у вивченні творчості Оноре де Бальзака, письменника, філософа, який своїм світосприйняттям набагато опередив епоху, в якій жив.

Мета даної роботи полягала у дослідженні бальзаківської релігійно – містичної філософії, витоки якої криються у теософії шведського ученого і містика Еммануеля Сведенборга. Саме цим визначалась постановка наступних задач дослідження:

— перегляд стереотипів, які склалися у радянському і пострадянському літературознавстві по відношенню до творчості Бальзака;

— виявлення витоків містично – релігійних почуттів романіста і визначення його філософських ідей;

— дослідження поняття андрогіна та андрогенності головного героя Серафіти / Серафітуса;

— вивчення еволюції містично — релігійних ідей в романі;

— виявлення своєрідних рис бальзаківської містично – релігійної філософії;

— пошук та систематизація афористичних висловів Бальзака у романі «Серафіта», через які письменник  намагався показати вдосконалення особистості.

 

РОЗДІЛ 1

Відкриття зовсім іншого Бальзака

Решетняк Наталія Володимирівна у своїй дисертації ««Мистическая книга» Бальзака: от истоков – к художественному воплощению теософских идей» наголошує на тому, що протягом століть ім’я Оноре де  Бальзака пов’язували перш за все, з соціальним реалізмом. Були добре відомі всі реалістичні твори його «Людської комедії». В результаті цього склалося однобоке уявлення про Бальзака.[3]

І дійсно, про Бальзака – філософа та про його містичні ідеї практично ніхто ніколи не згадував.

В даній роботі  ставиться завдання спростувати сталу думку про Бальзака, лише як про «секретаря суспільства», письменника – реаліста, яким довгий час його бачили критики, а слідом за ними і читачі.

То ж яким чином необхідно розглядати  роман «Серафіта», що ввійшов у містичну трилогію письменника. Як кредо, що виражає глибоку тенденцію творчості Бальзака? Чи як літературну сміливість, естетичну спокусу? Погодимось, що питання лишається суперечливим як серед тих, хто спростовує здатність Бальзака — містика, так і серед тих, хто вважає його адептом християнського містицизму.

Єдина публікація  роману Бальзака «Серафіта» українською мовою була здійснена в журналі «Всесвіт» 1990 року видання. У вступній статті до якої Дмитро Наливайко відкрив нам «несподіваного Бальзака»: «Цей роман Бальзака вперше з′являється українською мовою, не виходив він ні разу й російською. Справа тут не в його художній якості, а в його, сказати б, єретичності, яка в дожовтневі часи не влаштовувала православно – церковну догматику, а в пожовтневі часи – ідеологічних догматиків сталінсько – брежневського соціалізму» [2,с.9]

Прочитавши «Серафіту», я відкрила для себе  зовсім іншого Бальзака, іншу сторону його душі й всього духовного єства. Між цим Бальзаком і відомим до цього пролягає прірва? Але ж ні, адже ті ідеї, що виразив письменник у цьому творі, становлять дуже істотну й невід’ємну частину світоглядної системи Бальзака, яка висловлена в незвичній символіко – алегоричній формі.

Цікаво, що написаний у 1833 – 1835 роках роман «Серафіта» вперше українською мовою (переклад Григорія Філіпчука)  опублікований лише у 1990 році, а російською мовою — у 1996 році (переклад Леоніда Гуревича), хоча і  був частиною епопеї «Людська комедія» не увійшов до жодного видання Бальзака, як у царській Росії так і в Радянському Союзі. Це більш ніж дивно, адже автор вважав «Серафіту» одним з кращих своїх творів і чому його не було у збірках видань дивує.

Можливо, причиною було те, що доля «Містичної книги» в Росії була непростою. В 19 столітті її читали небагато «обраних» (відомо, що томик «Серафіти» стояв у бібліотеці О.С.Пушкіна, на французькій мові, якою досконало тоді володіла елітна часина російського суспільства). Але перекладачі, наче не помічали «Містичну книгу», хоча інші твори Бальзака перекладали спішно, адже письменник користувався шаленою популярністю в Росії.

