загрузка...

письмо Дуже важко навчитися красиво й чітко писати єгипетському школяреві. Недаремно в одному повчанні старий жрець Небмаатранахт радить своєму учневі Унуемдіамону: «Люби писання і ненавидь танці… Цілий день пиши твоїми пальцями і читай вночі».
Головна увага в єгипетських школах зверталась на те, щоб учень навчився писати гарним почерком. При цьому учні повинні були писати різними зразками письма, залежно від змісту, наприклад ділові документи писались скорописом, а для релігійних текстів застосовували особливо чітке уставне письмо.
Учневі не відразу дозволяли писати на папірусі. Спочатку він учився писати на уламках глиняного посуду чи каменів або ж на дерев’яних дощечках. Тільки  коли він добре опанує письмо, йому давали папірус.
Папірус був дорогим матеріалом. Його виготовляли з болотної рослини, яка в ті часи росла у великій кількості по берегах Нілу. Єгиптяни називали цю рослину, а потім і ви-роблюваний з неї матеріал для письма «папіур», що означає річковий, нільський. Звідси це слово запозичили стародавні греки та римляни, а згодом цією назвою в ряді країн почали називати папір. Це давньоєгипетське слово живе й досі в англійській, німецькій і французькій назвах паперу — «пейпер», «папір», «пап’є». І самі ми, кажучи «папір», «папіроса» або «прес-пап’є»,. звичайно не задумуємося над тим, що ці слова походять від назви стародавньої нільської рослини.
Матеріал для письма єгиптяни виготовляли так: від папірусу відрізували однакові куски стеблин, які потім розрізали по їх довжині. Смужки розкладали так, щоб краї їх накладалися. Потім краї підклеювали так, щоб дістати квадратний кусок папірусу. На цей кусок накладали другий шар із смужок папірусу, але так, щоб їх волокна йшли перпендикулярно до волокон першого шару.
Накладені одна на одну смужки били дерев’яним молотком, щоб вони ущільнилися. Потім папірус пресували і просушували.
Щоб дістати папірус потрібної довжини для написання того чи іншого рукопису, окремі куски склеювали. Коли рукопис був написаний, його згортали в сувій. Такий вигляд мали єгипетські книжки.?
Розміри їх були, звичайно, різні. Довжина сувоїв залежала від розміру тексту, який на ньому писали. Для написання короткого документа вибирали невеликий кусок папірусу, і сувій виходив тонкий. А для великого літературного твору чи збірки творів брали дуже довгі сувої. Найдовший з відомих досі папірусів 40,5 метрів завдовжки. На ньому написаний список усіх дарів, що їх фараон Рамсес III зробив різним єгипетським храмам.
Ми вже говорили, що папірус був дорогим матеріалом, його берегли, використовували кожний кусочок. Часто сувої папірусів, особливо для запису великих, але неофіціальних текстів, склеювалися з кусків уже використаних рукописів, в яких можна було скористатися чистим зворотним боком.Математика
У Ленінграді, в Ермітажі, є великий папірус. В ньому міститься два літературних твори: перший — «Повчання царю Мерікара», а другий — «Провіщення мудреця Ноферреху». Обидва вони написані на зворотному боці довгого папірусу, де раніше були записи про кількість зерна та дерев.
Часто єгиптяни, щоб використати старий папірус для нового запису, змивали написаний раніше текст і писали заново. Правда, колір такого папірусу виходив бруднуватий, місцями навіть просвічували погано змиті знаки попереднього тексту, але висока ціна папірусу змушувала писарів не гребувати і таким матеріалом. На такому старому, зім’ятому папірусі написана, наприклад, відома «Казка про потерпілого від загибелі корабля». Вона теж збері-гається в Ермітажі.
Писали єгиптяни загостреними очеретяними паличками; такі палички кожний писар мав при собі разом з чашкою для води, і дощечкою — пеналом, в якому зберігалися ці палички з чорною та червоною фарбами, що містилися в спеціальних за-глибинах.
