загрузка...

Знайшла себе в класі й Даша.

Я говорив уже, що вона поетеса. Ми регулярно проводимо уроки позакласного читання, на які діти приносять свої улюблені твори й зна­йомлять із ними клас. Єдина умова: стислість (вірші або коротка роз­повідь) і здатність нас зацікавити. І ось Даша, одна з усього класу, читає свої твори.учні

Поступово діти оцінили її талант, її доброту, готовність усім допо­могти.

Вона вже не так самотня, у неї з’явилася подруга — Карина. Я радію з цієї дружби: краще так, ніж зовсім нічого. Хоча подруги вони своєрідні. Карина — цілковита протилежність Дарині: вона — взірець душевного здоров’я, вродлива, у неї є молодший брат, а Даша в родині одна. Карина дуже доброзичлива, але не шукає зближення із учителем і не має потре­би в цьому; у неї сильна воля, а Даша безвольна; Карина смілива, Даша боязка. Але, між іншим, Карина — знов-таки, на відміну від Даринки, — зовсім не інтелігентна. Словом, Карина й Даша — це психологічні Пат і Паташон.

Чому така дружба — на основі цілковитої протилежності — звичай­на в дітей? Вони шукають в іншому те, чого не знаходять у собі. Але бути увесь час із сильним — значить неминуче стати ще слабкішим. Силу бе­руть у слабких, піклуючись про них. Але діти цього поки не знають. І по­яснити їм не можна. Це їхній шлях, який їм треба буде пройти самим. Набити свої гулі, пережити свій біль і свої розчарування.

Все-таки щось нове з’явилося в житті Даринки, і я радий з цього. Але — дивні, дуже дивні вони подруги.

Ось ілюстрація до їхніх відносин. Перерва. Даша й Карина чергові. Я командую (до речі, ніколи не прошу дітей, якщо вони зобов’язані зробити: командую, майже як в армії): «Чергові! Помийте ганчірку!» Карина йде до дошки, Даша хвостиком за нею, — у неї за спиною, як прив’язана. Але, підійшовши до раковини, Карина голосно (і досить грубо) заявляє: «Я не буду мити! Сюди Миха (тобто Мишко: є в нас такий дуже гарний хлопчик) наплював!» Це їй хтось сказав, і вона по­вірила. Кинула ганчірку в раковину й, обурена, пішла. Даша знову за нею, тепер у зворотному напрямі. Я на все це не реагую, але через хви­лину знову командую, ще більш суворим тоном: «Чергові! Вимийте до­шку!» Карина запальна, але швидко відходить, вона вже все забула, іде до раковини — Даринка за нею. Карина бачить, що вода стекла, там чисто, ніхто не плював, бере ганчірку й миє дошку. А Даша, начебто прокинувшись, озирається по сторонах: не розуміє, навіщо сюди при­йшла. Потім знаходить другу ганчірку, але пізно: енергійна Карина вже все вимила.

Карина звикла піклуватися про молодшого, більш слабкого: про маленького брата. У їхніх стосунках з Даринкою вона старша. І їй це приємно, тому що приємно людині відчувати свою силу. Але згодом їй набридне така залежна подруга.

Іноді Даша мене турбує. Це буває, коли вона раптом стає схожа на свою маму: з’являється різкість у рухах, тон стає зарозуміло-холодним, погляд презирливо-гордовитим. Невже вона вибере цей шлях? Так для неї легше. Ні, я повинен зробити все можливе, щоб цього не трапилося.

Загрузка...