загрузка...

На вузькій неродючій смузі землі між течією річки Інду і каналом Західний Нар, підносяться горби МохенджоДаро, що означає в перекладі «горб смерті». І дійсно, в районі Мохенджо Даро жити майже неможливо. Взимку тут дмуть холодні вітри, а влітку бувають піщані бурі.
Однак за глибокої давнини ця область була квітучим краєм. У густих заростях джунглів водилися слони, носороги й тигри. Численні канали перерізали поля і служили для штучного зрошення та для осу імення боліт. Високі дамби захитані під повені оброблені землі й поселення жителів. Під горбами Мохенджо Даро заховане велике стародавнє місто; в ньому жили понад п’ять тиояч років тому.
Коли б ми пройшлись серед його руїн, то побачили б рештки зруйно наних будинків і вулиць, планування яких ще чітко розрізняється. Довгі вулиці тяглися з півночі на південь, їх пересікали інші, що йшли в напрямі з заходу на схід. Будинки складені з червоної цегли. На перехрестях роги будинків закруглені, очевидно для того, щоб не перешкоджати рухові на поворотах. Будинки були різних розмірів: в одних — усього дві жилі кімнати, в інших — багато приміщень і неодмінно кілька великих залів. Дуже багато двоповерхових. Майже в кожному будинку була кімната для обмивання, і біля будинку, іноді прямо при вході з вулиці, був викопаний глибокий колодязь, викладений цеглою. Брудна вода з кімнати для обмивань стікала по спеціальній системі каналів у загальноміський канал. Рештки цих стічних каналів було видно на вулицях міста.

