загрузка...

ААБОЛІЦІОНІЗМ (англ. aboliti¬onism від лат. abolitio — скасуван¬ня, знищення) — 1) суспільний рух за скасування якогось закону; 2) суспільний рух у США наприкінці 18 — на початку 19 ст. за скасування рабства негрів.

АБСЕНТЕЇЗМ (від лат. absen- tis — відсутність) — одна з форм свідомого бойкотування виборцями виборів, ухилення від участі в них; пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму; систематична відсутність представників колегіальних органів на засіданнях.

АБСОЛЮТИЗМ (від лат. absolu- tus — необмежений, безумов¬ний) — форма правління, що характеризується необмеженою владою голови держави (монарха); розвивається в добу розквіту — занепаду феодалізму й зародження індустріального суспільства.

АБСОЛЮТНА МОНАРХІЯ — форма правління, за якої керів¬ник держави — монарх — розглядається як важливе джерело законодавчої й виконавчої влади; він встановлює податки, розпоряджається державними фінансами.

АБСТРАКЦІОНІЗМ (від лат. abstractio — віддалення) — модерністська течія в живописі, скульптурі, графіці XX ст., представники якої принципово відмовлялися від зображення реаль¬них предметів і явищ. їхні твори є поєднанням геометричних форм, кольорових плям, ліній.

АВАНГАРДЙЗМ (від фр. avant- garde, букв. — передова охорона) — назва низки течій сучасного мистецтва, що прагнуть до корінного оновлення художньої практики, розриву її з усталеними принципами та традиціями, пошуків нового, незвичайного змісту та засобів вираження. Риси А. проявилися в деяких школах і напрямках модернізму.

АВТАРКІЯ (грец. autarkeia — самовдоволення) — політика загальногосподарського відділення будь- якої країни  від  економічного та зовнішнього середовища, прикладають зусилля  скласти замкнуту господарську структуру, спрямовану на максимальне обмеження імпорту, стимулювання експорту товарів і капіталу.

АВТОКЕФАЛЬНА ЦЕРКВА — православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв’язанні організаційних і культових питань.

АВТОНОМІЯ — право са мостійного здійснення державної влади чи управління, яке надається конституцією окремій частині держави. А. — одна із державно-правових форм розв’язання національного питання.

АВТОРИТАРИЗМ (від лат. autoritas — влада) — форма необмеженої політичної влади, зосередженої в руках однієї (монарх, диктатор) або кількох осіб, що спирається на військово-каральний апарат із застосуванням репресій, терору. А. є диктатурою найреакційніших сил.

АВТОРИТАРНИЙ РЕЖЙМ (від лат. autoritas — влада) — антидемократична система державної влади, яка поєднується з елементами диктатури особи.

АВТОХТОННИЙ (від грец. auto¬chthon — місцевий) — корінний, споконвічний, який виник на місці сучасного місцезнаходження. АГРАРНИЙ (від лат. agrarius — земельний) — земельний; який стосується землеволодіння, землекористування .

АГРЕСІЯ (лат. aggressio, від aggredior — нападаю) — незаконне, з точки зору міжнародного права, застосування сили однією або кількома країнами проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалеж¬ності іншої держави або народу (нації); напад на інші країни з метою їх загарбання, політичного чи економічного підкорення, зміни їхнього політичного устрою тощо.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ — система територіальної організації держави. Передбачає поділ державної території на окремі частини — адміністративно-територіальні одиниці (краї, області, провінції, дистрикти, штати, департаменти, губернії, райони тощо), у яких створюються і функціонують органи державної влади й управ¬ління на місцях.

АЛЬТЕРНАТЙВА (від лат. alter — один із двох) — необхідність вибору між можливостями, що взаємно виключають одна одну.

АЛЬЯНС (фр. alliance) — союз, об’єднання (напр., держав) на основі договірних зобов’язань.

АНАРХІЗМ (від грец. anarchia — безначалля, безвладдя) — суспільно-політична течія, характерною рисою якої є відмова від будь-якої організованої політичної діяльності, державної влади.

АНАРХІЯ (грец. anarchia) — безвладдя, стихійність, неорганізованість.

