загрузка...

оцінювання учнів Виділені рівні навченості й категорії навчальних цілей можна «прив’язати» до діючої шкали оцінювання навчальних досягнень з предмету. Рівні розрізнення і запам’ятовування (знання) загалом співвідносяться з характеристиками навчальних досягнень початкового рівня, рівень розуміння (розуміння) — із середнім, рівень стандартних вмінь (вміння) — з достатнім, а рівень перенесення (творчість) — із високим. Автори критеріїв оцінювання навчальних досягнень з історії справді визначають досягнення учнів на кожному із цих рівнів через подібні до вжитих для характеристики рівнів навченості висловлювання: на початковому учень може «назвати подію, дату, історичну постать», «двома-трьома реченнями розповісти…»; на середньому — «репродуктивно відтворити основний зміст теми… фактичний матеріал теми», «дати визначення окремим ознакам історичних понять»; на достатньому — вміє давати  «загальну характеристику подіям (причини, значення,наслідки)», «використовує приведені в шкільному підручнику архівні документи як -джерело історичних знань», «узагальнює окремі факти, формулює нескладні висновки», «вміє дати зрівняльну характеристику історичного явища»; на високому — «використовуєнабуті знання та користується ними  для розв’язання проблеми яка ставиться на уроці вчителем», «робить аргументовані висновки», «рецензує відповіді учнів», «висловлює  думки, судження і впеінено їх аргументує».

Щоправда, прямі посилання на теорію рівнів навченості у відомому документі Міносвіти України «Оцінювання в школі» відсутні. Про брак серйозного теоретичного підґрунтя свідчать також окремі суперечності та розмиті формулювання «Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з історії». Зокрема, незрозуміло, який зміст вкладають їх автори у висловлювання «учень має загальне представлення про рахування часу в історії», «…про історичне карторгафування». Цілком невмотивовано, на нашу думку, віднесено до середнього рівня «репродуктивне відтворення учнем частини (?) навчального матеріалу», «…однієї-двох основних (?) дат», «показ на карті історико-географічного об’єкта» (4 бали); до достатнього — «встановлення послідовності й тривалості подій» (7 балів), «…їх синхронності» (9 і навіть 10 балів) — щоб виконати завдання, які перевіряють названі вище досягнення середнього рівня, учневі досить пам’ятати відповідні фрагменти історичної інформації. Виконання завдань на встановлення послідовності, тривалості та синхронності подій буде успішним за умови утримання в пам’яті й розуміння учнем поверхових (хронологічних) зв’язків між історичними подіями.

Навчальні досягнення учнів (досягнуті ними цілі вивчення уроку, теми, курсу) як елементи їх навченості становлять певну ієрархію, оскільки вони взаємопов’язані та взаємозалежні. Однак правильніше розглядати й оцінювати їх як окремі самодостатні здобутки в процесі навчання історії. Адже збереження в пам’яті більшої чи меншої кількості дат, імен історичних осіб, термінів, суджень про історичні події тощо завжди слугуватиме стартовою інформаційною базою для пізнання минулого, а окрім того, визнається суспільством одним із показників загальної ерудованості особи; розуміння явного змісту історичних текстів забезпечує формування якостей зацікавленого читача та оповідача; наявність навичок опрацювання історичної інформації сприяє загальному інтелектуальному розвиткові учня, а творче й критичне осмислення цієї інформації дає людині змогу здобувати цінний для себе життєвий досвід і розширювати світогляд.

Застосування для оцінювання навчальних досягнень учнів таких термінів як «початковий», «середній», «достатній» та «високий» рівні, а також бальної шкали породжує низку проблем. За такого підходу навчальні досягнення складають жорстку ієрархію, а отже, цінуються учнями, батьками, та й педагогами, по-різному: знання — найменше, творчість — найбільше, що шкодить навчанню. Учні або за будь-яку ціну домагаються високої оцінки, або миряться зі своїм «низьким» чи «середнім» рівнем навчальних досягнень. До того ж, оцінка, виставлена як сума балів за виконані завдання, не завжди точно вказує на рівень навченості, на якому перебуває учень, оскільки навіть в ідеально укладеній діагностичній роботі, тобто в такій, яка містить завдання для перевірки всіх категорій навчальних цілей, учень може виконати лише частину завдань для різних груп, частково розв’язати те чи інше завдання.

На думку автора, доцільніше було б, визнавши са- моцінність знань, розуміння, вмінь, творчості, виставляти окрему оцінку за навчальні досягнення у кожній із цих груп. При цьому можна цілковито відмовитись від ієрархії, замінивши бали буквами, скажімо, А, Б, В, кожна з яких символізувала б виражений у відсотках обсяг досягнутих навчальних цілей. Не шкодитиме навчанню й збереження традиційної бальної шкали в межах кожної з груп навчальних досягнень. Оцінки так само вказуватимуть на обсяг досягнутих навчальних цілей: від достатнього мінімуму до похвального максимуму. Педагогічний досвід свідчить, що для успішного переходу на наступний рівень навченості учень має досягти не менше 60% усіх навчальних цілей нижчого рівня. Таким чином, оцінка слугуватиме стимулом для навчання: досягнуто до 60% навчальних цілей відповідної категорії — «незадовільно» (знань (розуміння, вмінь тощо) не набуто, 0 балів), 60— 69% — «задовільно», «прийнятно» (А, 1 бал), 70—79% — «добре» (Б, 2 бали), 80% і більше — «блискуче», «відмінно» (В, 3 бали). Названі бали, звичайно, можна замінити ще не забутими двійкою, трійкою, четвіркою і п’ятіркою.

Загрузка...