Недосконалість нормативних актів передбачає необхідність їх тлумачення.
Тлумачення — діяльність органів держави, посадових та фізич-н нх осіб, що здійснюється з метою уяснення та пояснення змісту правової норми. Уяснення змісту відбувається суб’єктом (для себе), а пояснення — для інших.
Значення тлумачення:
1) Сприяє правильній реалізації правових приписів усіма суб’єктами права.
2) Сприяє забезпеченню принципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми.
3) Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві.
4) Дає можливість заповнити прогалини в праві.
Розрізняють офіційне та неофіційне тлумачення.
Офіційне тлумачення дається компетентним органом чи посадовою особою на підставі службового обов’язку і має юридично значимі ‘ наслідки. У результаті офіційного тлумачення можуть створюватися юридичні документи, які називаються актами тлумачення. Такі акти нових норм не створюють. Вони служать своєрідним додатком до того нормативного акту, норми якого тлумачать.
Неофіційне тлумачення — це таке роз’яснення норм права, яке дається неуповноваженим суб’єктом, атому позбавлене юридичної’* сили і не має юридичних наслідків. Його поділяють на доктринальне, компетентне та буденне.
Неофіційне доктринальне тлумачення — це наукове роз’яснення , правових актів, змісту і цілей правових норм, яке міститься в теоретичних планах, науковому аналізі права в монографіях учених, науково-практичних коментарях.
Компетентне (професійне) тлумачення дається професійними юристами (наприклад, адвокатами).
Буденне тлумачення дають усі інші люди, які виражають свої уявлення про право, що базуються на їх світогляді та загальній ерудиції.;
Способи тлумачення — це система прийомів мислення та діяльності, що використовується для визначення змісту правової норми. :
Основними способами тлумачення є:
— Граматичний — уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризує значення; слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків.
— Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами в системі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться, визначається як засіб встановлення її змісту.
— Логічний — надає можливість визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомів як абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від; протилежного.
— Історичний — визначає зміст норми через характеристику конкретних історичних умов її прийняття.
Спеціально-юридичний — надає можливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки. Функціональний — визначає зміст припису через аналіз факторів та умов, у яких функціонує норма, а також факторів, що впливають на її зміст.
