загрузка...

НАРОД — 1) все населення певної країни’, 2) різні форми історичних спільностей (плем’я, народність, нація).

НАРОДНИЙ ФРОНТ — форма об’єднання низки лівих та центристських партій і демократичних організацій у середині 30х років XX ст., яка склалася в деяких країнах у процесі боротьби проти фашизму й війни.

НАРОДНІСТЬ — історична спільність людей, яка постає за племенем. їй притаманні: порівняно спільна мова, територія, деякі риси культури й характеру людей, етнічна самосвідомість, самоназва, деякі господарські зв’язки.
НАРОДОВЦІ — діячі ліберальної політичної націоналістичної течії проавстрійської орієнтації серед західноєвропейської інтелігенції (виникла в 60х pp. XIX ст.).
НАУКОВОТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ —  Основні напрями НТР: електроні зація, комплексна автоматизація, перебудова енергетичного комплексу, виробництво нових матеріалів, прискорений розвиток біотехнології, освоєння космосу.
НАЦІОНАЛСОЦІАЛІСТИ, НАЦИСТИ, НАЦІ (нім. Nationalso zialisten, скор. Nazi) — члени Haціоналсоціалістської робітничої партії Німеччини (НСДАП), що виникла у 1919 р. й висловлювала інтереси найбільш реакційних кіл німецького суспільства.
НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА — частина соціальноетнічної спільноти, яка становить меншість стосовно головної (панівної) нації (народності). їй притаманні: одна мова, специфічні риси культури й характеру, історична пам’ять та самоназва.
НАЦІОНАЛЬНЕ ГНОБЛЕННЯ — утиски, яких зазнають у багатонаціональних державах національні меншини. Вони виявляються в переслідуванні та забороні народної мови, фольклору, традицій, релігії, в обмеженні прав, у перешкодах до національної єдності з метою досягнення національної самостійності.
НАЦІОНАЛЬНОВИЗВОЛЬНА ВІЙНА — період української історії напередодні створення держави. Започаткована повстанням 1648 р. під проводом Богдана Зиновія Хмельницького.
НАЦІОНАЛЬНОКУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ — спричинене потребою національного самозбереження, питання про яке особливо гостро постало після Люблінської унії 1569 р. Згуртовувало позбавлений власної держави український народ, підносило його самосвідомість, сприяло утвердженню визвольних ідей.
НЕОКОЛОНІАЛІЗМ (від грец. neos — новий та колоніалізм) — політика метрополій в умовах краху колоніальної системи, спрямована на збереження або відновлення в нових формах економічного, політичного й ідеологічного панування в колишніх колоніях і напівколоніях.
НЕОЛІТ (від грец. пео… та lithos — каміння) — остання доба (епоха) кам’яного віку (VII тисячоліття до н. е.). Характеризується осілим способом життя, появою скотарства й землеробства, прядіння, ткацтва, винаходом кераміки.
НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА — політика, проголошена в березні 1921 р.  і спрямована на подолання масового незадоволення політикою “воєнного комунізму». Передбачала заміну продрозверстки продподатком, свободу торгівлі, приватне підприємництво, залучення іноземного капіталу (у формі концесій), використання праці наймитів на селі.
“НОВА СХІДНА ПОЛІТИКА” (від нім. — ostpolitic) — усталений в системі міжнародних відносин термін, який характеризує зовнішньополітичний курс ФРН (19701982), що проводився урядовою коаліцією Соціалдемокра тичної партії Німеччини і Вільної демократичної партії (СДНП — СвДП).
“Н. с. п.” була спрямована на нормалізацію двосторонніх відносин з країнами Центрально Східної Європи (насамперед з колишнім СРСР, НДР та Польщею) на основі визнання територіального статускво в Європі та відмови від застосування сили або загрози її застосування. Міжнародноправові основи “Н. с. п.” були закладені підписанням 12 серпня 1970 р. Московського договору, який зафіксував основні принципи радянськоза хіднонімецьких відносин. Зовнішньополітичні кроки уряду ФРН в рамках “Н. с. п.” дозволили не тільки стабілізувати європейські стосунки, а й відіграли значну роль у розрядці міжнародної напруженості.
“НОВИЙ КУРС” Ф. РУЗВЕЛЬТА — комплекс заходів уряду президента СІЛА Франкліна Рузвельта у 19331939 pp., спрямованих на створення системи державного регулювання економіки й соціальноекономічних процесів, ліквідацію наслідків світової економічної кризи, пом’якшення протиріч і зміцнення наявного устрою. Теоретичною основою “Н. к.” стали погляди відомого англійського економіста Дж. Кейнса (18831946), одного з ідеологів державномонополістичного капіталізму, засновника кейнсіанства, який вважав, що капіталізм перестав бути само діючою системою і для забезпечення нормального ходу відтворення необхідне активне державне регулю ипння економіки.
НУМІЗМАТИКА (від лат. numis ma — монета) — допоміжна історична дисципліна, яка досліджує виробництво монет, історію грошововагових систем і грошового обігу. До неї традиційно включаються боністика (яка вивчає паперові грошові знаки), а також вивчення медалей, орденів, жетонів, значків.

Предыдущая статьяМ
Следующая статьяО