загрузка...

Гра — явище багатовимірне та складне, вона розглядається у численних дослідженнях філософів, психологів, педагогів, біологів, етнографів, антропологів і  навіть економістів. Відповідно кожна наука бере характерні для неї вихідні критерії у формуванні сутності ігрової діяльності.

На думку філософів, історія гри — це перетворення дрібниці, забави в інструментарій, перш за все, культури і, далі, у філософську категорію високої міри абстракції онтологічного і гносеологічного значення, подібну до таких категорій як істина, краса, добро, в категорію світогляду і світовідчуття, в універсум культури.

Психологи грою називають форму діяльності в умовних ситуаціях, спрямовану на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених способах наочних дій, у предметах культури і науки. Це велике коло людських дій,

що, з одного боку, не вимагають важкої роботи, з іншої — приносять людям веселощі й задоволення.

Для педагогічної науки гра — це умовна, цікава для суб’єкта діяльність, спрямована на формування знань, умінь і навичок . Вона цінується за відчуття радості та бадьорості,  збагачення  вражень, допомагає педагогам уникати настирливої повчальності, створює в дитячому колективі атмосферу дружелюбності.

Дидактична гра як педагогічна категорія виникає в результаті наявних спільних ознак між власне грою та процесом навчання:

•  відбувається процес засвоєння досвіду, накопиченого попередніми поколіннями;

•  дія схожих механізмів засвоєння цього досвіду (наприклад, подолання штучних перешкод);

•  існування певних умов, які визначають алгоритм дій;

•  керованість;

•  розв’язання певних цілей для досягнення поставленого результату;

•  розвиток учня як суб’єкта діяльності.

Виходячи з наявності спільних рис, науковці дають визначення поняттю «дидактична гра» як виду діяльності, що включає пізнання та реальне засвоєння тими, хто навчається, соціальної та предметної діяльності в процесі вирішення ігрової проблеми шляхом ігрової імітації, відтворення в ролях основних видів поведінки за певними, закладеними в умовах гри правилами і моделі професійної діяльності в умовних ситуаціях.

Дослідниця ігрової технології І. ГордієнкоМитрофанова на основі аналізу особливостей дидактичної гри, інваріантів ігрової діяльності та можливостей її застосування визначила дидактичні принципи, що розкривають сутність ігрової

діяльності: спільна діяльність; суб’єктсуб’єктні відносини; активність; колективність; особистісна індивідуалізація; проблемність; полімотивування; розвивальне навчання; процесуальність і результативність ігрової діяльності; свідомість; двоплановість; сприятливий афектний фон; активізація резервних можливостей особистості; зняття очевидного дидактизму; маргінальність;

організація ігрового простору. Відомий російський науковець М. Кларін визначає особливості цілеспрямованої гри (на відміну від ігрової діяльності): обмеження певними умовами, досягнення означеної мети, момент змагання, імітація та моделю

вання (або імітаційне моделювання). Крім того, вчений зазначив, що побічними особливостями гри стане проживання учнями нового досвіду, створення проблемної ситуації, протікання діяльності за ігровими правилами, наявність навчальнопізнавального результату.

Отже, дидактична гра на уроках історії стає методом навчальної взаємодії, в якому, обмежуючись певними умовами, відбувається створення уявної ситуаціїдля досягнення ігрового стану— специфічно емоційного ставлення суб’єкта до історичної дійсності, в ході якої або моделюється певна ситуація минулого чи дійсного, в якій «оживають» люди — учасники історичної драми, або активізується елемент змаганнязаради розв’язання проблемної ситуації з метою вирішення поставленої дидактичної мети.

Загрузка...