Сміливими  можна вважати окремі публікації в 50 – роки ХХ століття радянського літературознавця Б.Г.Реізова, який першим  близько підійшов до вивчення містичної філософії Бальзака.

Саме тому поява «Серафіти » українською і російською мовами наприкінці ХХ століття у пострадянську епоху дає змогу познайомитись з іншим Бальзаком і сприяє тому, щоб по – новому подивитися на його творчість.

А для нас, українців, даний твір безперечно є  цікавим ще й тому, що своїм народженням  значною мірою він зобов’язаний нашій співвітчизниці, майбутній дружині письменника – Евеліні Ганській. Це яскраво видно з присвяти письменника, яка передує твору і в якій він сам називає себе «сповненим віри митцем».

В «Серафіті» відкриваємо для себе зовсім іншого Бальзака – філософа, містика, пророка. Він вчить нас мудрості, він вказує шлях до гідного людини життя.

«Кожен має свій шлях, по якому він вирушає до величезних безодень, кожен має свого поводиря, який його туди поведе, і всі мають свої страждання, що виведуть їх звідти».[ 1, с.12]

«Людина не створює сили, вона використовує лише одну з них, що об’єднує всі інші сили в собі, — це рух, незбагненне дихання всевишнього творця світів». [1]

Отже, ми відкрили для себе маловідомі сторінки  біографії Бальзака:

  • разом з усією родиною Оноре був присутній на месах у соборі святого Гасіана в Турі;
  • Бальзак вважав, що спільна молитва є містичною екзальтацією віруючих, містичною еманацією Бога;
  • в листах до Евеліни Ганської Бальзак зауважував, що залишається вірним перед Богом релігії містичної церкви;
  • дід і батько Оноре належали до спілки франкомасонів, метою яких було створення релігійно – містичного союзу;
  • Бальзак слухав лекції у Сорбоні Віктора Кузена, який в тому числі аналізував вчення філософів – містиків;
  • до написання роману «Серафіта» Бальзака підштовхнуло кохання до «таємничої іноземки» Евеліни Ганської;
  • остаточне рішення про написання роману письменник приймає після знайомства зі скульптурною групою Теофіля Браса «Поклоніння Марії».

Отож, ми здійснили для себе революційне відкриття зовсім іншого, маловідомого на Україні Бальзака, оскільки дозволили собі доторкнутися до незнайомого, навіть забороненого і тепер можемо порекомендувати «Серафіту» для вивчення на уроках зарубіжної літератури і просто для прочитання широким загалом. Сьогодні настав час для того, щоб приблизити розгадку бальзаківського містицизму.

 

РОЗДІЛ 2

Походження та першоджерела існування андрогінів та вплив Сведенборга на створення Бальзаком андрогенного образу Серафіти / Серафітуса.

 

2.1. В міфології

В міфології андрогіни – міфічні створіння – предки, першолюди, які об’єднують в собі чоловічі і жіночі ознаки. За те, що андрогіни намагалися напасти на богів (запишалися своєю силою і красою), боги розділили їх надвоє і розсіяли по світу, з того часу люди приречені на пошуки своєї половини.

Платон у діалозі «Бенкет» розповідає міф про андрогінів, предків людей, які мають ознаки чоловічі та жіночі. Подібно до титанів, андрогіни були страшними по своїй силі і зазіхали на владу богів. Зевс вирішив розрізати їх пополам, зменшивши тим самим їх силу і нахабство вдвоє.

 

2.2. В релігії

В релігійній міфології багатьох народів згадується, що перша людина була створена андрогіном, і лише згодом була розділена на чоловіка та жінку. Такою є одна із талмудичних трактувань перших глав Книги Буття: спочатку бог створив людину «чоловіком і жінкою», тобто андрогіном. А потім розділив на різностатеві створіння, відділивши жінку від боку чоловіка (не лише з ребра). «І сотворив Бог людину по зразку Своєму, по образу Божому створив його; мужчину і жінку створив їх».

