загрузка...

План відповіді

  1. Становище українських земель у складі Росій­ської імперії.
  2. Доба «великих реформ» у Росії та їх вплив на модернізацію україн­ського суспільства.
  3. Становище українських земель у складі Австро- Угорської імперії.
  4. Колоніальна політика австро-угорського уряду щодо Західної України.

У середині — другій половині XIX ст. Україна не мала власної держави, а її землі були розподілені між двома імперіями — Австро- Угорською (Західна Україна) та Російською (Слобідська, Лівобережна, Правобережна і Південна Україна, Крим).
Українська нація у складі дев’яти російських губерній розвивалася переважно як селянська, а рівень грамотності дорослих українців не перевищував 15 %. Наприкінці XIX ст. в Наддніпрянській Україні відбувається процес збільшення числа росіян серед чиновників, купців і робітників.?
Матеріальне становище переважної більшості населення було незадовільним, оскільки значні бюджетні витрати Російської імперії припадали на воєнні потреби. Тягар війни відчували не тільки робітники промислових підприємств, а й селяни. У другій половині XIX ст. спостерігалася тенденція до міграції українських селян на східні та південно-східні окраїни Росії (Зелений Клин; запроваджено пільги для переселенців).
Криза феодально-поміщицького ладу в середині XIX ст. призвела до негативних наслідків: низької продуктивності кріпацької праці, зубожіння поміщицьких господарств, а відтак посилення феодального гноблення селян, низького рівня агротехніки, поразки Російської імперії у Кримській війні, соціальних виступів селян (1855 р. — «Київська козаччина»; 1856 р. — «похід у Таврію за волею»).
Нагальною справою стало проведення реформ. У 1860¦—1870-х pp. імператор Олександр II здійснив низку реформ «згори»: 1861 р. — скасування кріпацтва; 1860—1862 pp. — фінансова реформа; 1862— 1865 pp. — реформа друку та цензури; 1863—1864 pp. — реформа в галузі освіти; 1863—1874 pp. — військова реформа; 1864 р. — земська й судова реформи; 1870 р. — міська реформа. Ці реформи здійснювалися за моделлю наздоганяючої модернізації та вибірково враховували світові досягнення. Така ситуація свідчила, з одного боку, про прогресивний підхід до розвитку українського суспільства (отримання селянами довгоочікуваної свободи, права викупати землю, формування ринку вільнонайманої робочої сили, активізація підприєм-ницького руху, розширення ринкових відносин в економіці, здійснення технічного перевороту, розширення громадянських прав населення шляхом усестанової виборності до земств та органів місцевого самоврядування). Складовою частиною модернізаційних процесів стала активізація національного руху, що набув політичного характе-ру. З іншого боку, на українських землях поглиблюються суспільні протиріччя та зростає соціальне напруження. Попри проведення реформ, зберігається поміщицьке землеволодіння, селяни не отримали землю, а були вимушені її викупати, переплачуючи в кілька разів від реальної вартості землі. Посилюються процеси занепаду поміщицьких господарств, обезземелення й розшарування селянства. Авторитарний царський режим продовжував протидіяти боротьбі українців за власні національні права (1863 р. — видання Валуєвського циркуляру; 1876 р. — Емського указу).
Унаслідок проведення низки реформ підросійські українські землі перетворилися на високорозвинений аграрно-індустріальний регіон імперії. Проте царський уряд продовжував здійснювати колоніальну політику на цих землях.
Західноукраїнські землі після революції 1848 р. в Австрійській імперії відчули на собі наслідки деяких реформ. Однак перетворення в 1867—1868 pp. Австрійської імперії на Австро-Угорську посилило колоніальний характер внутрішньої політики династії Габсбурґів. Так, землі Закарпаття не отримали жодного самоврядування й управлялися угорцями, а Східна Галичина увійшла до складу «Королівства Галичини та Лодомерії» з обмеженою внутрішньою автономією. Австро- угорський уряд почав перетворення західноукраїнських земель на ринок збуту товарів і сировинне джерело для розвитку інших регіонів імперії. Сільське господарство було обтяжене феодальними пережит-ками, тому розвивалося надзвичайно повільними темпами і мало найнижчий рівень розвитку сільського виробництва. Аграрне перенаселення регіону спричинило трудову еміграцію українців до країн Західної Європи та Південної й Північної Америки.
Попри це, суспільно-політичний національний рух українців був активним, хоча й розколотим (москвофіли, народовці, радикали). Діячі цього руху схилялися до думки про координацію своїх зусиль у межах діяльності політичних партій, а гасло «Незалежність України» стало провідною ідеєю їх подальшої роботи. Наприкінці XIX ст. Західна Україна перетворилася на «Український П’ємонт».

Висновок. Таким чином, українські землі в середині — другій половині XIX ст. розвивалися в контексті соціально-економічних і політичних тенденцій загальноєвропейського спрямування, але мали власні риси й особливості.
Дати: 1861 р. — ліквідація кріпацтва в Російській імперії; 1860— 1870-ті pp. — «доба великих реформ» у Російській імперії.
 Поняття, терміни, назви: земство, реформа, індустріальне суспільство, «Український П’ємонт», колоніальна політика.
 Особистість в історії: Олександр II.

Загрузка...