загрузка...

Хто ж робить для дітей якісний аналіз їхніх робіт? Вони самі.

пергаментЗрозуміло, звичайний учень звичайної російської школи на це не здатний. Наші школярі мають таке ж уявлення про те, за що їм ви­ставлена та або інша оцінка, як про походження Тунгуського метео­рита: і те, й інше з неба звалилося, а чому саме це й саме їм на голови, Бог зна.

А ми оцінюємо й усні відповіді, і письмові роботи разом. Спочатку це займає багато часу: адже вони ще тільки вчаться. Тільки відповість хтось, я прошу клас: «Будь ласка, оцініть відповідь». За схемою: достоїнства, недоліки. Те, що говориться, поки що не оцінка, а якісна характеристика відповіді. Висловлюється кожний, кому є що сказати; дещо додаю і я.

І так постійно, день удень, кожного тижня й місяця. Письмові твор­чі роботи читаються в класі (якщо автор не заперечує) й аналізуються в такий же спосіб. Звичайно, всі роботи прочитати неможливо: я виби­раю або дуже гарні, або з характерними недоліками.

До кінця другої чверті вони так набили руку, що мені майже нема чого було додати до їхніх характеристик. Після колективного аналізу ми ставили оцінки — теж разом. І, зрештою, кожний з них навчився сам аналізувати свої роботи й сам себе — цілком об’єктивно — оцінювати.

До речі, є один нюанс. Ми ставимо +1 бал «за прогрес». Що це значить?

Скажімо, Жора раніше жив в Україні й навчався «українською мо­вою», а в Тамари рідна мова вірменська. І він, і вона ліпили помилку на помилці. І що ж — завалювати їх «двійками»? За «Нормами оцінок» ви­ходить так: шість помилок — «двійка». Але якщо зазвичай в дитини на сторінці самостійно створеного нею тексту буває 10-12 помилок, а сьо­годні тільки 8, то вона одержує +1 за прогрес.

Але в голові вона тримає: це оцінка за прогрес. Є ще оцінка абсо­лютна. Але якщо оцінки за відносною й абсолютною шкалами різні, ставиться — за правилом! — та, котра вище.

Хто ж робить для дітей якісний аналіз їхніх робіт? Вони самі.

Зрозуміло, звичайний учень звичайної російської школи на це не здатний. Наші школярі мають таке ж уявлення про те, за що їм ви­ставлена та або інша оцінка, як про походження Тунгуського метео­рита: і те, й інше з неба звалилося, а чому саме це й саме їм на голови, Бог зна.

А ми оцінюємо й усні відповіді, і письмові роботи разом. Спочатку це займає багато часу: адже вони ще тільки вчаться. Тільки відповість хтось, я прошу клас: «Будь ласка, оцініть відповідь». За схемою: достоїнства, недоліки. Те, що говориться, поки що не оцінка, а якісна характеристика відповіді. Висловлюється кожний, кому є що сказати; дещо додаю і я.

І так постійно, день удень, кожного тижня й місяця. Письмові твор­чі роботи читаються в класі (якщо автор не заперечує) й аналізуються в такий же спосіб. Звичайно, всі роботи прочитати неможливо: я виби­раю або дуже гарні, або з характерними недоліками.

До кінця другої чверті вони так набили руку, що мені майже нема чого було додати до їхніх характеристик. Після колективного аналізу ми ставили оцінки — теж разом. І, зрештою, кожний з них навчився сам аналізувати свої роботи й сам себе — цілком об’єктивно — оцінювати.

До речі, є один нюанс. Ми ставимо +1 бал «за прогрес». Що це значить?

Скажімо, Жора раніше жив в Україні й навчався «українською мо­вою», а в Тамари рідна мова вірменська. І він, і вона ліпили помилку на помилці. І що ж — завалювати їх «двійками»? За «Нормами оцінок» ви­ходить так: шість помилок — «двійка». Але якщо зазвичай в дитини на сторінці самостійно створеного нею тексту буває 10-12 помилок, а сьо­годні тільки 8, то вона одержує +1 за прогрес.

Але в голові вона тримає: це оцінка за прогрес. Є ще оцінка абсо­лютна. Але якщо оцінки за відносною й абсолютною шкалами різні, ставиться — за правилом! — та, котра вище.

Хто ж робить для дітей якісний аналіз їхніх робіт? Вони самі.

Зрозуміло, звичайний учень звичайної російської школи на це не здатний. Наші школярі мають таке ж уявлення про те, за що їм ви­ставлена та або інша оцінка, як про походження Тунгуського метео­рита: і те, й інше з неба звалилося, а чому саме це й саме їм на голови, Бог зна.

А ми оцінюємо й усні відповіді, і письмові роботи разом. Спочатку це займає багато часу: адже вони ще тільки вчаться. Тільки відповість хтось, я прошу клас: «Будь ласка, оцініть відповідь». За схемою: достоїнства, недоліки. Те, що говориться, поки що не оцінка, а якісна характеристика відповіді. Висловлюється кожний, кому є що сказати; дещо додаю і я.

І так постійно, день удень, кожного тижня й місяця. Письмові твор­чі роботи читаються в класі (якщо автор не заперечує) й аналізуються в такий же спосіб. Звичайно, всі роботи прочитати неможливо: я виби­раю або дуже гарні, або з характерними недоліками.

До кінця другої чверті вони так набили руку, що мені майже нема чого було додати до їхніх характеристик. Після колективного аналізу ми ставили оцінки — теж разом. І, зрештою, кожний з них навчився сам аналізувати свої роботи й сам себе — цілком об’єктивно — оцінювати.

До речі, є один нюанс. Ми ставимо +1 бал «за прогрес». Що це значить?

Скажімо, Жора раніше жив в Україні й навчався «українською мо­вою», а в Тамари рідна мова вірменська. І він, і вона ліпили помилку на помилці. І що ж — завалювати їх «двійками»? За «Нормами оцінок» ви­ходить так: шість помилок — «двійка». Але якщо зазвичай в дитини на сторінці самостійно створеного нею тексту буває 10-12 помилок, а сьо­годні тільки 8, то вона одержує +1 за прогрес.

Але в голові вона тримає: це оцінка за прогрес. Є ще оцінка абсо­лютна. Але якщо оцінки за відносною й абсолютною шкалами різні, ставиться — за правилом! — та, котра вище.

Загрузка...