Так само можна трактувати, що не чоловік і не жінка є прообразом Божим, а лишень андрогін —  цілісна людина.

Релігійні містики відчували андрогенізм нового Адама – Христа. Цим пояснювалася відсутність в абсолютній людині життя статі, схожої на життя людського роду. Ісус знову поєднав чоловіче і жіноче в єдиний андрогенний образ. Якоб Бьоме показує, що вчення про людину як андрогіна робить зрозумілим, чому Ісус Христос, абсолютна і досконала людина, не знав жінки, подібно до Першо – Адама жив подібно ангелам Божим.

Франц  Баадер  бачить у відтворенні втраченої первинної андрогенної природи людини мету шлюбного кохання, щоб навзаєм допомагати один одному.

 

2.3. В психології

Психологія виявляє андрогенність як глибинну особливість людської психіки. Карл Юнг показує в своєму терапевтичному досвіді, що людська психіка андрогенна по своїй природі. В житті андрогін в більшості стає або  «лише — чоловіком», або «лише — жінкою» та ці обидві форми існування  є ущербними і потребують відродження початкової цілісності.

Особливий внесок у вивчення андрогенності  зробила американський психолог Сандра Бем. Опитувальник сексуальної ролі  за її системою – один із найбільш затребуваних. В залежності від відповідей, люди класифікуються в ньому за чотирма статевими ролями: чоловічою, жіночою, андрогенною та невизначеною. За Бем андрогіни – ті, які мають однаково високий рівень як чоловічих, так і жіночих рис. Згідно Бем андрогенні чоловіки та жінки більше психічно здорові ніж інші.

 

2.4. В культурі

Риси двостатевості присутні у зображенні алхімічного андрогена – ребіса ХV століття.[ Додаток А]

Такі ж риси – зображення божеств з особливостями протилежної статі можна зустріти в іконографії багатьох народів. [ Додаток Б]

В пантеоні богів ведичної і брахманської Індії виділяється Адіті – божественна корова – бик, мати і батько богів. [  Додаток В]

 

2.5. В літературі

У фантастичному романі «Ліва рука пітьми» Урсули Ле Гуін описується планета Гетен, жителі якої – андрогіни. У гетенців період безстатевості (сомер) змінюється періодом появи сексуальності (кеммер), коли вони перетворюються в «чоловіка» чи «жінку». При цьому, якщо в одному циклі чоловік – «мужчина», то в іншому він може виступити як «жінка».

Російський поет «Срібного віку» Микола Гумільов у своєму вірші «Анрогин» пише: «Тебе никогда не устанем молиться, Немыслимо – дивное Бог – Существо»;

«Пусть двое погибнут, чтоб ожил один, чтоб странный и светлый с безумного ложа, как феникс из пламени, встал Андрогин».

 

2.5.1. Образ ангела – андрогіна (Серафима) в романі «Серафіта»

Як зазначає Г.І.Удяк «Образ ангела – це постать, пов′язана з релігійними доктринами, тому очевидно, що у літературу ангели «прийшли з релігійної сфери людського існування. Коріння такого явища, зрозуміло, сягають міфологічних часів первісного синкретизму, коли релігія і література складали одне ціле». [ 4 ]

З осмисленням ангелології пов′язане вчення шведського духовидця, вченого і теософа – містика Еммануїла  Сведенборга (1688 — 1772), котрий описуючи небесний світ ангелів, спирається на власний містичний досвід. За Сведенборгом, ангели у сукупності називаються небесними і поділяються на два царства – Царство Небесне і Царство Духовне. Перші несуть благо любові до Бога, другі – до ближнього.

«На відміну від традиційної ангелології, яка ставить ієрархію ангельських чинів у пряму залежність від їх функцій та близькості до Бога, у Сведенборга ієрархаїчне становище ангела залежить від його власного стану, який може змінюватися. У цьому сенсі ангельську ієрархію можна порівняти із духовною класового суспільства: як людина певного класу локалізована ним у рамках свого життєвого простору, так і ангел є обмежений лише світом відповідного неба. Згадаємо у даному випадку вплив вчення Сведенборга на роман О.Бальзака «Серафіта»».[ 4]

Однак,  Серафіта/Серафітус Бальзака ми вважаємо є настільки ангелом, наскільки він є андрогіном. Тому надалі використовуватимемо термін андрогін.