АНАРХО-СИНДИКАЛІЗМ (від анархізм і синдикалізм) — течія в русі робітників, яка перебуває під впливом анархізму. Відкидає політичну боротьбу, керівну роль політичних партій, вважає вищою формою організації робітничого класу профспілки (французькою мовою — синдикати, звідси — синдикалізм). Відстоює тактику “прямої дії” — саботаж, бойкот, економічний страйк і, як
вищу форму боротьби, загальний економічний страйк.

АНЕКСІЯ (лат. аппехіо — приєднання) — насильницьке приєднання державою всієї (або частини) території іншої держави, а також насильницьке утримання того чи іншого народу в межах чужої держави, що є грубим порушенням норм міжнародного права і принципу самовизначення націй.

АНКЛАВ  — територія або лише частина території країнии, повністю оточена територією іншої держави ( на території Італії Республіка Сан-Марино). Якщо А. має морський берег, то він  отримує назву напіванклавом.

АНТИВОЄННИЙ РУХ — сукупність добровільних груп та індивідів, які свідомо пов’язують свою діяльність із виступами проти воєнної небезпеки, мілітариз¬му, війни, насильства. Для А. р. характерні неоднорідність складу учасників, різні форми прояву (акції індивідуальні, цілих груп, рухів і організацій, політичних партій, профспілок тощо).

АНТИСЕМІТЙЗМ (фр. antisemi- tisme) — вкрай вороже ставлення до євреїв; одна із форм шовінізму; як державна політика А. виражається в правовій дискри¬мінації, політичному переслідуванні, масовому знищенні та ін.

АНТИФАШИЗМ — ідейно-полі¬тичний рух, спрямований проти фашизмі) як соціально-політичного явища.

АНТИФАШИСТСЬКА КОАЛІЦІЯ — військово-політичний союз держав, які боролися в Другій світовій війні проти фашистського блоку — Німеччини, Італії, Японії та їхніх сателітів. Створена в червні 1941 p., коли уряди Великої Британії і США виступили із заявами про взаємну підтримку СРСР, що зазнав нападу з боку Німеччини. Наприкінці війни до складу А. к. входило більше 50 країн, у т. ч. 5 великих держав. З другої половини 1947 р. А. к. припинила своє іс¬нування.

АНТИЧНІСТЬ (від лат. anti¬guns — давній) — греко-римський період розквіту цивілізації Північного Середземномор’я (СтародавняГреція, еллінізм, Стародавній Рим).

АНТРОПОГЕНЕЗ (від грец. antropos — людина та genesis — походження, виникнення) — час історико-еволюційного сформування людини розумної (Homo sapiens), що проходив у вузьму зв’язку з сформуванням суспільства — соціогенезом. Відомо три головні гіпотези походження людини: симіальна (лат. simia — мавпа; визначає по¬ходження людини від високороз- виненої мавпи), божественна (стверджує, що людину створив Бог), космічна (людина прийшла із космосу)

АНШЛЮС (нім. Anschlis, букв. — приєднання) — політика насильницького включення Ав¬стрії до складу Німеччини, яка проводилась після Першої світової війни, особливо внаслідок формування в Німеччині в 1933 р. фашистської диктатури. Фактично  А. було втілено в дію в 1938 р. Після визволення Авст¬рії, в 1945 p., її незалежність було відновлено.

АПАРТЕЇД (мовою африкаанс apartheid — окреме проживан¬ня) — первісно офіційна доктрина расового розмежування (сегре¬гації) в Південно-Африканській Республіці (білого населення від корінного населення і переселен¬ців з Індії).

АРИСТОКРАТІЯ (грец. aristo- kratia) — 1) привілейована верства будь-якого класу або соціаль¬ної групи; багата або родовита знать; 2) одна із форм державної влади в Давній Греції, панування знаті.

АРХАНГЕЛ (грец. archi — стар¬ший і angelos — ангел, вісник) — одна із категорій ангелів (від грец. angelos — вісник); в іудей¬ській, християнській, мусуль¬манській і деяких інших релігіях посередники між богом і людьми.

АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА — сукупність археологічних матеріальних об’єктів і пам’яток на певній території в певний час. Вміщує матеріальні залишки гос- подарсько-культурної діяльності окремих етносів або етнічних спільнот на певному рівні соці- ально-економічного розвитку в подібних географічних умовах.

