загрузка...

Ольвія

Наша країна заселена з незал м’ятних часів. На території Рад ського Союзу вченіархеологи г явили чимало пам’яток побуту т племен, що населяли її з давні давен: рештки жител, стародап поховання, знаряддя праці, збр з каменю, бронзи, заліза, глинянії посуд різних форм і призначенії
На початку першого тисячоліті до нашої ери матеріальне і культу не життя місцевих племен стоял вже на досить високому рівні, ал стародавні жителі нашої країн довгий час не знали письма. Том нам не відомі назви тих племен народностей, які тут жили. Перши ми залишили про них письмові в домості стародавні греки.
Вони докладно описали життя І побут цих племен.
Батьківщина греків, Балканськп Греція, в стародавні часи не відзначалася родючістю. Кам’янистий грунт вимагав великої праці для обробітку, а посушливий клімат і безводдя губили посіви. Багато греків залишило батьківщину і оселилось на сусідніх островах і по узбережжю Середземного моря.
Грецькі поселенці — колоністи — проникли і на береги Чорного моря, яке греки називали Понтом Евксінським.
З 8 ст. до нашої ери на чорноморських узбережжях виникають грецькі містаколонії. Вони виникають в першу чергу на південному і західному узбережжях і тільки потім на північному й східному.
Стародавні кораблі, що ходили під парусами і на веслах, по суті були великими човнами. На них було ризиковано виходити у відкрите море. Тому плавали вздовж берегів. Коли греки виходили через Боспор ську протоку в Чорне море, то повертали або праворуч, щоб іти вздовж південного берега, або ліворуч — до західного. Тільки коли обидва ці узбережжя були вже добре розвідані і обжиті колоністами, кораблі почали плавати і до північного узбережжя.
Перше селище грецьких колоністів на півночі Понту Евксінського виникло в 7 ст. до нашої ери на острові Березань. Це невеликий острів, що лежить поблизу берега між гирлами Дніпра й Бугу (ДніпроБузь ким лиманом) і сучасною Одесою.
У 7 ст. до нашої ери значно розвинулась морська торгівля. Колоністи, які раніше тільки орали й сіяли, теж почали торгувати. Змінюється й характер колонізації. Кинувши якір біля невідомого берега, грецькі моряки торгували з місцевими жителями. Якщо торгівля проходила успішно, вони приїздили й наступного року. Зустрічі між місцевим населенням і греками частішали.
На узбережжя приїжджали місцеві жителі з своїми товарами для обміну і підпливали кораблі грецьких купців. Пізніше на місцях постійних зустрічей будували складські приміщення для моряків, які висаджувалися на берег. Так виникали селища. Спочатку в них жили тільки під час обміну. Але поступово селища з тимчасових перетворилися в постійні.
Таким і було селище на острові Березань. Очевидно, перші колоністи не наважились відразу оселитися в незнайомій країні і надали перевагу острову. Були й інші причини переселень.
Напружена боротьба народу й аристократії, перевороти в грецьких містахдержавах примушували багатьох греків шукати щастя на чужині.
У гирлі Південного Бугу в VI ст. виникла колонія Ольвія. Ряд інших колоній було засновано на кожному березі  Керченської протоки і східному узбережжі Криму. Славився багатством і високою культурою Пантікапей, що лежав на місці теперішньої Керчі.
До наших днів зберегла стародавню назву Феодосія, яка існує вже майже2,5 тисячі років. На узбережжі Таманського півострова виникла Фанагорія. Уже в 5 ст. до нашої ери біля сучасного Севастополя виник Херсонес.
Жваву торгівлю вели з Грецією колонії Причорномор’я. Звідти вони одержували тканини, розмальований посуд, вироби з металів (у тому числі із золота і срібла), а також вино і маслинову олію. Ці товари продавались і обмінювались у скіфів на хліб, солону рибу, мед і віск. Із Північного Причорномор’я в Грецію вивозилось багато зерна і рабів.
Усі колонії були самостійними містамидержавами. Але їх ріднили з далекою Грецією і між собою спільна мова, культура, релігія.
Населення Північного Причорномор’я ще до появи греків мало торгові зносини з країнами стародавнього Сходу. У торгівлі з греками воно також було зацікавлене.
Грекоперські війни затримали розвиток північночорноморських колоній. Перси, прибравши до своїх
рук протоки, що сполучають Середземне море з Чорним, припинили торгівлю центральних областей Греції з Північним Причорномор’ям.
Справжній розквіт північночорно морських міст починається після перемоги греків над персами. У ті роки Ольвія перетворюється в багате, квітуче місто. Міста, розташовані на узбережжі східного Криму, об’єднуються навколо Пантікапею і Фа нагорії. Це поклало початок утворенню Боспорського царства. До складу Боспорської держави ввійшли й землі, населені місцевими племенами.
У V ст. до нашої ери, незабаром після грекоперських війн, до  Північного  Причорноморя  подорожував відомий грецький письменник, «батько історії» Геродот. Він відвідав Ольвію. Геродота дуже цікавила невідома йому країна та її жителі, яких греки називали скіфами. Він почав збирати відомості про Скіфію та скіфів. Свої спостереження він доповнював легендами, почутими від місцевих жителів.
Праця Геродота про Скіфію дійшла до нас.
Він розумів, що ця країна колись була заселена кіммерійцями. Пізніше з’явилися скіфи, які витіснили кіммерійців з території Північного Причорномор’я. Назва стародавніх жителів цієї країни збереглася лише в деяких географічних назвах. Наприклад, протока, що сполучала Чорне море та Азовське моря, називалася за часів Геродота Боспором Кіммерійським. Поблизу від неї лежали Кіммерійська область, Кіммерійські переправи і Кіммерійські мури.
Скіфія охоплювала не все Північне Причорномор’я, а лише терито
Краще за інших знали сарматін,] або савроматів, як називав їх Геродот. Він розповідає, що сармати говорили мовою, близькою до тієї, і якою розмовляли скіфи. Серед греків ходила легенда, що сармати походили від шлюбу скіфів з казковими войовничими жінками — амаІ зонками. Здобувши перемогу над амазонками в довгій війні, скіфи послали до переможених своїх синів. Багато з них одружилися там. Амазонки умовили своїх чоловіків не повертатися на батьківщину, а оселитися за річкою Танаїсом (Доном). Сарматські жінки славилися мужністю: їздили верхи, брали участь у війні і полюванні.