Андрогін міфічна істота, що володіє ознаками обох статей.

Серафими, ангели (вогняні, палаючі) є ангельськими істотами, що постійно поклоняються Богові.

Я  вважаю, що Бальзакові вдалося досконало поєднати в образі головного героя свого твору ознаки і андрогіна і ангела. Однак, моя особиста думка, що анрогін більше відповідає поставленим письменником йому завданням, адже бере свій початок у двох фальтурнах чоловічому і жіночому персонажах.

Дмитро Наливайко у своїй статті «Несподіваний Бальзак» зазначав:«У величезній творчій спадщині Бальзака роман «Серафіта» — чи не найбільш загадковий і незвичний  для автора «Людської комедії» твір, який своєю несподіваністю може навіть приголомшити читачів. Замість дворянського чи буржуазного середовища з усталеним побутом, змальованим рельєфно, в предметно – чуттєвій виснаженості – холодні снігові вершини Норвегії і сині безмежжя простору, замість звичних для «Людської комедії» банкірів, стряпчих. Молодих кар’єристів, світських дам – таємничі істоти, напівлюди й напівангели, замість «зображення типових характерів у типових обставинах»- образи-символи, що виражають абстрактні ідеї, філософсько – містичні уявлення й прозріння письменника» [ 2, с.3]

Таким чином бачимо, що  головним героєм у творі французького письменника стає андрогін. Для його створення автор використав міф про безстатевого андрогіна, наділеного містично – релігійною силою обох статей, який став центром власного мікрокосмосу.

Посередником між небесним і земним у романі стає пейзаж, адже блискучий союз льоду і сонця прекрасно відповідає образу Серафіти. «Земля – це людина».[ 1]

Серафіта Серафітус від імені Бальзака стає пророком нової релігії, проповідує вчення містичної Церкви, головний принцип якої – любов, яка допомагає людям швидше воз′єднатися з Богом, в іншому, більш досконалому світі.

Пояснюючи андрогенність цього незвичного образу, Бальзак пише: «Поєднання духу любові й духу мудрості ставить створіння в божественний стан, в якому душа є жінкою, а тіло – чоловіком, це і є останньою подобою людини, де дух бере гору над формою й форма ще бореться проти Божого духа, бо форма, плоть, усе ігнорує, бунтує і хоче бути грубою». [2, с.8]

Отже, відкриваємо для себе твір «Серафіта», який довгий час залишався невідомим масовому читачу, герой якого  — андрогін. Саме на вустах цього героя Бальзак і приніс своє захоплення ідеями Сведенборга. Це ангелоподібне створіння – андрогін Серафіта / Серафітус.  Андрогенна ідея є універсальною для всіх релігійно – міфологічних систем світу.

В усі часи андрогін уособлює собою ідеальний стан, якого  людина намагалася досягти духовно. Вважаємо, що Серафіта / Серафітус і є той ідеал. Це вселенська любов, створіння призначене для небесного життя.


РОЗДІЛ 3

Містично – релігійна філософія Бальзака в романі «Серафіта»

 

3.1. Створення Серафіти / Серафітуса Бальзаком як створення власної релігії – містики.

«Серафіта» — головний твір Бальзака в жанрі, який  можна назвати містичним філософським романом. Своїм народженням він зобов’язаний коханій жінці письменника, особистим щастям з якою насолодитися він так і не встиг. Умовно роман можна назвати твором – молитвою, в якому письменник намагався показати удосконалення особистості. Бальзак говорив, що не вірить у безкінечне удосконалення людського суспільства, а вірить у вдосконалення самої людини на противагу оточуючій дійсності. В листах до Евеліни Ганської Бальзак зауважував, що це буде земна досконалість, як Серафіта – досконалість небесна.