АРХЕОЛОГІЧНА ПЕРІОДИЗАЦІЯ — розподіл минулого людст¬ва на археологічні періоди за оз¬наками матеріальної культури — за матеріалами, із яких виготовлено знаряддя праці. Нині існує декілька підходів до періодизації:
а) “Система трьох віків” — кам’яний вік: нижній палеоліт (2,6-1,2 мільйонів років тому), середній палеоліт (100-40 тис. років тому), верхній палеоліт (40-15 тисяч років тому), мезоліт (15-8 тисяч років тому), неоліт (8-5,5 тисяч років назад), енеоліт або мідно- кам’яний вік — 5,5-4,5 тисяч років тому); бронзовий вік — 4,5 тисяч років назад; залізний вік — з 1000 р. до н.е.; б) чотири стадії розвитку людства — дикунство (час мисливсько-збиральницького та рибальського господарства); період кочового скотарства; розвиток землеробства; цивіліза¬ція (поява держави, розподіл праці, карбування монет).

АРХЕОЛОГІЯ (від грец. archios — давній і logos — нау¬ка) — наука, яка вивчає історичне минуле людського суспільства за пам’ятками матеріальної культури (знаряддя праці, зброя, житло, поселення тощо), які зна¬ходять головним чином під час розкопок.

АРХІТЕКТУРНИЙ СТИЛЬ (від лат. architektura — будівельник, stilus — паличка) — сукупність засобів і прийомів відображення певної ідеї в будівництві (романський — Х-поч. XIII ст., готич-ний — ХІІ-поч. XVI ст., бароко — XVI-XVIII ст., рококо, класи¬цизм — XVII-поч. XIX ст.).

АТЛАНТИЧНА СОЛІДАРНІСТЬ” — термін, який вживає¬ться стосовно політики держав — членів Організації Північноат-лантичного договору ( НАТО ) щодо зміцнення та збереження тісного союзу й усебічного співро¬бітництва країн Зх. Європи і США.

АБОЛІЦІОНІЗМ (англ. aboliti¬onism від лат. abolitio — скасуван¬ня, знищення) — 1) суспільний рух за скасування якогось закону; 2) суспільний рух у США наприкінці 18 — на початку 19 ст. за скасування рабства негрів.

АБСЕНТЕЇЗМ (від лат. absen- tis — відсутність) — одна з форм свідомого бойкотування виборцями виборів, ухилення від участі в них; пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму; систематична відсутність представників колегіальних органів на засіданнях.

АБСОЛЮТИЗМ (від лат. absolu- tus — необмежений, безумовний) — форма правління, що ха¬рактеризується необмеженою владою голови держави (монар¬ха); розвивається в добу розквіту — занепаду феодалізму й зароджен¬ня індустріального суспільства.

АБСОЛЮТНА МОНАРХІЯ — форма правління, за якої керів¬ник держави — монарх — розглядається як важливе джерело законодавчої й виконавчої влади; він встановлює податки, розпоряджа¬ється державними фінансами.

АБСТРАКЦІОНІЗМ (від лат. abstractio — віддалення) — мо¬дерністська течія в живописі, скульптурі, графіці XX ст., пред¬ставники якої принципово відмовлялися від зображення реаль¬них предметів і явищ. їхні твори є поєднанням геометричних форм, кольорових плям, ліній.

АВАНГАРДЙЗМ (від фр. avant- garde, букв. — передова охорона) — назва низки течій сучасно¬го мистецтва, що прагнуть до ко¬рінного оновлення художньої практики, розриву її з усталеними принципами та тради¬ціями, пошуків нового, незви¬чайного змісту та засобів вираження. Риси А. проявилися в деяких школах і напрямках мо¬дернізму.

АВТАРКІЯ (грец. autarkeia — са¬мовдоволення) — політика загальногосподарського відділення будь- якої країни  від  економічного та зовнішнього середовища, прикладають зусилля  скласти замкнуту господарську структуру, спрямовану на максимальне обмеження імпорту, стимулювання експорту товарів і капіталу.

АВТОКЕФАЛЬНА ЦЁРКВА — православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв’язанні організаційних і культових питань.

