загрузка...

Кожні п’ять років робили пере­пис— ценз — населення та його майна. До списків заносилось ім’я власника, розмір його земельної ді­лянки, площа, відведена під зернові культури, виноградники, маслинові гаї, луки, ліси, площа пустопорож­ніх земель, робоча худоба, запису­вались і люди, зайняті обробітком землі. Залежно від цих даних ви­значалось, скільки власник повинен вносити державі податків продукта­ми і грішми, яку участь повинен брати (матеріалами, транспортом і робочою силою) в ремонті шляхів, імператорських палаців та громад­ських будинків. Зміни, що сталися в господарстві за п’ятиріччя від про­ведення цензу, не враховувались. Прибутки зменшувались, податки лишались ті самі. Розкладкою їх відала міська рада, курія. Імпера­торські чиновники стежили лише за тим, щоб повністю була внесена су­ма, накладена на міський округ,— внутрішні справи їх не стосувались.

Якщо курія не могла зібрати всієї суми, то повинна була поповнити її з своїх коштів. Куріали розорялися, доплачуючи те, що не вдалось їм видушити із збіднілих землевласни­ків, розорених неврожаєм або вар­варськими навалами. А коли зібра­на сума все-таки була недостатня, членів міської ради, колись таких поважних, нещадно били батогами із свинцевими наконечниками. Через це тепер посада куріала стала не менш страшною, ніж заслання на роботи в рудники або каменоломні. Всіх зусиль докладали громадяни міст, щоб звільнитися від такої по­сади, яка, наче на сміх, все ще на­зивалася почесною. Намагались ді­стати яку-небудь посаду в одній з канцелярій, піти в солдати, навіть стати колонами на землі якоїсь

знатної людини, а то й просто втек­ти, кинувши своє майно. Але спосо­бів звільнитися від обтяжливих «почестей» стало дедалі менше. Один за одним з’являлися імпера­торські укази, які закривали всі ви­ходи. Кожний, хто мав більше 25 югерів землі, автоматично зарахо­вувався до стану куріалів, а після його смерті куріалом ставав його син. Всі інші професії їм забороня­лись. Тільки священиками могли вони ставати, та й то повинні були спочатку віддати місту своє майно. Куріал не смів виїхати із свого міс­та без спеціального дозволу наміс­ника провінції; не міг продати свою землю, зайнятись якоюсь справою, що загрожувала б йому збитками і зменшила б його платоспромож­ність. Коли він тікав, його розшуку­вали, карали і повертали в рідне місто. Як і збіглому рабу і боржни­кові йому не давала притулку церк­ва, яка дістала право захищати від покарання інших злочинців, що шу­кали порятунку коло олтаря.

Загрузка...