загрузка...

Мета: багатоаспектне дослідження тоталітарних режимів у Німеччині та Італії та фашизму загалом; розвиток предметних компетентностей-історичності, ідентичності, цінностей, історичного часу, простору та джерел інформації та загальних щодо історії — комунікативної та інтелектуально-інформаційної, критичного мислення; виховання несприйняття та засудження фашизму.

Кінцевим результатом проекту можуть бути учнівські міні-проекти у вигляді стіннівок.

Тип проекту: дослідницький.

Матеріали і ресурси: у процесі роботи використовуються ма-теріали з довідкової літератури: Белоусов П. Муссолини: диктатура и демагогия. — М., 1993; Бланк А. Из истории раннего фашизма в Германии: организация, идеология, методы. — М., 1978; Випперман В. Европейский фашизм в сравнении 1922–1982/ Пер. с нем. А. И. Федорова. – Новосибирск: Сибирский хронограф, 2000; Высказывания лидеров тоталитаризма. Колег. изд. — СПб. : Питер, 2001 ; Галкин А. Германский фашизм.- М., 1967; Григорьева И. В. Историки Италии — о фашизме и Сопротивлении //Восток: Альманах. — 2005. — Вып. № 4- 5 (28/29), апрель–май.- С. 3-21;

Давлєтов О. НСДАП на шляху від «народного руху» до політичної

партії «нового типу»: прорив до влади (1919–1933).- Запоріжжя:

Охоплює десять уроків.

Робота над проектом

Створюється протягом вивчення теми «Тоталітарні та дикта-торські режими». Проблема для учнів полягатиме у виявленні найхарактерніших

моментів тоталітарних режимів у Німеччині та Італії та їх доступ-ному викладенні у статтях стіннівок.

Робота над проектом здійснюється в позаурочний час. Учні вже знайомі з даним видом роботи, тому вчителеві потрібно максимально зменшити свою участь у проекті. Сучасним школярам дуже важко розібратися, правильно оцінити низку подій, виходячи з того потоку інформації, який надходить до нас з преси, радіо і телебачення. У зв’язку з цим постає необхідність вирішення низки проблем. Однією з таких проблем, яка потребує негайного вирішення, є формування у навчанні активного, самостійного, творчого мислення школярів. Учням потрібно допомогти позбутися шаблонного, стереотипного мислення, стандартних установок. Сучасна школа повинна виховувати у школярів здатність до самостійної навчальної діяльності, самостійного здобуття знань.

Самостійна робота на уроках історії має велике навчальне й виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, коли вчитель застосовує її в певній системі та послідовності; правильно керує нею; працює в тісному контакті з учителями інших предметів, особливо гуманітарного циклу.

Дослідження підтверджують, що самостійна робота учнів у процесі вивчення історії є основним засобом виявлення й розвитку в них творчих здібностей та обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності. Залежно від підготовленості учнів учитель визначає насиченість самостійної роботи. У міру переходу учнів з класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальні можливості. У зв’язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються, але треба також пам’ятати, що самостійна робота — це не самоціль, а один із засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до практичної діяльності

Проект передбачає створення кількох груп учнів. Клас поділяється на чотири групи, які працюють над окремими завданнями:

•  1 група. «Суть поняття «фашизм», його історія та проблеми»;

•  2 група. «Виникнення і розвиток фашизму в Італії»;

•  3 група.«Виникнення і розвиток націонал-соціалізму в Німеччині»;

4 група.«Порівняльний аналіз італійського фашизму та німецького нацизму».

На практичному етапі вчитель проводить кілька консультацій з учнями щодо пошуку та обробки інформації. Також він здійснює поточний контроль якості та вносить (за необхідності) зміни у роботу.

Виконуючи проект, учні розвивають компетентності історичності, ідентичності, цінностей, історичного часу, простору та джерел інформації. Даний розвиток може бути досягнуто завдяки правильному використанню матеріалу, що найбільше підходить до стіннівок.

«…У політичній культурі термін «фашизм» найчастіше трактується як крайній націоналізм, расизм, безпринципність і віроломство. Символ фашизму як символ зла буде вкарбований у повсякденну свідомість ще досить тривалий час.

Спочатку слово «фашизм» не було самостійним і відомим політичним терміном. Усі партії, що тепер прийнято вважати фашистськими, не мали у своїй назві слова «фашизм» у його нинішньому розумінні. Лише 1921 р. Муссоліні назвав організовану ним партію Національною фашистською партією, НФП (Partіno Nazіonale Fascіsta). У політичній культурі Італії незабаром після початку Першої світової війни італійське слово fascіo (союз) дуже часто застосовувалося щодо новостворених організацій. Протягом декількох років необразливе, на перший погляд, слово «союз» вживалося в назвах найбільш націоналістичних, реакційних рухів. Це не могло залишитися непоміченим. Слово «союзник» стало означати приналежність до правонаціоналістичних угруповань і рухів, символізувати не тільки систему поглядів, але й схильність до політичної рішучості, здатність до твердої, безкомпромісної боротьби, могутню націоналістичну ідею. «Союзник» стає борцем за порятунок нації. Таким чином, слово «союзник» використовувалося для назви правонаціоналістичних рухів, що сформувалися в роки Першої світової війни в Італії як рухи нового типу і сповідували національно-оборонні доктрини.