Неможливо не погодитись з Шарлем Бодлером, який одним з перших звернув увагу на те, що велика слава Бальзака приписується його дару спостерігача, а йому (Бодлеру) завжди здавалося, що його (Бальзака) головна заслуга в тому, що він був містиком.

Захоплення містикою спостерігалося не лише у Бальзака, а і в його матері Анни Шарлотти, яка мала схильність до вчення Сведенборга і до інших містичних письменників. Ми знаємо, що між Бальзаком та матір’ю ніколи не було теплих стосунків, однак це не заважало Анні Шарлотті контролювати кожен крок знаменитого сина, передавши йому при цьому і свої містичні вподобання.

У «Серафіту» Оноре вкладає все своє життя. Виснажений лихоманкою, він продовжує писати рядок за рядком і лише йому відомо, чим було заплачено за «Серафіту», книгу, яка відрізняється від усього, написаного Бальзаком.

«Серафіта» — книга надзвичайно складна для сприйняття. Головний герой якої, мов месія проповідує любов до Бога.

Вважаю, що в цьому проявляється релігійна філософія самого письменника. Серафіта / Серафітус явилися світу, щоб пройти свій шлях, очистити душу. заслужити любов Бога, стати гідними, вознестися у вічну благодать. Особисто мені таким уявляється андрогін Бальзака. Місце, де він з′являється, відрізане від світу непрохідними горами і урвищами, де люди ведуть складну боротьбу за виживання. І навіть тут, людина ставить під сумнів його існування, не розуміє його високої мови. А молоді люди: Вільфред і Мінна бачать в ньому лише своїх возлюблених і не більше. І лише ціною власної смерті Серафіті / Серафітусу вдається зародити «світло» в темних душах людей.

Витоки містично – релігійної філософії Бальзака криються у його захопленні працями людини високої вченості, яка зробила величезний внесок у науку,  і в той же час, чий містицизм і трансценендальна філософія поставили його в один  ряд із галюциніруючими містиками – Сведенборга.  Та думаю, що не лише теорія Сведенборга вплинула на Бальзака, а й та епоха, в яку він жив. Опираючись на  доктрину про досконалі створіння Сведенборга, Бальзак розробив власну теорію, яка дозволяє розпізнавати «ангелів» серед людей.

Створіння, ув’язнене в темницю плоті, темницю світу, холодне до земних насолод, яке не визнає людських стосунків, божественний андрогін Серафіта – Серафітус, немовби зійшов зі світів, які явилися Сведенборгу. Саме його Бальзак називав своєю релігією – містикою.

Помічаємо, що не дивлячись на нелюдське натхнення, автор «топить» «Серафіту» в потоці релігійності, у найгіршому з її сенсів – догматичному.

Серафіта – Серафітус – велична (величний) як Ідея, Принцип. Писати про такі делікатні речі — впадати в ілюзію, що слава здатна перекласти на людську мовуте, що людині невідомо.

Андрогін  Бальзака двоїстий – це сама Чистота, ангелоподібність і, водночас, «із таких рідкісних і страшних демонів, яким дано впливати на людей, на природу і ділити  владу окультизму  з Богом».[ 1]

Це Андрогін, який вознісся на Небо, але Серафим темний, «просякнутий відразою до всього земного, і тому в смерті своїй торжествуючий, переможець».

Отже, містика й таємні науки цікавили навіть такого видатного класика світової літератури, яким був Бальзак. Як містик він засновує поняття «specialite». Прообразом небесних досконалих створінь письменник вважає магів, а свою неземну героїню Серафіту називає «окультною зброєю».

Отож, «Серафіта» — твір містичний, з містичною філософією, якій релігійна не лише протипоставлена, а й по – бальзаковськи виступає союзницею. Такого Бальзака ніхто не знав. Та все ж письменник своєю містично – релігійною філософією не дає жодних відповідей, а задає безліч питань, кожне з яких спростовує попереднє. І це теж справжнє відкриття!