АВТОНОМІЯ — право са мостійного здійснення державної влади чи управління, яке надається конституцією окремій частині держави. А. — одна із державно-правових форм розв’язання національного питання. АВТОРИТАРИЗМ (від лат. autoritas — влада) — форма необ¬меженої політичної влади, зосередженої в руках однієї (монарх, диктатор) або кількох осіб, що спирається на військово-караль¬ний апарат із застосуванням репресій, терору. А. є диктатурою найреакційніших сил. АВТОРИТАРНИЙ РЕЖЙМ (від лат. autoritas — влада) — антиде¬мократична система державної влади, яка поєднується з елемен¬тами диктатури особи. АВТОХТОННИЙ (від грец. auto¬chthon — місцевий) — корінний, споконвічний, який виник на місці сучасного місцезнаходження.

АГРАРНИЙ (від лат. agrarius — земельний) — земельний; який стосується землеволодіння, зем¬лекористування .
АГРЕСІЯ (лат. aggressio, від aggredior — нападаю) — незакон¬не, з точки зору міжнародного права, застосування сили однією або кількома країнами проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалеж¬ності іншої держави або народу (нації); напад на інші країни з метою їх загарбання, політичного чи економічного підкорення, змі¬ни їхнього політичного устрою тощо.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ — система територіальної організації держави. Передбачає поділ державної території на окремі частини — адміністративно-територіальні одиниці (краї, області, провінції, дистрикти, штати, департаменти, губернії, райони тощо), у яких створюються і функціонують органи державної влади й управління на місцях.

АЛЬТЕРНАТЙВА (від лат. alter — один із двох) — необхідність вибору між можливостями, що взаємно виключають одна одну.

АЛЬЯНС (фр. alliance) — союз, об’єднання (напр., держав) на основі договірних зобов’язань.

АНАРХІЗМ (від грец. anarchia — безначалля, безвладдя) — суспільно-політична течія, харак¬терною рисою якої є відмова від будь-якої організованої політич¬ної діяльності, державної влади. АНАРХІЯ (грец. anarchia) — без¬владдя, стихійність, неорганізо¬ваність.
АНАРХО-СИНДИКАЛІЗМ (від анархізм і синдикалізм) — течія в русі робітників, яка перебуває під впливом анархізму. Відкидає політичну боротьбу, керівну роль політичних партій, вважає ви¬щою формою організації робітни¬чого класу профспілки (францу¬зькою мовою — синдикати, звід¬си — синдикалізм). Відстоює тактику “прямої дії” — саботаж, бойкот, економічний страйк і, як
вищу форму боротьби, загальний економічний страйк.
АНЕКСІЯ (лат. аппехіо — приєднання) — насильницьке приєднання державою всієї (або частини) території іншої держави, а також насильницьке утримання того чи іншого народу в межах чужої держави, що є грубим порушенням норм міжнародного права і принципу самовизначення націй.
АНКЛАВ  — територія або лише частина території країнии, повністю оточена територією іншої держави ( на території Італії Республіка Сан-Марино). Якщо А. має морський берег, то він  отримує назву напіванклавом.
АНТИВОЄННИЙ РУХ — сукупність добровільних груп та інди¬відів, які свідомо пов’язують свою діяльність із виступами про¬ти воєнної небезпеки, мілітаризму, війни, насильства. Для А. р. характерні неоднорідність складу учасників, різні форми прояву (акції індивідуальні, цілих груп, рухів і організацій, політичних партій, профспілок тощо).
АНТИСЕМІТЙЗМ (фр. antisemi- tisme) — вкрай вороже ставлен¬ня до євреїв; одна із форм шовінізму; як державна політика А. виражається в правовій дискри¬мінації, політичному пересліду¬ванні, масовому знищенні та ін.
АНТИФАШИЗМ — ідейно-полі¬тичний рух, спрямований проти фашизмі) як соціально-політичного явища.
АНТИФАШИСТСЬКА КОАЛІЦІЯ — військово-політичний со¬юз держав, які боролися в Другій світовій війні проти фашистського блоку — Німеччини, Італії, Японії та їхніх сателітів. Створена в червні 1941 p., коли уряди Великої Британії і США виступили із заявами про взаємну підтримку СРСР, що зазнав нападу з боку Німеччини. Наприкінці війни до складу А. к. вхо¬дило більше 50 країн, у т. ч. 5 великих держав. З другої половини 1947 р. А. к. припинила своє іс¬нування.