За останні шість десятиліть на вивчення фашизму як форми тоталітаризму і, відповідно, соціально-політичного феномену вирішальний вплив справляв і справляє взаємозв’язок трьох факторів:політико-ідеологічного, масово-психологічного і власне наукового.

Останній фактор — це внутрішня необхідність політології і соціології виділити типологічні характеристики раніше невідомих явищ, якими, безумовно, були італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм. При цьому суспільствознавча думка на Заході виявляла властивий науці скепсис щодо декларативного, а часом і некоректного вживання терміна «тоталітаризм». Власне поняття «фашизм» загалом можна охарактеризувати як ідеологію, політичний рух і соціальну практику, що відповідає таким ознакам розмежування за расовою ознакою; переваги й винятковість однієї нації, що проголошувалася панівною; нетерпимість і дискримінація щодо інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин; заперечення демократії і прав людини; насадження режиму, що ґрунтується на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності і вождізму; утвердження насильства і терору з метою придушення політичного супротивника і будь-яких форм інакомислення; мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань і виправдання війни як засобу вирішення міждержавних проблем…

…Організація фронтовиків «Бойові загони» («Fascі dі combat-tіmento»), заснована Муссоліні в Мілані 23 березня 1919 р., використовувала явища економічної, соціальної і політичної кризи, що вражали Італію. Але все це аж ніяк не пояснює, чому Муссоліні зміг у досить короткий час організувати масовий рух, що нараховував уже на початку 92 р. майже 200 000 членів. Це залежало і від діяльності особистості самого Муссоліні, і від ідеології, яку він сповідував, адже вона містила, крім націоналістичних, також деякі соціалістичні елементи. Ця ідеологія та воєнізовані зовнішні атрибути нового

руху, який досить рішуче відкидав і намагався замінити усі попередні партії, приваблювали не лише націоналістів і колишніх соціалістів, а й учасників війни та молодь. Увечері 27 жовтня 922 р. Муссоліні віддав наказ «скуадрам», що зібралися в Неаполі, розпочати похід на Рим. Чорносорочечники не мали достатнього озброєння, проте поліція і військові не вважали за необхідне втручатися. Коли король не наважився підписати складену прем’єр-міністром декларацію, що повідомляла про запровадження стану облоги, Муссоліні виграв — 29 жовтня він був

призначений прем’єр-міністром, а насильницький авантюрний похід перетворився на тріумфальний.

9 листопада 1926 р. був виданий «Закон про захист держави», за яким було розпущено всі партії, крім фашистської, заборонено всі опозиційні газети і засновано спеціальні суди для політичних супротивників режиму. На початку 1928 р. був запроваджений новий виборчий закон, за яким «Велика фашистська рада» створила перед виборами єдиний список кандидатів, а виборці могли тільки прийняти чи відкинути його в цілому.

Муссоліні намагався в 1939 р. запобігти німецько-польській війні і зберегти свій нейтралітет. Це не завадило йому скористатися ситуацією, щоб захопити в того ж року Албанію, а роком пізніше напасти на вже розбиту німецькими військами Францію, щоб одержати свою частку. У такий спосіб Італія остаточно була втягнута у війну, яку згодом мала була вести як нерівноправний союзник Німецької імперії. Коли італійські солдати все ще воювали в СРСР, виконуючи функції допоміжних військ на службі Німеччини, армії американців і англій-ців, що висадилися в Сицилії 0 липня 943 р., зустріли незначний опір, підійшовши до самої столиці країни. Їх просування прямо й опосередковано призвело до розпаду фашистського режиму…

…Після поразки Німеччини у Першій світовій війні націоналістичні та реваншистські настрої посилилися. 5 січня 1919 р. в одній з пивних Мюнхена було проголошено створення Німецької робітничої партії. До осені 99 р. до партії за завданням військового командування вступили офіцери, унтер-офіцери і солдати, включаючи єфрейтора Адольфа Шикльгрубера, австрійця за походженням, що прийняв прізвище Гітлер. У лютому 920 р. партія змінила назву на НСДАП — Націоналсоціалістичну німецьку робітничу партію; членів партії (їх було вже близько 200) почали називати

«нацистами». Структура, програма і політична практика цієї партії, поряд з ідеологією, нагадувала її італійського фашистського попередника. Не випадково уже в 922 р. націонал-соціалізм одержав назву «фашизм». Німецькі фашисти спиралися на широке невдоволення наслідками швидкої індустріальної модернізації країни, що ще з ХІХ ст. поділялася значною частиною населення.