Розкопки Мохенджо-Даро
Розкопки Мохенджо-Даро

У великих будинках на нижньому поверсі були розміщені кухня, кімната для обмивань, колодязь, приміщення для зберігання продуктів. Усі жилі кімнати — на другому поверсі. їх стіни були покриті шаром мулу, змішаного з травою, і обмазані глиною. Над внутрішнім двором уздовж кімнат ішов дерев’яний балкон. Дах був плоский, і влітку, в душні, жаркі ночі, там спали і дорослі, і діти. Чимало таких будинків— їх іноді називають палацами — було розкопано під горбами
МохенджоДаро. Але маленьких двоповерхових будинків було значно більше.
В західній частині міста було віднайдено два будинки, зовсім не подібні до щойно описаних. Один з них являв собою великий квадратний зал, кожна сторона якого 28 метрів завдовжки. Всередині залу 20 цегляних стовпів, розміщених у чотири ряди, підтримували плоску покрівлю. Ці колони здавалися трохи незграбними, важкими, але весь будинок в цілому справляв величне враження. Звичайно, в цьому будинку ніхто не жив. Тут, мабуть, збиралися жителі міста для жертвоприношень і проведення спільних свят.
Друга цікава споруда — незвичайний на вигляд басейн. У центрі будинку був відкритий квадрат, з кожного боку до квадрата прилягала велика веранда, а від неї йшли галереї й кімнати. В одній з кімнат із східного боку був великий колодязь; звідси вода йшла в басейн для плавання, зроблений в середині центрального квадрата. Довжина басейну 32 метри, ширина — 7, завглибшки він був близько 3 метрів. З кількох сторін у басейн спускалися цегляні сходи, що закінчувалися невеличкими площадками. Це було зроблено для тих, хто, купаючись, не хотів плавати в глибокій частині басейну. Колодязь у східній кімнаті був занадто малий, щоб повністю забезпечити басейн водою. Через це у південносхідному кутку був зроблений критий жолоб, через який надходила вода.
Вправні майстри споруджували цей цікавий будинок. Особливо багато вміння треба було проявити під час спорудження водоймища, щоб вода не розмила стіни і щоб будинок не осів і не завалився.
Стіни біля основи були завтовшки в 2—27г метра і викладені з невеликим нахилом. Дно водоймища складалося з кількох шарів старанно виготовленої цегли, прокладеної шаром водонепроникної смоли.
У багатьох будинках збереглися різні речі, рештки їжі, знаряддя праці, посуд, гирі і навіть письмові пам’ятки.
На жаль, письмена з Мохенджо Даро досі ще ніхто не прочитав. Тому нам доводиться дізнаватися, як жили люди в цьому місті, лише із залишених ними речей.
В коморах знайдено залишки пшениці, ячменю, фінікової пальми й овочів. Якщо ми згадаємо про рештки каналів і дамб на полях, то нам стане ясно, що тут уже було розвинуте землеробство. Дивно, що в жодному будинку не знайдено землеробських знарядь: ні мотики, ні плуга, ні серпа. Зате зустрічається багато ремісничих інструментів. Мабуть, жителі міста не займалися землеробством. Обробляли поля сільські жителі за стінами міст.
Ми не знаємо, хто займався мисливством і скотарством, але кістки тварин, знайдені коли відбувалися розкопоки, вказують, що жителі займалися й цими видами господарства. В зарослях джунглів та в лісах полювали на тигрів, носорогів, оленів, ведмедів та дрібних звірів. По берегах річок мисливці ганялися за гавіалом, смачне м’ясо якого було улюбленими ласощами, а в річці ловили рибу.
В той час жителі вже приручили багатьох твсрин і розводили стада буйволів, овець, свиней. Були навіть ручні верблюди й слони. Швидконогих коней запрягали в легкі візки —• гарби.
Серед розкопок знайшли велик ‘ кількість чудового глиняного посу ду, розмальованого візерунками я орнаментом. Одні посудини темної червоні з чорними малюнками, інші світложовті з зеленим і чорним маj люванням. Але, мабуть, найкращий посуд — з поливою опаловокремо! вого кольору та темнопурпурним малюнком…
В усіх будинках у великій кількості збереглися прядки. Очевидно, в кожній сім’ї жінки самі пряли нитки й ткали. Теплі тканини вироблялися з вовни, а легкі — з волокна бавовникового дерева.
Багато знарядь праці, зброя й різні господарські речі зроблені з металу: міді й бронзи. Золото і срібло служили для ювелірних прикрас. Великою кількістю напівкоштовного каміння користувалися. Тут були агат і яшма, аметист і гірський кришталь, бірюза, онікс, нефрит та багато інших. Більшість з них добувалася не в Індії, а привозилася з інших країн: з Афганістану, Ірану, Паміру, із Східного Туркестану й Тібету. Торгівля в той час була вже широко розвинута. Недарма в МохенджоДаро знайдено так багато гир різної ваги.
Прикраси із золота, срібла, коштовного каміння — каблучки, намисто, браслети — носили як чоловіки, так й  жінки. Кільця у вухах були тільки жіночою прикрасою.
Як одягалися жителі Мохенджо Даро? Одяг їх не зберігся; про нього можна судити лише з нечисленних статуеток, що дійшли до нас. Чоловіки носили пір’я й прикраси. Іноді вони перекидали через ліве
плече шаль, лишаючи праву руку вільною. Волосся стригли або зачісували назад, перев’язуючи його жмутком, іноді голили вуса, але залишали бороду й баки. Жінки носили на стегнах пов’язки з бавовняної матерії або шерсті й безліч прикрас.
Костюм у всіх був однаковий. Але одні носили прикраси з золота і срібла, із слонової кістки і коштовного каміння, інші — з міді і олова, з черепашок і простої кістки. Одні — плетені пояси з намиста, яке робилося з коштовного каміння з позолоченими кінцями, інші — пояси з намистом з випаленої глини. З цьому видно, що жителі МохенджоДаро ділилися на бідних і багатих. Бідні жили в маленьких халупках, багаті займали великі палаци. Бідняки з ранку до ночі працювали, а багаті жили в розкоші, експлуатували слуг і рабів.

Загрузка...