АНТИЧНІСТЬ (від лат. anti¬guns — давній) — греко-римський період розквіту цивілізації Північного Середземномор’я (Старо¬давня Греція, еллінізм, Стародав¬ній Рим).

АНТРОПОГЕНЕЗ (від грец. antropos — людина та genesis — походження, виникнення) — час історико-еволюційного сформування людини розумної (Homo sapiens), що проходив у вузьму зв’язку з сформуванням суспільства — соціогенезом. Відомо три головні гіпотези походження людини: симіальна (лат. simia — мавпа; визначає по¬ходження людини від високороз- виненої мавпи), божественна (стверджує, що людину створив Бог), космічна (людина прийшла із космосу)

АНШЛЮС (нім. Anschlis, букв. — приєднання) — політика насильницького включення Австрії до складу Німеччини, яка проводилась після Першої світової війни, особливо внаслідок формування в Німеччині в 1933 р. фашистської диктатури. Фактично  А. було втілено в дію в 1938 р. Після визволення Авст¬рії, в 1945 p., її незалежність було відновлено.

АПАРТЕЇД (мовою африкаанс apartheid — окреме проживан¬ня) — первісно офіційна доктрина расового розмежування (сегре¬гації) в Південно-Африканській Республіці (білого населення від корінного населення і переселен¬ців з Індії).

АРИСТОКРАТІЯ (грец. aristo- kratia) — 1) привілейована верства будь-якого класу або соціальної групи; багата або родовита знать; 2) одна із форм державної влади в Давній Греції, панування знаті.

АРХАНГЕЛ (грец. archi — стар¬ший і angelos — ангел, вісник) — одна із категорій ангелів (від грец. angelos — вісник); в іудейській, християнській, мусульманській і деяких інших релігіях посередники між богом і людьми. АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА — сукупність археологічних матері¬альних об’єктів і пам’яток на певній території в певний час. Вміщує матеріальні залишки гос- подарсько-культурної діяльності окремих етносів або етнічних спільнот на певному рівні соці- ально-економічного розвитку в подібних географічних умовах.

АРХЕОЛОГІЧНА ПЕРІОДИЗАЦІЯ — розподіл минулого людст¬ва на археологічні періоди за ознаками матеріальної культури — за матеріалами, із яких ви¬готовлено знаряддя праці. Нині існує декілька підходів до періо¬дизації:
а) “Система трьох віків” — кам’яний вік: нижній палеоліт (2,6-1,2 мільйонів років тому), середній палеоліт (100-40 тис. років тому), верхній палеоліт (40-15 тисяч років тому), мезоліт (15-8 тисяч років тому), неоліт (8-5,5 тисяч років назад), енеоліт або мідно- кам’яний вік — 5,5-4,5 тисяч років тому); бронзовий вік — 4,5 тисяч років назад; залізний вік — з 1000 р. до н.е.; б) чотири стадії розвитку людства — дикунство (час мисливсько-збиральницького та рибальського господарства); період кочового скотарства; розвиток землеробства; цивілізація (поява держави, розподіл праці, карбування монет).

АРХЕОЛОГІЯ (від грец. archios — давній і logos — наука) — наука, яка вивчає історичне минуле людського суспільства за пам’ятками матеріальної культури (знаряддя праці, зброя, житло, поселення тощо), які зна¬ходять головним чином під час розкопок.

АРХІТЕКТУРНИЙ СТИЛЬ (від лат. architektura — будівельник, stilus — паличка) — сукупність засобів і прийомів відображення певної ідеї в будівництві (романський — Х-поч. XIII ст., готич-ний — ХІІ-поч. XVI ст., бароко — XVI-XVIII ст., рококо, класи¬цизм — XVII-поч. XIX ст.).

“АТЛАНТИЧНА СОЛІДАРНІСТЬ” — термін, який вживається стосовно політики держав — членів Організації Північноат-лантичного договору ( НАТО ) щодо зміцнення та збереження тісного союзу й усебічного співробітництва країн Зх. Європи і США