У 1921 р. Гітлеру удалося прибрати до рук керівництво НСДАП. Того ж року партія приступила до організації власних воєнізованих груп — «штурмових загонів» (СА) на чолі з Ремом і Германом Герінгом. Вона одержала чималі грошові суми від військових кіл і деяких промисловців.Скориставшись майже всеохопними настроями невдоволення, що панували в суспільстві, з приводу найгострішої соціальної та економічної кризи, у якій опинилася Німеччина в 1930–1932 рр., націонал-соціалісти досягли стрімкого зростання своїх лав і популярності. Вони знову отримали широку підтримку дрібних власників, розширили націоналістичну агітацію серед робітників і безробітних, налагодили контакти з підприємцями. Кількість членів НСДАП у 932 р. перевищила  млн. НСДАП стала чи не найбільшою політичною силою країни на виборах до рейхстагу у вересні

фашио1930 р. вона набрала понад 18 % голосів, у червні 1932 р. — понад 37 % (у листопаді 932 р. число голосів трохи скоротилося — до однієї третини). У ряді земель були сформовані уряди за участі нацистів.

Успіхи на виборах і сподівання на «легальну» перемогу аж ніяк не завадили нацистам продовжувати і навіть підсилити терор проти лівих сил. У ряді районів країни кровопролитні зіткнення між нацистами й антифашистами перетворилися на систематичне явище. Тепер нацистський терор було узаконено й визнано політикою держави. Верховним органом влади в країні став уряд Рейху, очолюваний рейхсканцлером. Цю посаду з 30 січня 933 р. обійняв фюрер нацистської партії Адольф Гітлер. Закон про новий устрій

Рейху (30 січня 1934 р.) надав уряду повноваження створити нове конституційне право. Прийшовши до влади, НСДАП дістала можливість здійснити свою зовнішньополітичну програму. Вона збіглася з інтересами

економічної еліти Німеччини, що прагнула вирішити господарські проблеми шляхом масованого розвитку військової промисловості й витіснити закордонних конкурентів. Дії нацистського уряду були чітко спрямовані на форсування військового конфлікту з іншими державами. У ході війни спочатку нацистів супроводжував успіх. У1939 — першій половини 94 р. війська Німеччини та її союзників заволоділи більшою частиною Європи. Ряд країн і територій були безпосередньо приєднані до Німецького рейху чи підпорядковані йому: Польща, Чехія, Моравія, Ельзас, Лотарингія і Люксембург. У захоплених нацистськими військами Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах, Франції, Югославії та Греції були створені окупаційні режими. Під дією німецького впливу опинилися також Угорщина, Болгарія, Словаччина, Румунія, Фінляндія. Німецькі армії діяли в Північній Африці. 22 червня 1941 р. почалася радянсько-німецька війна, і в 94–942 рр. Німеччина захопила величезні простори аж до Москви, Волги і Кавказького хребта.

Проте успіхи нацистів виявилися недовтривалими. Зіштовхнувшись з тривалим протистоянням з боку антинімецького блоку, гітлерівська машина дала збій. У942–943 рр. сили союзників з антигітлерівської коаліції (насамперед, СРСР, США і Великобританії) перейшли в контрнаступ. До початку 945 р. Північна Африка та значна частина Європи були звільнені від німецьких військ…

Щодо розуміння і розрізнення понять «фашизм» і «нацизм» існує чимало думок, щодо них ведуться гарячі суперечки. Про націонал-соціалізм часто кажуть як про німецький фашизм. Найчастіше це ототожнення понять спостерігається в середовищі росіян, вихованих на комуністичній ідеології, що називала всі прояви тоталітаризму в Європі фашизмом.

Суттєвою відмінністю між цими двома формами тоталітаризму є тональна забарвленість їхніх націоналістичних ідей. Обидві ідеології мають в основі шовінізм, але якщо у фашизмі цей шовінізм спрямований на посилення держави, відродження колишньої Римської імперії та на єдність представників цієї нації, то націонал-соціалізм — це теорія домінування однієї нації над іншою.

Італійському фашизму притаманний корпоративний підхід у вирішенні національного питання. Фашисти прагнуть шляхом співробітництва націй і класів досягти своєї кінцевої мети створення абсолютної держави. Націонал-соціалізм в особі Гітлера та його поплічників вирішував національну проблему через расовий підхід, шляхом підпорядкування «недолюдків» єдиній вищій расі і забезпечення її панування над іншими.

Під час презентації стіннівок її автори розповідають іншим учням класу про хід розробки даної праці, обговорюють питання, що викликають труднощі, роблять висновки. Глядачі відзначають найбільш цікаві елементи стіннівки та ставлять запитання її авторам. Оцінка якості проекту багато в чому залежатиме від рівня презентації.

Загрузка...