загрузка...

голова Там, де Тігр і Євфрат найближче підходять один до одного, тягнеться ціле поле горбів… Під горбами заховані руїни найбільшого міста південної Месопотамії. У глибоку давнину це місто називалося «Ворота бога», «Бабілі» називали його жителі своєю мовою. Греки переробили «Бабілі» у «Вавілон» і від назви міста назвали і всю країну Вавілонією.
Довгий час Вавілон був маленьким непомітним селищем. У стародавніх документах він згаданий лише один раз: у написі, де Саргон Аккадський розповідає про те, як він придушив повстання у багатьох підлеглих йому містах; найнезначні- шим серед них був Вавілон.
З того часу минуло близько шести століть. За цей час Вавілон перетворився в найбільше і найбагатше місто в усій Месопотамії.
Через Вавілон раз у раз пропливали судна, навантажені зерном. Вони пливли вгору по Євфрату. Звідси хліб везли в багаті міста Фінікії, де можна було продати й купити найрізноманітніші товари. Купці поверталися з вантажами міді та будівельного лісу, приганяли партії рабів. Приходили у Вавілон і купці з    півночі. Вони спинялися у Вавілоні, перевантажували тут товари на човни ї вирушали в усі області Шумеру і Аккаду.
З часом уся торгівля зосередилась у Вавілоні, і він став найбільшим торговельним центром Месопотамії. Правителі Вавілона почали завойовувати сусідні міста спочатку в Аккаді, а потім і Шумері. Поступово вони захопили владу над усіма містами.
Найвідомішим з усіх вавілонських царів був Хаммурапі. Він царював 42 роки, з 1792 по 1750 рік до н. е.
Хаммурапі підкорив країну Марі, що лежала по Євфрату на північ від Вавілонії. Царі Ашшуру визнавали його владу, фінікійські купці посилали йому багаті подарунки, в Шумері, у місті Ісіні, були селища вавілонських воїнів.
Тільки місто Ларса не підкорялося Вавілонові. Там правив еламітянин Рімсін. Його володіння були також великі; багато шумерських міст перебувало під його владою. Коли у Вавілоні правив ще батько Хаммурапі, еламські воїни вторгли- ся в межі Вавілона, розгромили його і змусили царя заплатити багату данину.
І ось тепер Хаммурапі вирішив покінчити з еламітянами, вигнати їх за межі Месопотамії і підкорити шумерські міста, які належали Еламові. Цілих тридцять років точилася боротьба між Хаммурапі й Рімсіном, і, нарешті, в 1762 р. до н. е. Ларса впала, Рімсін був остаточно вигнаний за межі Шумеру. Тоді Хаммурапі став царем усього Шумеру та Аккаду і прийняв колишній титул стародавніх аккадських царів — «цар чотирьох сторін світу».Територія
Багато міст перетворив Хаммурапі у фортеці, наказавши обнести їх високою стіною, щоб захистити від нападу ворогів. Але найбільше дбав він про будівництво каналів, бо без них неможливо було зрошувати поля в період посухи. Землеробство, як і раніш, лишалося найважливішим заняттям жителів, і зерно було головним багатством Вавілону. Його продавали в сусідні країни, відправляли у фінікійські міста і в обмін на нього привозили будівельний ліс, мідь, камінь. Ось чому всі вавілонські царі так охороняли зрошувальну систему в усій країні і будували нові канали. Найбільший канал Хаммурапі, за традицією вавілонських царів, назвав своїм ім’ям: «Хаммурапі — благословення народів». З цього каналу вода розподілялась по численних маленьких каналах і зрошувала сотні гектарів землі. За тих часів такий великий і красивий канал здавався чудом, і ще через багато років після смерті Хаммурапі на нього не могли надивитися чужоземці.
В Уруці, Лагаші, Ларсі та багатьох інших містах Хаммурапі нака-зав збудувати нові канали, старі очистити від мулу та піску, сам пильно стежив за тим, щоб його чиновники та намісники тримали в порядку всю зрошувальну систему Вавілонії.
«Так говорить Хаммурапі. Ти повинен скликати людей, які володі-ють землями вздовж каналу Думманум, щоб вони вичистили Думманум. Протягом цього місяця вони повинні очистити канал». Цього листа Хаммурапі продиктував писареві, який був спеціально приставлений до нього і писав під його диктовку розпорядження намісникам царя. Писар гострою дерев’яною папічкою накреслив на вологій глиняні таблиці клинописні знаки. Коли листок висох, писар обгорнув його в ТОНКИЙ шар глини — своєрідний  конверт», який повинен був захищати глиняний лист. Цей лист був а пресований Сінідіннаму, правителю Ларси, бо канал Думманум був у Лого області.
Коли гонець прибув у Лapcy з царським листом, Сінідіннам обе-режно розбив «конверт» і вийняв листа. Нагадування царя дорівнювало наказові, і Сінідіннам дуже пильно стежив за порядком у своїй області.
Цар і намісник жваво листувалися; багато листів Хаммурапі до Сінідіннама дійшло до нас. Ось перед нами лист із царським наказом, який не відразу можна зрозуміти. На перший погляд він трохи дивний.