 

3.2. Містично – релігійна філософія Бальзака, виражена через його афоризми в романі «Серафіта»

Сагач Галина Михайлівна  зазначала, що мета сучасної інтелігентної людини осмислити риторичну скарбницю людства стосовно до власних можливостей, конкретної ситуації спілкування, розширити інтелектуально – духовні обрії у широкому контексті світової культури. Вважаємо, що риторика Оноре де Бальзака в романі  «Серафіта» є надзвичайно афористична.

У творі майже відсутня дія, але багато філософських монологів, кожен обсягом в кілька сторінок.

Крилаті вислови, якими написано чи не увесь текст роману «Серафіта» спонукали мене створити скарбницю – золотослів Бальзака.

Відчуйте хоча б цю фразу: «Ми народилися для того, щоб тяжіти до неба. Батьківщина, як материнське обличчя, ніколи не лякає дитини». [1,с.9] Це міг створити лише геній слова – Бальзак!

На сторінках «Серафіти»  панує свято думки, виражене словом, божественною мовою, перевтілене в неймовірний по красі і досконалості стиль. Неземний, повітряний,  витончений стиль розповіді. Це, дійсно, схоже на прекрасну музику, на сонячне проміння.

Зваживши, що афоризмом є – глибока узагальнююча думка, яка має лаконічну, відточену мовну форму виберемо саме такі вислови з роману Оноре де Бальзака «Серафіта» [1,с. 2 — 69 ]та класифікуємо їх за темами. Зазначимо, що дані вислови не були представлені в жодних джерелах.

3.2.1. Людина

Духовна людина бачить духовну людину набагато краще, ніж земна людина бачить земну людину.

Людина – засіб зв’язку природнього та духовного.

Людство розгорнулося мов звичайна стрічка; поглянь-но на різні відтінки цієї квітки небесних садів: бачиш тих, кому бракує розуму, тих, хто починає його набиратись, тих, хто сьорбнув не один ківш лиха, тих, хто кохає, тих, хто володіє мудрістю і прагне світла.

Людина не використовує сили, вона використовує лише одну з них, що об’єднує всі інші  сили в собі, — це рух, незбагненне дихання всевишнього Творця світів.

Людина осягає, залежно від ступеня своєї внутрішньої досконалості, силу ангельських духів і, спрямована бажанням, що є менш недовершеним станом не відродженої духом людини, йде до надії, яка відкриває перед нею світ духів, потім вона приходить до молитви, що дає їй ключ до небес.

Сама людина не є завершеним створінням, інакше не існувало б Бога.

Люди називають надприроднім усе те, причини існування  чого не знають.

 

 

3.2.2.  Життя

Життя – це думка тіл; тіла – лише засіб, що його визначає,підтримує на шляху.

Спершу йде життя, в якому люди страждають, муки якого вселяють прагнення до любові.

Тільки думка зберігає традицію з попереднього життя.

 

3.2.3.Наука

Наука – мова поцейбічного світу, а любов — мова духовного світу.

Наука – засмучує людину, а любов підносить до ангела.

Нескінченність чисел – доведений факт для вашого розуму, але цьому факту не можна дати жоден матеріальний доказ. Математик скаже вам, що нескінченність чисел існує й не доводиться.

Наука ще шукає, а любов уже знайшла.

 

3.2.4.  Почуття

Докір сумління — це безсилля, що неодмінно знов спонука людину до гріха.

Тільки каяття — сила, воно — всьому вінець.

У наших душах точаться тривалі битви, межею яких є одне з наших діянь і які мовби становлять зворотній бік людства.

Зловживати своєю силою – хіба це не Гордовитість?

Постійне бажання – це надія, яку дає нам майбутнє.

Слабкість спонукає до помилки, пристрасть веде на поганий шлях, вада, що переходить у звичку, втягує в багнюку.

Кохання — це захоплення, яке ніколи не знає втоми.

Любов відроджує силу, а сила приносить мудрість.

Коли людина живе в любові, вона позбувається всіх поганих пристрастей.

Тільки освячені небом створіння вміють так страждати, що страждання не зменшує любові.

Кохання – справжнє світло.

