загрузка...
Цар Порсенна
Цар Порсенна

Проте, як розповідають римські історики, Тарквіній на цьому не за спокоївся. Він почав підбивати ин боротьбу з Римом деякі етруські міста, сподіваючись з їх допомогою повернути собі втрачену владу. Тарквінію вдалося підмовити на війну з римлянами царя етруського міста Клузіума Порсенну, який давно вже шукав нагоди завдати удару Римові, що зростав. З численним військом Порсенна вирушив у похід. Приводом до нього була вимога повернути владу вигнаному Тарквінію.

Про боротьбу з Порсенною розповідає багато героїчних легенд, в яких прославлялась староримська патриціанська доблесть, любов до вітчизни, мужність і дисципліна.

Переможно, з великим військом наближався Порсенна до Рима. Йому вдалося оточити місто. Тільки ріка Тібр ще відділяла його зід міста, і він на чолі своїх полчищ рушив до єдиного моста, перекинутого через ріку. Невеликий загін римлян, що охороняв міст, побачивши величезні сили ворога, кинувся тікати,  Тільки один з воїнів, Горацій Коклес, не злякався і залишився біля входу на міст. Він вирішив грудьми заступити дорогу ворожій армії. Тоді деякі римські воїни запалені його прикладом, отямились і почали повертатися назад. Горацій Коклес наказав їм якнайшвидше зруйнувати міст, а сам так завзято напав на ворога, шо етруски один за одним падали під його могутніми ударами. Цей нерівний бій тривав доти, поки міст не завалився позаду Горація Коклеса. В повному озброєнні він кинувся в річку і під зливою стріл і дротиків, що ними осипали його розлючені вороги, неушкоджений переплив на другий берег і був захоплено зустрінутий своїми співгромадянами.

Не взявши Рим приступом завдяки цьому героїчному вчинку, Порсенна перейшов до тривалої облоги. В обложеному місті почалися хвороби й голод. Тоді один молодий римлянин, на ім’я Муцій, для врятування вітчизни зважився на одчайдушний вчинок. Сховавши під плащем кинджал, він подався у ворожий табір, щоб убити Порсенчу. Його ніхто не затримав, і він благополучно пробрався в царський намет.

У цей час там роздавали платню воїнам. Не знаючи царя в обличчя, Муцій кинувся з кинджалом на того, до кого всі зверталися з питаннями, і вбив його. Виявилось, що це був усього лише царський писар. Етруські воїни схопили Муція, обеззброїли і привели до Порсенни. Юнак безстрашно заявив цареві: «Ім’я моє Муцій, я — римський громадянин і хотів умертвити тебе — ворога своєї вітчизни. Як видно, я помилився, але все одно дні твої злічені, бо 300 римських юнаків уклали змову на твоє життя. Першому випало йти мені, і те, що мені не вдалося, вдасться комусь іншому. Порсенна звелів, щоб Муцій назвав змовників, погрожуючи в противному разі спалити його живим на вогнищі. Муцій не відповів на це ні слова, але, бажаючи показати, наскільки римляни нехтують біль і фізичні страждання, спокійно підійшов до жаровні і поклав праву руку на палаюче вугілля. Присутні здригнулися від жаху, а Муцій, не поворухнувшись, стояв, поки його рука поволі горіла на вогні. Більше за всіх вражений був сам цар. «Іди звідси безкарно,— вигукнув він,— ти вчинив із собою жорстокіше, ніж зі мною. Хотів би я, щоб і за мене билися такі ж безстрашні люди!»

Муцій Сцевола
Муцій Сцевола

Сповнений подиву перед хоробрістю римлян і побоюючись за своє життя, Порсенна, як говорить легенда, не тільки відпустив Муція, але й зняв облогу з Рима. Вдячні співгромадяни високо оцінили подвиг Муція і дали йому почесне прізвисько Сцевола (тобто ліваш), яке потім переходило до всіх його нащадків.

Але навряд чи Порсенна зняв би облогу з Рима з цієї причини. За іншими даними, Порсенна все-таки зайняв Рим і пішов з нього тільки після того, як римляни віддали йому третю частину своїх володінь і    видали багато заложників. Ця обставина підтверджується легендою про героїчний вчинок римської дівчини, що звалася Клелія. Вона була серед заложників, яких етруски привели на свою територію. Вже в першу ніч перебування в полоні дівчина підмовила своїх товаришок тікати. План був виконаний, і втікачки благополучно дісталися до Рима. Але римляни відіслали заложниць назад до Порсенни. Цар Порсенна, вражений як сміливістю Клелії та її товаришок, так і благородством римлян, дарував волю всім дівча-там-заложницям, і вони радісно повернулися в рідне місто.

Ці героїчні легенди відносяться до перших років існування Римської республіки. Звичайно, багато іцо в них перебільшено, але безперечним є те, що царська влада більше ніколи в Римі не відроджувалась, а республіканський лад, що утвердився після скасування царської влади, проіснував багато сотень років. Саме при ньому Рим досяг своєї могутності і процвітання