загрузка...

Тренінгові ігри блискуче реалізують дидактичну ціль: систематизують матеріал за певною ознакою (поняття, терміни, дати, імена історичних осіб, назв історико‑географічних об’єктів); стимулюють розвиток мислення, формуючи комунікативні, логічні та інші уміння; сприяють виробленню автоматизму дій, реалізації ідеї співробітництва, розвитку уміння знаходити компроміси у суперечливих ситуаціях, вихованню через колектив, виробленню відповідальності кожного за навчання та дисципліну. Ці ігри допомагають проконтролювати сформованість — несформованість знань та вмінь значної кількості учнів за незначний проміжок часу.

Відповідно до змісту завдання тренінгові ігри можуть успішно розвивати історичні компетентності. Наприклад, одновекторні ігри можуть сприяти формуванню хронологічної компетенції («Дата — події», «Розв’яжи приклад»), просторової («Знавець карти», «Розгадай карту»), інформаційної («Віднови текст», «Знайди помилки») логічної («Про кого мова»,«Історичний сніжний клубок»), аксіологічної («Судження», «Експерти»). Відповідно у багатовекторних іграх («Збірне лото», «Історичні шахи») відбувається становлення перерахованих компетентностей у їх сукупності. Проте слід зауважити, що під час графічних неімітаційнихї ігор (ребуси, кросворди) відбувається формування просторових, картографічних і логічних умінь.

Як зазначалося, у  тренінгових іграх важливим стимулом є елемент змагання, в якому збільшується активність дитини, воля до перемоги. Та все ж вчителю необхідно передбачити ситуації, пов’язані з психологічними особливостями учнів. На уроці вчитель працює із 30 учнями. За типом темпераменту їх можна поділити на 4 групи (холерики, сангвініки, флегматики і меланхоліки), за типом сприйняття — на 4 (візуали, аудіали, кінестетики, діскрети), за типом відкриття  — на 2  (екстраверти та інтроверти), за типом мислення — на 3 (лівопівкульні, правопівкульні та рівнопівкульні). Правила гри, умови проведення для всіх дітей однакові. Тож значно активніший учень виконає завдання швидше (хоч необов’язково правильно), ніж учень іншого темпераменту, який може образитись через те, що він не встиг. Завдання, яке зачитується вчителем, може залишитися незрозумілим для учня, якому зручніше його самому прочитати. У першому і другому випадках «невстигаючі» учні будуть незадоволені, що в подальшому може відштовхнути їх від ігрової методики. Тому організація та проведення ігрової діяльності на уроках історії — копітка праця вчителя й учнів, яка за вдалого співвідношення процесуального та дидактичного матеріалів під час занять призводить до оптимального психічного напруження, що забезпечує активізацію всіх резервів особистості.

Неімітаційні ігри вимагають особливої обережності. Складні, непосильні задачі можуть підлітка налякати. Необхідно дотримувати принципу від простого до складного. Проте коли учневі вдасться виконати завдання, подолати перші труднощі, він, відчувши радість, буде готовий перейти до складнішої гри. Як влучно зазначає Є. Мінскін, «у нього [учня] з’являється віра в свої сили,

розвивається «розумовий апетит», а це значить, що мети таких ігор досягнуто». Інакше кажучи, під час добору й розробки завдань слід враховувати, що темп і ефективність їх виконання пропорційні рівневі сформованості компетентностей кожного учня.

З методичного боку організація тренінгових ігор передбачає насамперед виникнення ігрового задуму — першого структурного компонента гри, закладеного у дидактичне завдання, що необхідно виконати під час навчання. Ігровий задум найчастіше виступає у вигляді питання або загадки, що ніби проектує хід гри. Це надає їй пізнавального характеру, висуває до її учасників певні вимоги щодо знань. Кожна дидактична гра має свої правила, які залежать від мети уроку та індивідуальних властивостей учнів. Дотримання правил, регламенту формують сутність ігрового методу, порушення яких призводить до втрачання ним будь‑якого сенсу.Організаційно‑неімітаційні ігри на початкових етапах готує та проводить вчитель, пізніше — учні. У будь‑якому випадку з метою створення ефекту емоційного вибуху під час проведення тренінгових ігор вчитель має дотримуватися таких рекомендацій:

1.  Ігрове завдання можна давати як відпочинок.

2.  Воно дається так, ніби не планується педагогом заздалегідь

(граімпровізація).

3.  Ігрове завдання вводиться з прив’язкою до конкретної ситуа

ції, конкретного учня, але сам перехід до нього раптовий.

4.  У постійно підбадьорює учнів.

5.  Переможців ігорзмагань вітає весь клас.

6.  Переможців можна залучати як експертів в інших іграх або під час виникнення суперечки.

 

Загрузка...