карта

Та найкраще греки знали своїх найближчих сусідів — скіфів. Геродот згадує про скіфські племена, що жили навколо Ольвії. Найближче до цього грецького міста жили кал ліпіди і алазони. З часом калліпіди змішалися з грецьким населенням?
Ольвії і перейняли від нього багато грецьких звичаїв. Тому Геродот називає їх елліноскіфами.
За цими племенами жили скіфи землероби. Вони сіяли пшеницю не лише  для своїх їдей , а й для продажу грецьким купцям. Землеробські племена скіфів займали територію між Бугом і Дніпром.
На схід від цих племен, у степах, жили войовничі племена скіфівко чівників. Вони розводили худобу і, шукаючи нові пасовиська, кочували по всьому степовому просторі між

річками Дніпром та Доном. Кибитки, криті повстю, були їм за житло. На бистрих конях, оточені численними стадами, вони пересувалися по неосяжній рівнині. Ці войовничі кочівники часто нападали на своїх осілих сусідів.
Греки називали їх «царськими» скіфами, очевидно, через те, що на чолі кочових племен стояли «царі», тобто племінні вожді.
Геродот докладно розповідає про побут і звичаї «царських» скіфів, їли вони головним чином молоко і м’ясо. На знайдених у скіфських курганах вазах грецької  відображений зовнішній вигляд скіфів. Чоловіки носили короткі каптани, широкі шаровари, шкіряні чоботи, башлик з гострим кінцем щільно облягав голову і зав’язувався під бородою. На поясі у скіфа збоку висів короткий меч. Жінки носили довгу сукню з поясом, а на голові шпичасті шапки з покривалом, яке спадало на плечі й спину. Багаті скіфи носили золоті прикраси: серги, намисто, браслети і каблучки.
У скіфських курганах під час розкопок знаходять масивні золоті прикраси: оздоблену золотом зброю і кінську збрую, дорогий посуд і т. ін. Такі багаті поховання показують, що в скіфському суспільстві вже зникла колишня рівність. Племінні вожді та їх дружина утворили родову знать. їй належали численні стада і табуни, під час війни більша частина здобичі перепадала цій знаті. До здобичі входили і полонені. Полонених повертали в рабство, продавали грецьким купцям або користувались їх працею самі.

Херсонес

Скіфські племена за часів

Геродота жили ще родами. Коли два скіфи, які не були родичами, хотіли закріпити між собою союз і дружбу, вони надрізали собі шкіру на тілі і видавлювали кілька крапель крові в спільну чашу з вином. Випивши його і обмінявшись клятвами взаємної вірності, вони ставали немов кровними родичами — побратимами.

У Геродота цікаво описано обряд царського похорону. Тіло вмерлого царя скіфи натирали воском і наповнювали всякими пахощами. Ховали урочисто у великій чотирикутній могилі. Скіфи знали про загробне життя і вважали, що небіжчику потрібне буде все, що він мав за своє життя. Тому з царем ховали його жінок і найближчих слуг, у могилу клали коней, зброю, прикраси і речі домашнього вжитку. Далеко в степу було видно високі насипи — кургани, які відмічали місце царського поховання.
Обряд поховання незнатних скіфів був простіший. В їх могилах знаходять лише просту зброю і дешеві прикраси.
За свідченням усіх стародавніх письменників, скіфи були войовничі й хоробрі. Вони ніколи не розлучалися зі своєю зброєю — легким
дерев’яним луком із стрілами, коротким мечем і дротиком.
Скіфи були природженими наїзниками і влучними стрільцями. Навально налетівши на ворога, скіфські вершники засипали його стрілами і дротиками, а потім закінчували бій мечами.

карта

Загрузка...