загрузка...
Кімон
Кімон

—    Даремно вважаєш, Перікле, що, піддобрюючись до народу, ти зможеш підірвати вплив Кімона! Треба бути заплішеним дурнем, щоб сподіватися на це!

Так кричав аристократ Кінофіл, в’язнучи до Перікла, який ішов своєю звичайною дорогою з ради п’ятисот додому.

—    Ганьба, безумцю! Ти людина знатного роду, твій батько розбив персів, а ти, забувши друзів, кривляєшся на потіху підлій черні!

Перікл не відповідав. Він мовчав усю дорогу, слухаючи пискливі вигуки Кінофіла, а коли вони дійшли до хати, спокійно покликав раба і наказав йому, взявши факел, провести грубіяна додому.

Не було за тих часів популярнішої людини, ніж Перікл. Його противники говорили, що в Афінах демократія існує тільки за назвою, а насправді там править «перший з громадян» — Перікл. Багатьох дивувало, що він приєднався до народної партії. Походження він був аристократичного, його батько Ксантіпп прославився як переможець персів у морському бою при мисі Мікале, що відбувся одночасно із знаменитою перемогою при Платеях.
Усім було відомо, що Перікл знав у Афінах лише одну дорогу — ту, яка вела на площу, до будинку, де засідала рада п’ятисот. Він рідко ходив на бенкети та обіди і тільки раз за тридцять років прийняв запрошення на весілля до свого родича, та й то пішов звідти перед тим, як гості почали пити вино. Перікл не часто виступав перед народом, хотів, щоб кожний його виступ був важливою подією, яка надовго б залишилась у пам’яті слухачів. Він пишався тим, що ніколи не втрачав самовладання, не піддавався почуттю гніву. Ось чому він не відповів жодним словом на образи Кінофіла.

Аристократи не терпіли Перікла. Глузували з його голови, схожої на цибулину; говорили, що обличчям він вилитий тиран Пісістрат, обурювались, що народ дав йому прізвисько «Олімпієць» за громи і блискавки, які він умів метати в промовах. Ненавиділи вони і його дружину Аспасію, родом з Мілета, жінку розумну й освічену, яка збирала навколо себе найвидатніших вчених і філософів того часу. За афінськими законами шлюб із жінкою з іншого міста не визнавався. Сам Перікл запропонував колись не вважати повноправними громадянами дітей, які народились від таких шлюбів. І сам став жертвою цього закону, бо його сини від першого шлюбу з афінянкою померли, а син Аспасії не вважався громадянином Афін. Лише за особливі заслуги батька народ прийняв його, нарешті, в число громадян.

Коли Перікл починав свою діяльність в Афінах, на чолі держави стояв аристократ Кімон, син Мільті-ада, відомий полководець, який здо-
був багато перемог над персам s( Але схиляння перед аристократи^ ною Спартою зробило його ім’я ос ружним народові, хоч він і витрачі величезні кошти на частування біі няків, намагаючись залучити їх її, свій бік.

Одного разу в Опарті стався не ликий землетрус. Місто майже ціл ком зруйнувалось, багато спартаїц ців загинуло. Скориставшись слабі кістю своїх гнобителів, повсталу ілоти. З усіх полів збігалися вощ юрбами, винищуючи уцілілих спар( танців. З великими труднощами цар Архідам зібрав військо, щоб відґмі ти напад ілотів. Тоді ілоти також організували військо. Розпочалася вперта війна. До ілотів приєднались періеки — що жили навколо Спарти.

Спартанці, опинившись у дуже скрутному становищі, звернулиси за допомогою до Афін. Спартанський посланець сидів блідий, у молИ товній позі, як перед олтарем афіи-ських богів, і просив подати Спарті військову підтримку. Бурхливими були збори, на яких обговорювалось це питання. Найближчий соратник Перікла Ефіальт різко виступи», заявивши: «З якої речі Афіни повинні допомагати споконвічному ворогові? Нехай лежить розтертий на порох, тим краще для афінського народу». Але Кімон палко підтримав прохання спартанців: «Треба допомогти другій великій державі Еллади. Бо коли вона загине, Греція залишиться немов одноногою, єдиною її опорою будуть Афіни»,

Думка Кімона перемогла. Хоч як пишалися афіняни своєю демократією, але ж народом вони вважали тільки вільнонароджених громадян.
Раби мусили працювати і коритися. Якщо спартанські ілоти переможуть, то афінські раби теж можуть взятися за зброю. Тому постановили послати на допомогу спартанським рабовласникам загін своїх гоплітів. Перед тим як загін прибув до Сста-р-ти, повстанці укріпились на горі Ітомі, а спартанці були зайняті облогою. Спочатку вони радо зустріли афінян, але, оскільки облога не мала успіху, почали незабаром ставитись до них з недовір’ям. Вони знали, що афіняни далеко краще від них уміють здобувати укріплені міста, і тепер думали, що ті просто не хочуть показати їм своє вміння і допомогти по-справжньому. «Та й чого сподіватись від цих демократів,— говорили спартанці,— звичайно, вони не хочуть нічого для нас зробити. Чого доброго вони перейдуть на бік заколотників, адже для них проста людина краща за знатну». Справа закінчилася тим, що спартанці запропонували афінянам повернутись додому.

У Афінах були страшенно ображені таким недовір’ям. Це призвело до остаточного розриву Спартою між Афінами . Кімона, прихильника Спарти, піддали остракізму.

Загрузка...