«Так говорить Хаммурапі. Тому що рік має недостачу, то нехай мі-сяць, який тепер починається, називається другим Елулом. І замість податків, які надходять у Вавілон на 25-й день місяця Тішрі, нехай надходить податок на 25-й день другого Елула».
Все незрозуміле в цьому листі. Що це за недостача в році? Як мож-на вставити додатковий місяць між шостим місяцем вавілонського ка-лендаря Елулом і сьомим місяцем Тішрі? Звідки взявся «другий» Елул?
Щоб розібратися в цьому листі, треба добре знати вавілонський ка-лендар. Виявляється, що у Вавілонії початком місяця вважається день новомісяччя, і через те що місяць тривав від новомісяччя до новомісяччя, у ньому було лише 28—29 днів. Проте в році було 365 днів. Щороку між сонячним роком і дванадцятьма сидеричними місяцями виходила невелика різниця, не вистачало кількох днів на рік, «рік мав недостачу», як говорив Хаммурапі. Протягом кількох років «недостача» вже дорівнювала цілому місяцеві, і тому встановлювався високосний рік, і в календар вставляли додатковий місяць, який вміщували або в кінці року, або в середині, тобто після місяця Елула. Додатковий місяць не мав власної назви, його називали, як і попередній місяць. Ось чому в листі Хаммурапі з’явилася назва «другий Елул». Хаммурапі дуже турбувався про те, щоб Сінідіннам не забув у другий Елул (хоч він і додатковий) своє-часно внести податок у царську казну. У високосному році цар Хаммурапі одержував від своїх підданих податки не дванадцять разів на рік, а тринадцять. Цей рік був вигідний для казни.
Головні доходи держава мала від податків. По всій країні намісники збирали податки різними продуктами та сріблом. Землероби давали зерно і олію, вино і полотно; пастухи віддавали дорогу овечу вовну, з якої виготовляли тканини для царя та знаті, ремісники поставляли свої вироби. Ці цінності вантажили на судна і відправляли по річках та каналах до столиці. Там царські писарі перелічували всі одержані товари, записували їх на особливі таблички і складали в комори, де стояла день і ніч надійна варта. Землевласники й ремісники платили податки натурою — продуктами. Купці посилали у Вавілон податки товарами або сріблом у вигляді зливків чи каблучок. Грошових знаків (монет) за тих часів ще не було, і срібло лічили на вагу. Талант, міна, сикль — такі були вавілонські міри ваги. У цих мірах велися всі грошові розрахунки, в сиклях і мінах оцінювали вартість товарів.
У царську казну йшла навіть частина доходів від храму. Цей пода-ток доставляв цареві не намісник, а самі храмові служителі, намісник повинен був тільки стежити за своєчасним сплачуванням податку. «Так говорить Хаммурапі,— знову писав цар у Лapcy.— Коли ти розглянеш цю табличку, ти накажеш прибути до тебе всім наглядачам за худобою, приписаною до храмів богів, і пастухові, разом з усіма їх доходами. І ти відправ їх у Вавілон, щоб вони віддали їх доходи. Дивись, щоб вони їхали вночі і вдень і досягли Вавілона протягом двох днів».
Щодня вирушали з Вавілона гінці з листами Хаммурапі. У музеях зберігається величезна кількість всіляких глиняних табличок. Великі зібрання вавілонських клинописних табличок є й у нас, в СРСР, у Музеї образотворчих мистецтв ім.
О.    С. Пушкіна в Москві і в Ермітажі у Ленінграді. Там можна побачити різні ділові документи, господарські звіти, листи.
Від царя Хаммурапі до нас дійшло багато різних документів і ли-стів, головним чином до Сінідіннама. Можливо, ці листи випадково збереглися краще від інших, а може, цар саме Сінідіннаму посилав найбільше указів і розпоряджень, оскільки Ларса, іразом з цим і вся південна частина Шумеру, була приєднана до Вавілону зовсім недавно.
В усіх областях Вавілону Хаммурапі знищив владу патесі — колишніх царів і правителів. Замість них він призначив у кожному місті чиновника — царського намісника, який управляв усією областю, стежив за сільським господарством і ремісничим виробництвом, регулював торгівлю і збирав у царську казну податки.
Надто важливо було для Хаммурапі мати спільні війська на півдні, в Шумері, який тільки при ньому був приєднаний до Вавілону. Щоб зміцнити там свою владу, Хаммурапі розселив у всіх областях Шумеру своїх воїнів. Для воїнів відводилися великі ділянки землі, де були поле, будинок, садок. «Реду»— важко озброєні воїни — одержували не тільки землю з угіддями, а й худобу: волів, овець. А «баїру» — легко озброєні стрільці — користувалися тільки будинком і угіддями. Земля і худоба — це була плата воїнові за його службу. Ніхто не мав права позбавити воїна його майна. Ніхто не міг примусити його працювати на себе: ні багатий купець, ні навіть воєначальник. Воїн був слугою царя і служив тільки йому. Коли бідний воїн потрапляв у полон, за нього платили викуп з царської казни.

Загрузка...