Таке письмове приладдя було постійним супутником писаря ще з шкільного часу. Той самий жрець Небмаатранахт, про якого ми вже згадували, так говорив своєму учневі, радячи не розставатися з письмовим приладдям: «Побратайся із сувоєм і з письмовим приладдям».
Чорну й червону фарби писареві завжди треба було мати під рукою. Звичайно рукопис писали чорною фарбою, яку виготовляли із сажі, але часто початок нового розділу або просто окремих фраз, а також дати в ділових документах писали червоною фарбою. Цю фарбу добували з охри.
Єгиптяни на письмі не відокремлювали слів , і знайти початок якого-небудь розділу було дуже важко. Ось чому застосовували червону фарбу. Так робили й інші народи, які писали свої рукописи, не відокремлюючи слів. Так писалися й старовинні руські книги. Звідси походить російський вираз «начинать с красной строки». В поетичних творах вірші звичайно відокремлювались один від одного червоними крапками.
Усе це важко було осягнути єгипетським школярам. Тому й зрозуміло, що спочатку вони вчилися писати на черепках розбитого глиняного посуду чи уламках каменів. На таких черепках і каменях писали  також листи, наряди на роботу, розписки, квитанції і т. ін.
Іноді ці «уламки» бували досить великих розмірів. У Московському музеї образотворчих мистецтв зберігається частина каменя, на якому був написаний твір мудреця Ахтоя: «Повчання царя Аменемхета І своєму синові, цареві Сенусерту І». Цей камінь завдовжки близько 70 сантиметрів. А в гробниці архітектора Сенноджема, відкритій у горах на західному березі Нілу проти знаменитої єгипетської столиці — міста Фів, було знайдено великий кусок вапняку 1 метр завдовжки і 22 сан-тиметри завширшки, на якому був записаний уривок давньоєгипетського оповідання «Повість про пригоди Сінухета».
На шкільних рукописах перед початком переписуваного уривку звичайно ставили: число, місяць і день, коли відбувається даний урок. Таким чином, ми можемо простежити на ряді рукописів день за днем, як і в якій кількості переписував той чи інший початкуючий писар заданий йому текст.
Найчастіше учням давали переписувати такі тексти, з яких вони могли б дістати корисні для себе знання. Часто вони списували зразки листів, які згодом мали складати самостійно. Ось початок такого листа:
«Начальник хранителів сувоїв комор фараона, Аменхотеп-Пентауру, писареві храму Рамсеса II в домі Амона. Хай будеш ти щасливий, здоровий. Хай будеш в милості Амона- Ра, царя богів! Я говорю Ра-Харах- ті, коли він сходить і заходить, Птаху та іншим богам: дайте йому здоров’я і життя, зробіть так, щоб він був щасливий кожного дня!»
Тільки після такого складного, вишуканого вступу можна було переходити до викладу самої справи.
Учні списували зразки листів най-різноманітнішого змісту. Такі листи іноді дуже цікаві для історика: в них розповідається про події, які не описані в офіціальних літописах і про які ми інакше ніколи не довідалися б. А події ці дуже важливі, бо вони показують нам справжнє життя єгипетського трудового народу, тяжке й гірке під владою вельмож, чиновників та жерців. Ось зразок такого листа:
«Писар Паухем вітає свого пана, писаря Інхеррех, — хай будеш ти живий, щасливий, здоровий!
Надіслано це, щоб повідомити мого пана.
Ще привітання моєму панові!
Землероби земельного володіння фараона, яке перебуває під керівництвом мого пана,— ось два чоловіка з них утекли від начальника стаєнь Неферхотпу після того, як він їх побив. І ось кинуті поля земельного володіння фараона, яке перебуває під керівництвом мого пана, і нема нікого, щоб обробити їх.
Надіслано це, щоб повідомити мого пана».
Але найчастіше учням давали списувати різні повчання. Старі вельможі, жерці та чиновники хотіли, щоб молоді представники їх класу, які підростали їм на зміну, цілком поділяли їх погляди на життя, і намагалися передати їм ці погляди в своїх «повчаннях».
