загрузка...
Книга буття Українського народу
Книга буття Українського народу

У літературній творчості, зокрема поетичній, Тарас Шевченко як експліцитно, так і підтекстом окреслив шлях розвитку українського суспільства, його історіософію та геополітичні перспективи. Випробування історією та духовний досвід українців довели правдивість істин, проголошених Шевченком. Це змушує нас звернутися до програмних положень Кирило-Мефодіївського братства, у діяльності якого Кобзар брав активну участь і політичні та релігійно-філософські ідеї якого він сповідував та значною мірою відобразив у своїх художніх творах. На нашу думку, ці ідеї мають лягти в основу будови українського єдиного суспільства і є найбільш прийнятними для нього (враховуючи менталітет, географічне положення, найвиразніші особливості національного характеру).

Кирило-Мефодіївське братство апелювало до українських православних релігійно-просвітницьких братств, що активно діяли на українській території у 16—17 ст. Ці братства, в свою чергу, організовувалися за зразком братств перших християн, про шо згадується у «Законі Божому (Книзі буття українського народу)», програмному документі Кирило-Мефодіївського братства.

Микола Костомаров
Микола Костомаров

Як свідчать історичні джерела, братства

—       це національні релігійно-освітні організації, що увібрали в себе ознаки церковних братств та професійно-цехових чи територіальних організацій. Братства мали виразний релігійний характер, діяли, як правило, при церквах, опікувалися такими інституціями, як школа, лікарня і, досить часто, друкарня. Цікавим моментом є те, що у братських школах навчалися і вбогі (безкоштовно), й багаті (за певну плату) учні, маючи рівні права. Всеоб’ємною метою братств були моралізація та культурний прогрес суспільства, що досягалися громадським к

онтролем за дотриманням морально-етичних норм у соціумі, включно із суспільним прошарком духовенства, за тим, наскільки життя членів суспільства відповідає євангельським правилам та настановам св. отців. Братства слугували, за слова М.Грушевського, «цілям релігійно-мо-ральної науки». «Ціль школи, — писав він у своїй «Історії України-Руси», — релігійне й моральне подвигненнє української сус-пільности». Подібні організації були цензорами адекватності суспільного буття біблійним постулатам і виконували очищувальну і контрольну функцію про-будника. їх важлива культурно-громадська рол

 

ь була в тому, що «вони зв’язували узлом солідарності українські елементи, не тільки міщанські, а й за місцеві, з ріжного стану людей», адже й виникли вони задля захисту національно-культурних та релігійних (православних) прагнень українців. Братства давали змогу громадянам брати участь у церковному, культурному і релігійному русі. На основі цих організацій об’єднувалися вільні сили українського суспільства. Очевидно, що члени Кирило-Мефодіївського братства ставили за мету створити організацію, функціонально подібну до братств 16-17 ст. Власне, це товариство продовжило традицію українського братського руху.

Тарас Шевченко
Тарас Шевченко

 

Імена просвітителів слов’ян Кирила та Мефодія у назві товариства вказували на його, передусім, релігійно-просвітницький характер і націленість на певний духовно-еволюційний переворот у свідомості слов’янських народів, і, найперше — українського, що нестиме за собою подальші соціально-політичні, економічні та інформаційно-культурні зміни.

 

Програма Кирио-Мефодіївськго братства, та братств зокрема, охоплює теософічну історію народів світу, і українського серед них. Сама назва програмного документа — «Закон Божий». Центральним і онтологічним поняттям для ки-рило-мефодіївців є Бог, єдиний для всього світу. Перспективне і міцне лише те суспільство, де панує справжня віра в Бога, оскільки Богові належать функції царя та пана, вищого провідника суспільства. Жодна людська особа через свою недосконалість не має права і не може перебирати на себе ці функції й вважати себе вищим від інших членів суспільства. У протилежному випадку суспільство відходить від Бога і починає втілювати зло, яке поступово поширюється у всій його структурі. Безбожне суспільство приречене на страждання та загибель. Це показано у «Книзі буття» Кирил-Мефодївського братства на прикладі народів світу. Відхід від Бога може виявлятися у поклонінні ідолам, що призводить до ворожнечі між народами, війн, панування рабства. Причому цими ідолами є не лише язичницькі боги, а й пристрасті людей.

 

У «Книзі буття» Кирило-Мефодіївського братства порівнюється давня історія єврейського і грецького народів. Єврейському народові було дано віру в істинного Бога та закон відносин з Ним і між людьми. Через низку символічних історичних подій було показано, що суспільний устрій без царя є більш досконалим. Але бажання мати земних царів і відхід від Бога привели єврейський народ до рабства.

Василь Білозерський
Василь Білозерський

 

У Греції, як відомо, бере початок демократична республіка і закладаються першооснови громадянського суспільства. Греки, які сприймали світ через інтелектуальне пізнання, одними з перших проголосили свободу і рівність громадян, на противагу владі монархів. Але відсутність віри у єдиного Бога не дала їм змоги здобути справжню свободу: грецьке суспільство все-таки поділялося на вільних громадян і рабів, а згодом було поглинуте римським світом. Подібним чином кирило-мефодіївці трактують французьку революцію XVIII ст., причина поразки якої полягає у відмові від християнської віри.

