загрузка...

дисциплінаОдного разу у вчительській я спостерігав таку сценку. За столом, одна проти одної, сиділи літня вчителька, велична й сувора, й учениця, дівчина років 15-ти, мила, з розумним обличчям, але якась принишкла,  принижена. Учителька напучувальним тоном читала їй нотацію: щось дівчинка не склала, і ось тепер, наприкінці чверті, прийшла відповіда­ти. Так тривало хвилин 15, але мені здавалося — нескінченно. Раби все життя принижуються, і тому їм приємно принижувати інших. Нарешті, учителька переконалася, що достатньо принизила свою ученицю, і ми­лостиво відпустила її, наказавши з’явитися відповідати завтра о 9-00 і не відповівши на її боязке «До побачення».

Вся справа втому, що там, де недотримуються обов’язкових для всіх правил, законів, неминуче панує сваволя. І тут уже кожний, хто «вище чином», сам собі й законодавець, і суддя, і кат. А найменший «чин» у школі в дитини.

І виходить: законів ніяких немає, правил немає — хочеш, щоб у тебе було все  в порядку? — зумій догодити тому, від кого це залежить. Ідеаль­на кузня рабів.

А я хочу, щоб мої діти виросли вільними людьми.

Знаєте, чому діти дають списувати й підказують одне одному? Їм хочеться допомогти товаришеві. Діти ближче, ніж ми, до споконвічної людської природи, — образу й подоби Божих — їм важко прийняти скотинячі норми нашого життя: все тільки для себе, для своєї вигоди. їм хочеться щось зробити для інших. Але це заборонено, і доводиться брехати, вивертатися.

А мої діти не списують і не підказують.

Всі мої учні періодично бувають консультантами. Консультант — це людина, що знає або вміє щось робити дуже добре, краще за інших. Консультант допомагає іншим (тим, хто не зрозуміли матеріал, хто хворіли); іноді запитує й ставить оцінки.

Діти обожнюють бути консультантами. Хоча ця «посада» не пов’яза­на і жодними привілеями, а нерідко й заважає власній навчальній роботі Проте найточніший спосіб скривдити кожного з моїх — це позбавити його ролі Консультанта. Роль ця підносить дитину у власних очах, вселяє повагу до себе: я не тільки вчуся, я й сам учу інших!

Всі мої учні ведуть «Аркуші обліку знань», де записані всі досліджувані  теми й результати за кожною з них: не тільки оцінки, але й якісна характеристика кожної роботи, кожного навчального досягнення або невдачі.

За нашими правилами, ніяка навчальна невдача не фатальна. Будь-яку роботу можна переробляти до трьох разів. Оцінки, що не влашто­вують саму дитину, це не остаточні оцінки: вони не виставляються ні в щоденник, ні в журнал.

І в них виникає азарт: чи зможу? Чи зумію? Перед очима в кожного реальна картина своїх успіхів і невдач. І кожний намагається перевер­шити себе, а не іншого. І вже не потрібно списувати, не потрібні під­казки. Тому що оцінка перестає бути Богом учня: триває повсякденна робота над собою, у якій передбачено помилки, огріхи, прогалини — як у будь-якій роботі. Ну, помилився: попроси допомоги в консультанта, попрацюй сам або із другом — і одержиш те, що хочеш. Знову невдача? Розберися, у чому справа: є ще одна спроба.

Ніколи не забуду, як Ліза один раз писала самостійну роботу. Я гово­рив уже, що вона не занадто вірить у себе, і зазвичай рада, якщо одержує «четвірку». Але я безапеляційно заявив, що впевнений: вона обов’язко­во напише на «п’ятірку». І вона написала!

Наступного дня вона перша забігла в клас, схопила свій аркуш і на­віть підстрибнула від радості. Сяючи, переможно помахала аркушем і сказала: «Ось, ви говорили, що я напишу на «п’ятірку», а я не вірила!»

Скінчиться чверть, Ліза викине цей аркуш, забуде зміст цієї роботи, а може, й сам навчальний матеріал, за яким вона написана. Але радість перемоги над собою, щастя відчувати себе сильною, умілою не забу­деться й не проходить даремно.

І таку радість не зрівняти із задоволенням від хитрощами отриманої оцінки. Той, хто постійно відчуває цю високу людську радість, ніколи не проміняє її на задоволення нижчого порядку, як не проміняємо ми коштовний камінь на звичайний кругляк.

Загрузка...