У таких повчаннях не тільки проповідувалися правила життєвого поводження, а й давалися поради по- чаткуючим чиновникам, як треба служити і поводитися з начальниками, щоб досягти почестей та багатства. Причому в кожному такому повчанні обов’язково підкреслювалося, як важливо і вигідно бути писарем. Для цього як порівняння наводилися описи інших професій, з навмисним підкреслюванням тяжких або комічних моментів.
Найцікавішим було, мабуть, повчання мудреця Ахтоя, сина Дуау, своєму синові Пепі. Він писав ось що:
«Початок повчань, зроблених людиною на ім’я Ахтой, син Дуау, синові його на ім’я Пепі, коли він плив на південь до столиці, щоб віддати його в школу писань… дітей знатних…
І сказав він йому: «Бачив я удари… Зверни ж серце твоє до книг. Я дивився на вільного від при-мусової праці,— дивись, нема нічого вищого від книги… Ти знайдеш такий вислів там, який гово-рить: «Якщо писар має яку-небудь посаду у столиці, то не буде він злидарем там»…
Якщо хто знає книги, то говориться йому: «Добре тобі це». Не так із заняттями, які я тобі показав… Не говорять писареві: «Попрацюй для цієї людини»…
Дивись, я роблю це, пливучи на південь, у столицю. Дивись, я роблю це з любові до тебе. Корисний для тебе день у школі, праця в ній вічна, подібно до гір…
Дивись, відсилай натовп і слухай слова вельмож… Дивись, немає писаря, який не годується від речей дому царя…
Ось на що вказую я тобі і дітям твоїх дітей».
Школярі не тільки переписували тексти, а й писали диктанти.
Поряд з навчанням письма їх навчали мови та красномовства. Освічений єгиптянин повинен був уміти добре і красиво говорити. Красномовство взагалі високо цінилося в Єгипті. Недаром знаходимо ми в єгипетських текстах такі міркуван-ня й прислів’я: «Мова сильніша, ніж зброя»; «Будь умілий у мові, і ти переможеш»; «Прекрасна мова ліпша, ніж коштовний зелений камінь»; «Уста людини рятують її, але мова її може і згубити її».
Чимало часу в єгипетських школах відводилось і вивченню математики. Це цілком зрозуміло: міцні знання з математики були потрібні для будівництва величезних храмів, спорудження каналів, підрахунку врожаю, обчислення нільських під-йомів, вимірювання землі, організації експедицій та походів у далекі країни, складання астрономічних записів.
Збереглися листи, в яких висміюють писаря, що погано знає лічбу і не вміє в потрібну хвилину обчислити кількість людей, потрібних для пе-ревезення величезної статуї 15,5 метра заввишки, або визначити норму продуктів для загону воїнів.
Ось як знущається з такого неука писар Хорі: «Ось тобі дають став, який ти повинен викопати. І тоді ти приходиш до мене, щоб довідатися щодо провіанту для людей, і говориш: «Обчисль мені це!»… Ось треба побудувати насип 730 ліктів завдовжки і 55 ліктів завширшки ’… Нагорі він повинен мати 70 ліктів, всередині — ЗО ліктів… Запитують, скільки треба для нього цеглин,— усі писарі зібралися.
Усі вони покладаються на тебе і говорять: «Ти — вчений писар, друже мій, так розв’яжи це нам якнайскоріше! Ось твоє ім’я ві-доме— нехай же не трапиться, щоб про тебе сказали: «Є речі, яких ти не знаєш! Відповідай нам, скільки потрібно цеглин».
Ось зроблено новий обеліск 110 ліктів заввишки і 10 ліктів в основі. Розрахуй нам, скільки треба людей, щоб його тягти. Не примушуй посилати двічі, бо цей пам’ятник лежить готовий у каменоломні. Відповідай швидко!»