 

Римська імперія, що ознаменувалася необмеженою владою римського імператора, який проголосив себе Богом, та відсутністю істинної віри, на думку членів Кирило-Мефодіївського братства, була апофеозом манівців, на які збилося людство, Християнська ідея, що прийшла у світ — це ідея свободи. Як проголошує Іларіон у «Слові про закон і благодать»: «Прежде закон, потом благодати… Образ же закону и благодати — Агар и Сарра, работнаа Агар и свободной Сарра; работнаа прежде, ти потом свободной».

 

Отже, члени Кирило-Мефодіївського братства виступали за республіканську форму правління, тобто державну організацію, за якої повноваження верховної влади здійснюють виборні органи. А також за демократичний політичний режим, що передбачає дотримання основних прав людини і врахування інтересів усіх соціальних груп громадян. Ключ до такої форми держави братчики вбачали у беззастережному виконанні євангельських заповідей.

 

Починається «Книга буття» тезою про божественне походження та призначення кожної народності й нації на землі, чим утверджується право національної свободи всіх народів.  Кожен народ має благословіння на своє існування. На думку братчиків, після розп’яття Христа благодать, головним чином, перейшла до грецького, романських, германських та слов’янських народів.

 

Аналізуючи історію згаданих народів після прийняття християнства, кирило-мефодіївці доходять висновку, що ці нації не до кінця реалізували християнську ідею, залишивши у своїх державах монархічну форму правління та станове розмежування, яке визначало права чи безправ’я громадян. Серед недоліків духовного та суспільного життя цих народів названо їх поклоніння «ідолам», що стали для них функціонально вагомішими за духовну сутність «божественного»: для французів — це національна честь, для англійців — золото і гроші, для інших народів — тютюн, чай, вино тощо. А спільним «ідолом» для всіх став егоїзм, або меркантильні інтереси.

Власне, братчики констатували становлення споживацького суспільства у Європі, яке мало певне філософсько-ідеологічне підгрунтя (нігілістичні філософські трактати) і супроводжувалося розвитком буржуазії. Віра при цьому витіснялася на задній план або й зовсім заперечувалася. З цієї причини антимонархічна буржуазна революція у Франції не принесла французам очікуваної свободи, оскільки «нема свободи без віри».

Особливу увагу в «Книзі буття» членів Кирило-Мефодіївського братства приділено слов’янам, «найменшому братові у сім’ї Яфетовій». Братчики визнають існування могутньої язичницької цивілізації у слов’ян. Особливість цієї цивілізації полягала у рівноправ’ї членів суспільства (виборні урядники і старшини), відсутності ідолопоклонства та поклонінні єдиному божеству. Тобто тип культури і віри слов’ян-язичників був багато в чому подібний до єдинобожжя та ідей християнства, що й дало змогу слов’янам так глибоко прийняти християнську віру. Християнство знайшло відгук у менталітеті слов’ян. Вказують братчики і на вади слов’янських спільнот, що визначали їх трагічну долю протягом віків, — роз’єднаність і намагання сліпо наслідувати інші народи.

Український народ — це народ з природженими демократичними традиціями, які він намагався реалізувати на всіх етапах своєї незалежної історії.

Україна — глибоко християнська країна. Подібний демократизм та щира християнська віра не були притаманні такою мірою ні Польщі, ні Росії. З цієї причини об’єднання України із цими державами закінчувалося для неї трагічною недолею (національним і соціальним гнітом). За часів Кирило-Мефодіївського братства це був, зокрема, деспотизм російського самодержавства.

Мета утвердження вільної України звучить в останньому параграфі «Книги» в унісон із першим параграфом, де говориться про дане Богом право народів на самовизначенняСлов’янську єдність можна трактувати як тактичний інтеграційний курс української полі-

тики, запропонований кирило-мефодіївцями. Водночас, не можна сказати, що кирило-мефодіївці заперечували орієнтацію на європейський простір: згадані у «Книзі» романські, германські та грецький народи названі братами слов’ян (нагадаємо, що інших народів у програмному документі не згадано). Лунав заклик обережно ставитися до ідеологій, які пропонували ці держави, але очевидно, що перевага зовнішньополітичних відносин визнавалася, передусім, за Європою.

Таким чином, програма Кирило-Мефодіївського братства «Книга буття українського народу», або «Закон Божий» була, на думку авторів, цілком узгоджена з божественними постулатами і стала, власне, планом реалізації цих постулатів у конкретному українському суспільстві. У ній запропоновано синтетичну філософію християнської свідомості та національної й соціальної свободи української людини та українського суспільства. Програмний документ Кирило-Мефодіївського братства перегукується із середньовічною теорією організації соціуму, згідно з якою основою суспільного життя є Бог.

Поняття держави як регулятивного механізму перетинається з поняттям віри. Це трактування соціуму є особливим, поряд з ученням про матеріальний інтерес як основу суспільного життя (Макіавеллі), про приватновласницький характер суспільства (Бекон, Декарт, Гоббс, Руссо, Вольтер), і навіть з ученням про громадянське суспільство й правову державу, що базуються на концепції суспільного договору (Гегель, Кант). Документ містить такі основні положення: поширення християнської віри у суспільстві та у світі; постання України як незалежної держави, що реалізує божественне право кожного народу на самовизначення; скасування самодержавства та соціальних станів; створення демократичної держави республіканського типу з виборними органами влади, створення конфедерації християнських національних слов’янських республік. Ця програма, програма Кирило-Мефодіївського бранства, на нашу думку, є універсальною для української нації й на сучасному етапі її розвитку.