В земному житті минуща любов завершується постійними моральними муками, тоді як в духовному житті моральні муки одного дня завершуються нескінченною радістю.

Щоб любов не знала відрази, треба, аби смерть спалила її дотла.

 

3.2.5. Земля

Земля – своєрідна людина.

Податлива природа поза нами підкоряється законам, порядок здійснення яких неспроможна змінити жодна людина.

 

3.2.6.Бог. Молитва

Зрештою, Бог усюди один і той самий.

Все є богом! Або ми є Богом або бога немає взагалі.

Вірити – це відчуття. Щоб вірити в Бога, треба його відчувати.

Бог повинен бути один, він не може поділятися, не відмовляючись від найважливішого свого стану.

Бог воліє, щоб кожен шукав його сам для себе.

Молитва опускається скрізь мов світло.

Молитва відновлює всі діяння, наповнює самотність, збуджує передчуття вічних утіх.

Молитва, що проходить через стільки випробувань, є також натхненницею усіх правд, усіх сил, усіх почуттів.

Таким чином бачимо, що на сторінках «Серафіти»  панує свято думки, виражене словом, божественною мовою, перевтілене в неймовірний по красі і досконалості стиль. Стає зрозуміло, що Оноре де Бальзак є носієм глибокої афористичної філософської думки, яка вчить:

  • спрямувати свою силу розвитку внутрішньої досконалості;
  • створювати власну молитву, яка дає ключ до небес;
  • жити в любові, щоб позбутися поганих пристрастей;
  • знайти власного Бога;
  • не зловживати власною силою.

Власною містично – релігійною філософією Бальзаку вдається висловити  почуття та ідеї, спрямовані на удосконалення особистості. В наш час це також є актуальним питанням, адже оточуюча дійсність зробила багатьох байдужими, жорстокими, безкомпромісними. Сучасне життя цілком  відповідає вислову Бальзака: «У наших душах точаться тривалі битви, межею яких є одне з наших діянь і які мовби становлять зворотній бік людства».

Я закликаю усіх змінюватися на краще словами Оноре де Бальзака: «Коли людина живе в любові, вона позбувається всіх поганих пристрастей».


 

ВИСНОВКИ

В ході проведеної роботи приходимо до  висновку про присутність містично – релігійної філософії в романі Оноре де Бальзака «Серафіта», а також виявляємо  маловідомі сторінки інтелектуальної біографії письменника.

В результаті дослідження виявлено і встановлено:

  1. Ми відкрили зовсім іншого Бальзака.
  2. В романі «Серафіта » присутня містично релігійна філософія.
  3. Письменникові вдалося проілюструвати  в романі власний релігійний містицизм, головними поняттями якого є «внутрішня людина і дар ясновидця».
  4. Бальзак довів, що все на Землі взаємопов′язано і що будь – які зміни і видостворення визначені рухом, який іде від одного спільного божого центру.
  5. Слово Бальзака глибоко афористичне, а роман «Серафіта» містить наповнені глибокої філософії крилаті вислови різноманітної тематики.
  6. Ми, українці, повинні пишатися тим, що народження «Серафіти» тісно пов′язане з Україною, з великим коханням Бальзака до нашої співвітчизниці – Евеліни Ганської з міста Бердичева.

Таким чином впевнюємося в наступному:

  • опираючись на вчення Сведенборга про досконалі створіння, Бальзак розробив власну теорію, яка буцім то дозволяє впізнавати «ангелів» серед людей;
  • містичний роман «Серафіта», на перший погляд в основу якого покладено містичне вчення Сведенборга, насправді є плід фантазії Бальзака, результатом його наукових, релігійно – філософських пошуків, свого роду поетизацією доктрини сведенборгіанців;
  • міф про андрогіна «Серафіта» — це ілюстрація бальзаківського містицизму, головними поняттями якого є «внутрішня людина», «дар ясновидця».

Отримані в ході роботи результати дозволяють вважати поставлене завдання вирішеними і мету дослідження досягнутою —   «Серафіту» Бальзака необхідно вивчати на уроках зарубіжної літератури!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