У школі діставали основні поняття з географії, кожний школяр мав навчитися креслити той чи інший «план» місцевості. До нас дійшов папірус з накресленим на ньому планом золотих рудників. План зроблений, зрозуміло, без усякого масштабу і нагадує швидше ескіз даної місцевості.
У спеціальних школах готували і майбутніх лікарів. Єгиптяни мали великі знання в галузі медицини. Ось що пише про єгипетську медицину грецький історик Геродот, який відвідав Єгипет в V ст. до н. е.:
«Лікарська справа поділена у них так, що кожний лікар виліковує тільки одну хворобу… одні лікують очі, другі — голову, треті — зуби, четверті — шлунок, п’яті — внутрішні хвороби».
Збереглася частина одного медичного папірусу, де наведено 48 випадків хвороб; кожний з них міс-тить: а) опис хвороби, б) визначення її, в) значення способу лікування. У деяких випадках даються ще й пояснення окремих вжитих виразів, що, очевидно, зроблено з метою полегшити початкуючому ліка* реві розуміння змісту рукопису.
Усі випадки поділено на три групи: 1) «Хвороба, яку я вилікую»Я 2) «Хвороба, з якою я буду боротися» (тобто таке захворювання, кінець якого неясний); 3) «Хвороба невиліковна».
Ось опис одного з випадків пора нення обличчя і спосіб вигоєння такої рани:
«Коли ти оглядаєш чоловіка, щоі має рану в надбрів’ї, яка доходить до кістки,— ти повинен ощупати його рану і стягти потім її краї швом. Ти повинен сказати про нього: «той, хто має рану в його брові,-Ч хвороба, яку я вилікую».
Після того, як ти зашиєш його рану, ти повинен забинтувати на ній у перший день свіже м’ясо. Коли ти побачиш, що шви рани ос*: лабли, ти повинен стягти її двом;і смужками полотна, і ти повинен змазувати її жиром і медом щодня* поки вона не загоїться».
Однак, незважаючи на високий ступінь знань єгипетських лікарів,1 медицина в Єгипті була зв’язана з різними забобонними уявлення*] ми, так само як і астрономія з астрологією. Не розуміючи справжньої? причини захворювань людського організму, єгипетські лікарі вважав ли, що хвороби викликаються різ* ними злими демонами, чаклуванням ворогів даної людини і т. ін. Тому поряд з описами способів лікування ми знаходимо в текстах і численні замовлення та заклинання, які проказував лікар, даючи хворому ліки чи перев’язуючи йому рану.
Ось що повинен був, наприклад, говорити лікар, коли він відмірював  в особливій посудині точну дозу ліків для хворого:
«Ця вимірювальна посудина, в якій я відміряю ліки,— це, вимірювальна посудина, в якій Гор виміряв своє око. Воно було виміряне правильно, і були знайдені життя, здоров’я і благополуччя.
Вимірювання цих ліків у вимірювальній посудині,— щоб прогнати ними всяку хворобу, яка в цьому тілі».
Ми ознайомилися з тим, які науки вивчали молоді єгиптяни. У школах стародавнього Єгипту вчилися майже виключно сини знатних і багатих батьків. Саме становище шкіл при головних установах та храмах уже говорить про їх класовий характер.
У «Повчанні Ахтоя, сина Дуау» говориться, що він везе сина в школу при дворі, щоб його вчили «серед синів знатних». Те саме читаємо в іншому повчанні: «Ось я віддаю тебе в школу разом із синами знатних, щоб тебе виховати і підготовити до цієї прекрасної посади писаря».
Багато вельмож і полководців також розповідають в автобіографічних написах на стінах своїх гробниць, що вони виховувалися в школі серед дітей вельмож.
Про те, що доступ у школу був відкритий тільки для дітей знаті, особливо переконливо говорить один напис, в якому верховний жрець Уд- жахорресент розповідає про організацію шкіл: «Зробив я за наказом фараона і заснував я школи з усіма їх учнями із синів знатних, але не із синів бідняків».Таким чином, освіту могли здобувати тільки діти знатних і багатих.

Загрузка...