загрузка...

Грецькі гімнасти

Одночасно, з 12—13 років, всі грецькі хлопчики відвідували гімнастичні школи, а з 14 років гімнастика майже зовсім витісняла в їх житті музичну школу. Заняття гімнастикою вважалося не менш важливим, ніж навчання з музики і літератури. Адже громадянин повинен бути воїном, а кому ж потрібні такі воїни, говорили афіняни, які трусяться на морозі, слабнуть від спеки, задихаються від пилу, кволі й неповороткі, які не вміють відповісти на удар ударом, перепливти річку або наздогнати втікаючого ворога. Просидівши першу половину дня в музичній школі, хлопчики прямували в палестру—так називалися гімнастичні школи. Скинувши одяг і натерши шкіру маслиновою олією, щоб вона стала пружною і гладенькою, вони виходили на посиланий піском відкритий майданчик, де виконува-
лись вправи. Учитель гімнастики, озброєний тростиною, якою він діяв не менш ретельно, ніж учитель музичної школи, вже чекав своїх вихованців. Починалися вправи: біг, стрибки, , боротьбаметання списа диска  . Тут, готуючись до змагань па іграх і до війни, юнаки прагнули стати сильними, спритними і швидкими.
Ось кілька учнів біжать полем, яке посилане товстим шаром піску. Ноги грузнуть, бігти важко, але вони переборюють себе — це добра підготовка для бігу на олімпійських іграх або для бігу з факелами на святі Панафіней. А ось двоє борців — переможцем вийде той, хто тричі покладе на спину супротивника, сам устоявши на ногах. Коли учні засвоять усі прийоми боротьби, вони перейдуть до кулачного бою — однієї з найважчих вправ, при якій борці одягали на руки ремені з шипами. Той, хто багато займався кулачним боєм, не боятиметься ран на війні і не розгубиться, побачивши кров.

Пелестра
Пелестра

Юнак з кам’яними гирями в руках збирається стрибати через рів. Другий учень тримає у відкинутій назад руці опуклий диск. Чи вдасться йому метнути диск на ЗО або більше метрів, як це робили прославлені метальники диска — дискоболи? У другій частині палестри юнаки вивчають прийоми метання списа.

У палестру часто приходять і дорослі, любителі гімнастики. Приходять також відомі філософи поговорити з юнаками, ознайомити їх із своїми вченнями. Тут же юнаки навчаються танців під музику кіфар і лір. Танці поєднуються із співами — адже коли їм доведеться виступати у хорі під час театральних вистав, то треба буде і співати, і танцювати одночасно…

Крім приватних палестр, були в Афінах ще три гімнастичні школи — гімиасії, які належали державі. Це були Академія, Лікей і Кіносарг. На їх утримання кошти давали, за постановою держави, багаті громадяни, які називались гімнасіарха-ми. Згодом Академія прославилась тим, що там працював знаменитий філософ Платон, а Лікей — завдяки школі, яку створив там філософ Арістотель, один з найбільш прославлених учених стародавніх часів.

Коли молодим афінянам трьох перших майнових розрядів минало 18 років, вони закінчували навчання в школах та гімнасіях і йшли на військову службу, ставали ефе-бами. Ефеб — це юнак повнолітній. Імена юнаків вносили в списки їх рідної округи — дема. Це була важлива і урочиста церемонія, бо внесений у списки ставав повноправним громадянином, міг приймати  участь в
народних зборах, розпоряджатись своїм майном і, досягнувши відповідного віку, зайняти будь-яку державну посаду. Громадяни дема, демоти, розглядали і перевіряли кожного, кого вносили в список: чи громадяни його батько і мати, чи справді йому 18 років і чи справді він вільнонароджений. Таку саму перевірку робили і члени ради. Коли демоти припускалися помилки і вносили в описки людину «нечистої крові», їх судили. А тих, хто обманював демотів, намагаючись незаконно потрапити в описки громадян, також притягали до відповідальності. Ставши громадянами, юнаки давали урочисту присягу на вірність рідному місту.

Ефеби повинні були провести два роки в афінських фортецях — Муніхії і Акті, навчаючись військової справи і відбуваючи гарнізонну службу. Там вони вчилися плавати, бігати при повному озброєнні, їздити верхи, стріляти з луків, метати каміння пращем, орудувати військовими машинами. Через рік ефеби демонстрували, чого вони навчились, і одержували від держави щит і спис. Якщо вони добре виконували свої обов’язки, корились законам і начальству, додержували строгого порядку і незмінно залишались на своєму посту, то під кінець другого і останнього року служби рада пропонувала народним зборам нагородити ефебів, їх учителів і начальників. їм присуджувались вінки і почесні місця на іграх. Постанову народних зборів вирізьблювали на мармуровій плиті, яку виставляли на площі.

Але ефеби під час служби не тільки вправлялися з гімнастики і навчалися військової справи. На дозвіллі вони відвідували театри і палестри, приватні будинки і громадські портики, де афінські й приїжджі філософи, учені й оратори проводили бесіди і повчали бажаючих.